Обговорення:Вітове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


На початку XVII ст. на схід від Чигирина на лівому березі Тясмина, в трьох кілометрах, стояв дрімучий сосновий ліс довжиною до 10 кілометрів шириною 2-3 кілометри (ліс Гущівки і Вітова). Правий берег річки Тясмин, круті схили порізані глибокими ярами. На схилах шуміли могутні столітні дуби, високі ясени, широколисті клени, розкидисті тополі, пірамідальні явори і тінисті липи. Береги і острови Тясмина були зарослі густою ліщиною, з якої виривались високі дуби. По берегах на воду схиляли довге пруття верби. По течіях росли великі масиви очерету, рогозу і лепехи. На чистих заводях застеляли воду лотаки, які цвіли білими бутонами (лотоси). В тих хащах водилося багато водоплавної птиці, різних птахів і звірів, у хащах гніздились орли і шуліки. В Тясмині було багато різної риби. В 1635-40 рр. чигиринський козак Лещенко був призначений війтом (сільським старостою). За його улесливе служіння польським панам, в народі його прозвали Лящиком (від слова лащився). Цей війт захопив для себе, по Тясмину, 150 десятин землі з лісом та луками, півострів Малашево, острова Вертелів і Чуїв. В лісі, на бугрі під річкою Тясмин, війт збудував хату, комору, скотний двір із стайнями для рогатої худоби та овець. Двір був обгороджений високою загородою з круглого дерева, щоб не пролазили вовки. У господарстві війта випасались сотні голів рогатої худоби і багато овець. Хазяйнували там наймити, а наглядали сини війта. В 1647 році чигиринський підстароста Данило Чаплинський напав на хутір Суботів, що належав Богдану Хмельницькому. В загоні Чаплинського активно діяв війт Лещенко. В 1648 році запорізьке військо під командуванням Б.Хмельницького звільнило Чигирин від поляків. Лещенка-війта, як зрадника козаків і українського народу, було покарано на смерть. Всю худобу конфісковано для козацького війська. Жінка війта (після його кари) переселилась в ліс на свій хутір і почала господарювати сама з підростаючими синами. В січні 1654 року відбулась Переяславська рада. Чигирин з сорока селами і хуторами, територія між Дніпром і Тясмином стає нічийною територією і передається в підвласність гетьману Б.Хмельницькому на булаву, без права заселення цих земель втікачами з земель Правобережної України, де володіли польські пани. До смерті Богдана у 1657 році Чигирин і нічийна територія процвітали і заселялися. Чигирин став одним з найбільших ремісничих міст України. Після смерті Богдана Чигирин став занепадати. До 1677 року на території війтової заїмки було декілька дворів з сім'ї Лещенка і наймитів. З 1646 по 1677 рік в лісі, на поляні, жителі Чигирина випалювали вугілля і варили смолу. Вугілля збували в Чигирин для козацьких кузень. Влітку вугілля вивозили Тясмином великими баржами. З того часу галявина, де палили вугілля називається Смолярнею. В 1678 році турецькі війська, кримські татари, війська молдавського і волоського господарів, і декілька тисяч козацьких військ, які підтримували Юрка Хмельницького (всього до 200 тисяч воїнів). Через місяць облоги взяли чигиринську фортецю. Чигирин і навколишні села були зруйновані. Загинуло 12 тисяч козаків, що обороняли Чигирин. Багато людей було забрано в ясир. Деяким пощастило утекти за Дніпро на Лівобережну Україну і Слобожанщину. Сім'я війта Лещенка втекла за Дніпро і повернулася назад аж в 1680 році. До 1703 року на хуторі було три двори. У Вітові на Чуєвім острові знаходяться ями, де були землянки того часу. В 1699 році польський сейм ухвалив розпустити всі козацькі полки і приступив до введення надмірного кріпосного ладу. З 1702 року по всіх селах Корсунського полку поляки робили свавільну розправу над людьми. Жителі села Свинарки шукали