Марселінью Каріока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Марселінью Каріока
Марселінью Каріока
Марселінью Каріока
Особисті дані
Повне ім'я Марсело Перейра Сурсін
Народження 1 лютого 1971(1971-02-01)[1][2] (53 роки)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 165 см
Вага 63 кг
Громадянство  Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1988–1994 Бразилія «Фламенго» 64 (10)
1994–1997 Бразилія «Корінтіанс» 53 (13)
1997–1998 Іспанія «Валенсія» 5 (0)
1998–2001 Бразилія «Корінтіанс» 62 (36)
2001–2002 Бразилія «Сантус» 15 (5)
2002–2003 Японія «Гамба Осака» 21 (3)
2003 Бразилія «Васко да Гама» 18 (9)
2003–2004 Саудівська Аравія «Аль-Наср» (Ер-Ріяд) 12 (6)
2004 Бразилія «Васко да Гама» 1 (0)
2004–2005 Франція «Аяччо» 10 (2)
2005–2006 Бразилія «Бразильєнсе» 26 (9)
2006–2007 Бразилія «Корінтіанс» 5 (0)
2007–2009 Бразилія «Санту-Андре» 71 (13)
Всього 363 (106)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1989 Бразилія Бразилія U-20 1 (0)
1998–2001 Бразилія Бразилія 3 (2)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Марселінью Каріока (порт. Marcelinho Carioca, нар. 31 грудня 1971, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Фламенго» та «Корінтіанс», а також національну збірну Бразилії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Марселінью Каріока вихованець клубу «Фламенго», куди він прийшов у віці 14 років. 30 листопада 1988 року він дебютував в основному складі клубу в матчі з «Флуміненсе», замінивши по ходу гри травмованого Зіко[3]. Незабаром Марселінью став гравцем основи команди. У 1990 році він допоміг клубу виграти Кубок Бразилії, а через два роки перемогти в чемпіонаті країни. У 1993 році Каріоку спіткала невдача: він єдиний не забив післяматчевий пенальті у фіналі Суперкубка Лібертадорес проти «Сан-Паулу», через що його клуб втратив трофей.

Марселінью Каріока роздає автографи

В тому ж 1993 році керівники «Фламенго», проти волі гравця, почали переговори про його продаж в «Корінтіанс»[4] за 800 тис. доларів[5]. 23 грудня, в день представлення Марселінью гравцем «Корінтіанса»[6], він сказав: «Я прийшов в „Корінтіанс“, щоб стати чемпіоном»[7]. За період з 1994 по 1997 рік Каріока виграв з клубом Кубок Бразилії, де забив два голи у фіналі з «Греміо»[8], і два чемпіонати штату Сан-Паулу. Також в той період футболіст проходив по справі про ухиляння від сплати податків[9].

У 1997 році Марселінью був проданий в іспанську «Валенсію» за 7 млн доларів[8]. Контракт був підписаний на 5 років[10]. Проте бразилець не зміг пристосуватися до іспанського футболу, в результаті чого провів за клуб лише 5 матчів. Півзахисник вирішив повернутися на батьківщину.

Едоардо Жозе Фарах, президент Федерації футболу Пауліста, викупив трансфер гравця. Він придумав схему, яку назвав «Дзвінок Марселінью», згідно їй, представники чотирьох провідних клубів Сан-Паулу повинні були телефонувати на платний номер (ціна — три реала); та команда, найбільше число прихільників якої зателефонує, підпише з Каріокою контракт[8]. Перемогу здобув «Корінтіанс»: вболівальники цього клубу склали 62,5 % дзвінків; «Сан-Паулу» набрав 20,3 %, «Сантос» — 9,5 %, а «Палмейрас» 7,7 %. В «Корінтіансі» Марселінью виступав ще три сезони. Він став, як і обіцяв, з клубом чемпіоном країни, двічі виграв чемпіонат Сан-Паулу, а також допоміг команді виграти клубний чемпіонат світу. У 1999 році Марселінью виграв «Золотий м'яч», який вручається кращому гравцеві чемпіонату Бразилії. Піти з «Корінтіанса» футболіста змусив конфлікт з партнером по команді, Рікардінью[5], в результаті якого всі одноклубники ополчилися проти Марселінью, який був змушений покинути клуб, не впоравшись з тиском.

