Матусовський Григорій Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матусовський Григорій Абрамович
Народився 15 липня 1923(1923-07-15)
Харків, Українська СРР, СРСР
Помер 31 жовтня 2003(2003-10-31) (80 років)
Харків, Україна
Поховання Міське кладовище № 2
Країна  Українська Радянська Соціалістична Республіка
 Україна
Alma mater Харківський юридичний інститут імені Кагановича (1948)
Галузь криміналістика
Заклад Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d]
Науковий керівник Колмаков Віктор Павлович
Аспіранти, докторанти Черновецький Леонід Михайлович
Ярамиш’ян Шаген Шабойловичd
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Кенігсберга» Орден «За мужність» III ступеня Медаль «Захиснику Вітчизни»
Премія імені Ярослава Мудрого

Григорій Абрамович Матусовський (15 липня 1923, Харків — 31 жовтня 2003, Харків) — радянський і український вчений — криміналіст, доктор юридичних наук (1980), професор (1983), член-кореспондент Академії правових наук України (1992). Професор кафедри криміналістики Харківського юридичного інституту. Учасник Німецько-радянської війни[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Григорій Матусовський народився 15 липня 1923 року в Харкові в сім'ї службовців. У червні 1941 року закінчив середню школу № 95 м. Харкова. Після початку Великої Вітчизняної війни, Григорій разом з батьками евакуювали у місто Фрунзе Киргизької РСР[2]. У листопаді 1941 Григорій Абрамович був направлений на навчання в Ташкентське радіоучилище, а вже через сім місяців почав військову службу в складі однієї з радіорот, де обійняв посаду радиста-розвідника. Під час боїв влітку 1943 року Григорій Матусовський був поранений[2], отримав інвалідність 2-ї групи[3]. До 9 травня 1945 року був сержантом Червоної армії[2]. З 1942 до 1945 Матусовський брав участь у бойових діях на Західному, Брянському і Другому Білоруському фронтах[4].

Після закінчення Німецько-радянської війни Григорій Матусовський, вступив до Харківського юридичного інституту (ХЮІ), який закінчив екстерном у 1948 [5][6][3][2] (за іншими даними закінчив ХЮІ у 1952[4]). Після закінчення ХЮІ Матусовський посів посаду слідчого в органах прокуратури СРСР. У 1953 Мастусовскій перейшов на роботу лаборантом у криміналістичній лабораторії Всесоюзних курсах підвищення кваліфікації прокурорських працівників (Харків), а через пів року став завідувачем цієї лабораторії, в 1955 році посів посаду заступника директора з навчальної роботи[2] (в деяких джерелах говориться, що з 1949 по 1950 [3] / 54[4] рік він був завідувачем криміналістичної лабораторії, а потім з 1950[3] / 59[4] до 1968[3] / 69[4] року був заступником директора з навчальної роботи).

З 1968 до 2003 Григорій Абрамович Матусовський працював на кафедрі криміналістики ХЮІ, де послідовно обіймав посади старшого викладача, асистента і доцента[2][3][4], а в 1983 році був призначений професором цієї кафедри[5][6]. З 1995 (за іншими даними в 1996[5]) до 2003 за сумісництвом працював у Науково-дослідному інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, де завідував сектором проблем вивчення боротьби з корупцією та організованою злочинністю[3]. З 1999 до 2002 співпрацював з Харківським центром вивчення організованої злочинності та Центром з вивчення транснаціональної злочинності корупції при Американському університеті[2].

Помер 31 жовтня 2003 року у Харкові[3].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Могила на Другому кладовищі Харкова

Займався дослідженням таких питань криміналістики як: тактика і методика розслідування економічних і суміжних злочинів, загальні положення розслідування злочинів, впровадження математичних методів у криміналістику [4][7][3]. Був одними з винахідників «дзеркального оптичного мультиплікатора», який був зареєстрований як винахід в 1954 році[6].

У 1965 році Григорій Абрамович, під керівництвом професора В. П. Колмакова [7] захистив дисертацію на тему «Кримінально-процесуальні та криміналістичні питання огляду слідів на місці події» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а в 1980 — докторську дисертацію на тему «Криміналістика в системі юридичних наук та її міжнаукові зв'язки»[3]. У 1972 році йому було надано вчене звання доцента, а в 1983 — професора[7]. У 1992 році був обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України [2]. Григорій Абрамович був науковим керівником у дев'яти кандидатів юридичних наук[3][4], серед: В. З. Багинський, С. В. Великанов, О. П. Бущан, О. М. Городиський, А. Л. Дудников, А. Д. Марушев, Л. М. Черновецький і Ш. Ш. Ярамиш'ян[7].

За різними підрахунками Григорій Матусовський букв автором/співавтором від більш ніж 150[8] до 180[7][4] наукових праць, серед яких основними є: «Розслідування розбійних нападів, сполучених з вбивством» (1957, співавтор навчального посібника), «Застосування науково-технічних засобів в роботі над слідами при огляді місця події» (1960), «Криміналістика в системі наукових знань» (1976), «Розслідування розкрадань державного та громадського майна (проблеми тактики і методики)» (1987, співавтор), «Методика розслідування крадіжок» (1988), «Криміналістика»(1997, співавтор підручника), «Юридична характеристика злочинів» (1998), «Економічні злочини: криміналістичний аналіз» (1999), «Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності» (2001), «Особливості формування криміналістичної характеристики легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (2004)[2][4][6][3][5].

Сім'я[ред. | ред. код]

Григорій Абрамович був одружений на Лідії Еміліевне Лівергант, мав сина Олександра і внука Вадима. Дружина працювала лікарем-онкологом, а син і внук — в IT-сфері [2] .

Нагороди[ред. | ред. код]

За участь у Німецько-радянській війні Григорій Абрамович був відзначений низкою державних нагород, серед них: орден «За мужність» III ступеня та медалі «Захиснику Вітчизни» та "50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр."; ордени Вітчизняної війни II ступеня (6 листопада 1985) і Червоної Зірки (16 лютого 1945) і медалі «За бойові заслуги» (12 червня 1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За взяття Кенігсберга», «Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» та «Сорок років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» . Також був нагороджений двома громадськими нагородами — ордена «Ветеран Армії — Тула-Кенігсберг» і медалі «За бойовий шлях Москва-Могилів-Кенігсберг-Берлін»[2][4][3].

4 листопада 2003 року разом з В. Ю. Шепітько, В. Є. Коновалової та В. А. Журавлем «за цикл робіт з криміналістики», в номінації «за видатні досягнення в науково-дослідній діяльності з проблем правознавства», був відзначений юридичною премією імені Ярослава Мудрого[4][9].

У 2003 році, Григорію Абрамовичу було надано почесне звання «Заслужений професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого»[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. С. В. Веліканов. Матусовський Григорій Абрамович. Енциклопедія Сучасної України.
  2. а б в г д е ж и к л м Корж, 2006.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р Веліканов, 2018.
  4. а б в г д е ж и к л м н Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, 2014.
  5. а б в г Веліканов.
  6. а б в г Біленчук, 2001.
  7. а б в г д Кафедра криміналістики, 2009.
  8. Великого, 2018.
  9. Лауреати премії іменя Ярослава Мудрого // Право України : журнал. — 2003. — № 12 (4 червня). — С. 34—36. — ISSN 0132-1331.

Література[ред. | ред. код]