порятунку. Взимку 1703 року Чуєнко Максим побував у Чигирині у свого меншого брата Семена, який порадив йому поселитись на хуторі бувшого чигиринського війта Лещенка. Бо там багато сінокосів, за лісом на північ — степ, Тясмин багатий рибою. Ранньої весни 1703 р. з села Свинарки вночі виїхало 13 возів з сім'ями, домашнім скарбом і скотиною, що їм належала. Проїхали поза Вільшаною, виїхали на простори дикого поля, через декілька днів були біля річки Тясмин. З липи зробили пліт, на якому переправили вози, людей, скот (переправа була з берега де зараз село Стецівка). Серед прибулих було 12 возів селян і один віз попа Єфрема. Отець Єфрем став на коліна, підняв догори руки і сказав, будь благословен господи, що ти нас привів у Венецію, де так багато води. З того часу берег річки Тясмина проти Пучок називався „Венецькою”. Коли закінчили перевіз, то всі зібралися на галявині, під лісом. Отець Єфрем відслужив молебень і посвятив місце для церкви. Церкву було збудовано за літо. На другий день після молитви розподілили садиби. Так 12 родин і піп Єфрем утворили село. Перші жителі села: Нікітенко Козубенко Орленко Чуєнко Мальований Лещенко Пучко Уханенко Козубенко Руденко Кононенко Соколенко піп Єфрем. До складу села увійшла родина бувшого війта Лещенка (три двори) і наймитів: Кравець, Ситник, Кам’яний (вони уродженці Чигирина, взяті війтом із цеху ситників, кравців, каменотесів). Оскільки в цьому урочищі жила сім'я бувшого війта, то село назвали „Війтово” „Вітово”. Пізніше після розгрому Гайдамаччини поселились у Вітові втікачі з Медведівки, Головківки, Мельників (1736-1768рр.).В ту пору вони заселяли Гущівку. В різний час з'явились у Вітові й інші прізвища в основному як приймаки: Коцюмахи, Петриченки, Іваненки. У Вітові та інших селах у XVII-XVIII столітті багато людей вимерло від холери, чуми та інших інфекційних хвороб, бували випадки коли вимирали цілими родинами. В 1765 році проводилась реєстрація сіл і населення. В селі Вітові було 38 дворів, 216 державних селян, була церква грецького сповідування, село розташоване на березі річки Тясмин, з півночі протікає протока річки Рудка. В 1736 році гайдамацькі загони під командуванням Медведя гуртувалися у Вітівському лісі. В цьому ж році зайняли Чигирин. Але підоспіло польське військо і розгромило загін Медведя. Каральний загін підпалив Вітівський ліс, який згорів повністю. В ті роки було сухо і великі вітри розмели кучугури, а річечка Рудка була заметена піском. За так званим вічним миром між Росією і Польщею територія між Дніпром і Тясмином вважалася нейтральною зоною. Сюди стікались втікачі з Правобережжя. Панщини не було, але населення зобов’язане було давати продукти реєстровим козакам. Тому на Дніпрі будувались так звані плавучі млини, на Тясмині — надгребельні водяні млини. У Вітові на Тясмині в урочищі Калинівки був такий млин. З 1800 року цей водяний млин належав купцеві Бочарову. Він таємно склав договір з французами на поставку борошна армії Наполеона. Після розгрому наполеонівської армії купця було засуджено на довічне заслання до Сибіру, а млин зруйновано. Тепер те місце залите водою. В 1910 році в селі організоване споживче товариство. На той час у Вітові було 17 млинів-вітряків. З 1925 по 1934 роки проведено меліорацію річки Тясмин (прорито канал, осушено болота). З 1955 по 1960 збудовано Кременчуцьку ГЕС. Східну частину села Вітова залито Кременчуцьким водосховищем. На Венецькому урочищі побудовано греблю — Тясминський гідровузол. 1956-1958роки — село Вітово переселено: у Стецівку — 40 дворів, інші переселилися на степ в урочище хутора і конограйки. Туди ж переселено частину жителів Гущівки. До 20 дворів Вітова роз'їхалися в інші села, придбавши там будинки.