Півзахисник на недовгий час перейшов в «Сантос», а потім поїхав до Японії у клуб «Гамба Осака», де провів один сезон. Потім грав у «Васко да Гамі», з яким виграв чемпіонат Ріо-де-Жанейро[11], аравійському «Аль-Насрі», французькому «Аяччо»[12] та «Бразильєнсе».

У 2006 році Марселінью повернувся в «Корінтіанс», але виступав там недовго. Він знову опинився у центрі скандалу, посварившись з партнером по команді Хав'єром Маскерано[13]. Футболіст покинув клуб на прохання головного тренера команди, Емерсона Леао, який попросив продати гравця[7] в клуб «Санту-Андре». У ньому гравець й провів свою останню гру, 6 грудня 2009 року; в ній його команда програла «Інтернасьйоналу» з рахунком 1:4[14].

13 січня 2010 року Марселінью Каріока зіграв свій прощальний матч. В ньому зустрічалися його «Корінтіанс» і аргентинський «Уракан». Команда Каріоки перемогла 3:0; сам футболіст вийшов на поле з номером 100 на спині і провів перший тайм[7].

У травні 2012 року відправився на клубний чемпіонат світу з пляжного футболу у складі «Корінтіанса».

Марселінью має свою футбольну школу. Одним з її вихованців став Лукас Моура[15]. Також є співаком і лідером євангелістського гурту «Божественне натхнення»[16].

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

Марселінью кілька разів викликався до складу збірної Бразилії, однак на поле не виходив. У 1998 році тренером національної команди став Вандерлей Лушембурго, який добре знав півзахисника по роботі в «Корінтіансі». Сам же гравець гаряче вітав прихід наставника на цей пост[17]. На свій дебютний матч, проти Югославії, Лушембруго запросив Каріоку. Більше того, він поставив його у стартовий склад, і півзахисник не підвів тренера, забивши гол вже на 16 хвилині гри ударом зі штрафного; зустріч завершилася внічию 1:1[18]. Потім він зіграв матч проти Еквадору, де також забив, а його команда перемогла 5:1. Але потім футболіст перестав викликатися до табору національної команди. Сам Марселінью назвав причину в тому, що він відбив дівчину у Люшембурго, а той таким чином йому помстився[4].

25 квітня 2001 року, вже після відставки Лушембурго, Каріока зіграв свій третій і останній матч за збірну, в ньому бразильці зіграли внічию з Перу.

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Командні

[ред. | ред. код]

Особисті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Transfermarkt.de — 2000.
  2. BDFA
  3. Fluminense 0 x 1 Flamengo. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 15 січня 2017.
  4. а б Marcelinho Carioca abre o jogo: «Luxemburgo não gosta de mim desde que eu roubei a namorada dele». Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 15 січня 2017.
  5. а б Профіль на terceirotempo.ig.com.br. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 7 жовтня 2011.
  6. Marcelinho Carioca virou эdolo no Corinthians ao marcar no Palmeiras[недоступне посилання з квітня 2019]
  7. а б в Marcelinho Carioca. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 15 січня 2017.
  8. а б в Grandes конкурсу ídolos - Marcelinho Carioca. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017.
  9. Ромаріо — неплатник податків. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 15 січня 2017.
  10. Денілсон прибуде в «Реал» в грудні. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 15 січня 2017.
  11. Ídolo corintiano, Marcelinho Carioca destaca força do time do Vasco. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017.
  12. Лионское каре?. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 січня 2017.
  13. Маскерано посварився з Кариокой
  14. Internacional 4 x 1 Santo André. Архів оригіналу за 23 січня 2011. Процитовано 15 січня 2017.
  15. І цілого світу мало. Бразилія. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 15 січня 2017.
  16. Вампета з'явиться на обкладинці журналу для геїв. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 15 січня 2017.
  17. Без строгості з зірками не можна
  18. Дебют Люксембурго видається зім'ятим. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]