Батьківщина К.І. Шульженко - місто Харків

[ред. код]
  • Клавдія Іванівна Шульженко народилась у місті Харкові!, а не у Гущівці /Вітовому/. У Музеї видатних харків"ян ім. К.І. Шульженко є копія запису з метричної книги за зареєстрованим номером, дата 1906 року: у Харківського повіту, Бабаївської волості Іоанна Іоанновича Шульженка, селянина, православної віри, законної дружини Віри Олександрівни православної віри, народилась дочка, назвали Клавдією. / Харківський повіт /уєзд// зараз Харків/. Перевірити інформацію про дійсне місце народженння К.І. Шульженко за метричною книгою народження можливо в Державному архіві Харківської області, або за копією запису метричної книги народження у Музеї видатних харків"ян ім. К.І. Шульженко https://www.muzeyshulzenko.jimdo.com/ e-mail:muzeyshulzenko@ukr.net тел.+38/057/732-69-18. Для Пироженка О.П., Коцуренко С.А. та інших: прочитайте статтю Можейко,І. Місце народження Клавдії Шульженко: старі факти та нові дані //Харківщина:Слобідський край: ТОВ"Слобідський край".Харків.-2019.-24 грудня.-С.11.-2 рази на тиждень.-№103/22743/.13000 примірників.Головна газета Харківщини. У статті йдеться про виявлення М. Шеметом, - співробітником Музею видатних Харків"ян ім. К.І. Шульженко,- у Державному архіві Харківської області метричної книги, яку вели в церкві Федора Стратилата. У книзі у березні 1906 року було зроблено такий запис: Харківського повіту Бабаївської волості селянин Іван Іванович Шульженко і законна дружина його Віра Олександрівна; обидва православного віросповідання, ім"я народженої - дочка Клавдія, місяць і день народження та хрещення , відповідно 11 і 16 березня /за старим стилем/./ 11 березня 1906 року за новим стилем 24 березня 1906 року/. Дається фото з метричної книги 1906 року з записом про народження Клавдії Шульженко. Наведена інформація про місце народження Клавдії Іванівни у Олександрівській лікарні міста Харкова; церква Федора Стратилата була лікарняною церквою цієї установи.
  • Зі спогадів Клавдії Іванівни Шульженко 13.06.1957 р.: "Народилась і зростала я на Україні, у місті Харкові..." //Скороходов,Г. Три экзамена Клавдии Шульженко //Мол. эстрада.-1996.-№1.-С.43. /Г. Скороходов - біограф і дослідник творчості К.І. Шульженко/.
  • Пироженко О.П., Коцуренко С.А. надрукували нічим не підтверджену, вигадану, неправдиву, фейкову інформацію, для самопіару і піару села Вітове, Гущівки, піарстаттю у довіднику "Міста і села України". Черкащина,2007, яку розмістили на порталі Української конфедерації журналістів "who-is-who-ua": фальсифікацію, дезинформацію про місце народження Клавдії Іванівни Шульженко у селі Гущівка, яке затоплене водосховищем, про виїзд сім"ї Шульженко до Сибіру, коли дівчинці було 4 рочки, до виповнення їй 17 років. К.І. Шульженко співала "Немножко о себе", дорогу б выбрала б..., которой не было и нет... мечтать и в этом весь секрет.
  • Публікації Пироженка О.П., Коцуренко С.А. та подібні, про міфичне місце народження К.І. Шульженко у селі Гущівка, Вітовому Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області у сина співачки Ігоря Володимировича Кемпер-Шульженка викликають сміх!
  • Що до Рацівської сільської ради, яка пишається...: Де увічнення пам"яті співачки у селі, встановлення пам"ятника-бюсту, меморіальної дошки, назва вулиці, може й школи ім"ям К.І. Шульженко, де у селі музей артистки, проведення конференцій; вечорів, фестивалей, концертів за її репертуаром, знайомство людей з творчостю актриси тощо?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення:Вітове&oldid=35634478