Обговорення:Ф

Стаття не щира. В деяких діалектах зустрічається перехід хв в ф. --ЮеАртеміс (обговорення) 07:05, 8 жовтня 2013 (UTC)

Статтю необхідно поліпшувати. Зауваги:

• Чому не описана історія цієї букви, як і коли вона з'явилась, від якої грецької літери походить, які літери могли бути у деяких слов'янських мовах її дублерами?
• Чому нічого не сказане про історію звука «Ф» у слов'янських мовах? «...російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)»» — ненауково. У російській мові, як і у всіх слов'янських, цей звук є запозиченим. Слов'яни традиційно вимовляли на місці грецької φ «п», «хв», «х», а на місці θ — «т». «...Інакше кажучи, звук [f] додали до офіційного набору українських звуків не через мовознавчі причини, а через суспільний тиск, посилений у радянські часи діями верховодства в Москві та Києві, спрямованими на насильне зближення української мови з російською...» — такого у мовознавчій статті бути не повинне, бо це зветься «політика».
• Стаття на 50% складається з міркувань, що звук «ф» чужий українській мові. Цікавий факт: у статті, присвяченій літері «Ґ», чомусь не сказане про те, що цей звук теж невластивий українській мові...

--В.Галушко (обговорення) 19:47, 28 грудня 2015 (UTC)

бо це зветься «політика» --- Проблема в тому що совєтського мовознавства як такого не було: сама политика.195.114.147.41 17:05, 7 серпня 2020 (UTC)

@UeArtemis: якщо маєте дані з АД, прошу додати їх до статті. Я сам пригадую лише хвіст → фіст. --В.Галушко (обговорення) 06:13, 5 березня 2020 (UTC)

Я ж пам'ятаю "фатить". Тут сказано про оглушення В до Ф у галицьких говірках.--ЮеАртеміс (обговорення) 06:30, 5 березня 2020 (UTC)

А щодо Ґ знайшов цікавий параграф у статті "Відображення системи консонантизму середньонаддніпрянського діалекту у ранніх повістях Івана Нечуя-Левицького".--ЮеАртеміс (обговорення) 06:33, 5 березня 2020 (UTC)

@В.Галушко: пишу щодо "звук Ґ невластивий українській мові". Думки щодо цього розходяться позаяк звук Ґ зустрічається і в українських словах. Наприклад, у словах "аякже" [айаґже], якби [йаґби], Великдень [велиґден’] тощо літера "К" позначає звук Ґ (в майже всїх укр. говірках). Схожих прикладів небагато, але явище переходу "К" у "Ґ" в укр. автентичних словах визнане. DimGol (обговорення) 09:06, 7 березня 2020 (UTC)

@DimGol: див. Ґ, розділ «Походження звука». Хоча, на мій погляд, це для статті Дзвінкий м'якопіднебінний проривний. --В.Галушко (обговорення) 19:55, 7 березня 2020 (UTC)

Я діішов висновку, що "тету/фіту" намагалися читати як "хт",

що viдповідно до місцевої вимови перетворювалося на "х"(Хома), "в"(Матвій), "хв"(Хведір: ще Шевченко так писав!), "п"(Остап), як виключе͡ння -- зберігалося: "анахтема". "Ф" як окрема фонема виникла з "хв" під впливом іноземних мов у яких був звук [f]

...Або -- на "т"(Марта, Теодозій, Теодозія)!!!
Щось з "Мартою" -- самий "галицький вплив"(тм) https://uk.wikipedia.org/wiki/Тарнавська_Марта_Теодозіївна хоча насправді маловірогідно, що то Польська так вплинула на церковні ймена, але от: "Тодось Осьмачка (ім'я при народженні Теодосій Степанович Осьмачка ).............Народився 4 травня 1895 у селі Куцівка[1] нині Смілянський район, Черкащина (тоді Черкаський повіт Київської губернії) в родині сільського робітника Степана" -- Степан був освітчений, але зновужтаки, маловірогідно, що viн аж так проникся медичною(ветеринарною) латиною(таки є така) що й сина назвав "на латинянський манір" + пестливе йм'я вигадав)))))

От до речі Лемківське Фтодоска [ft-] теж же ж з Церковнослов'янської! Причому, сильно підозрюю, з "материкового" чита͡ння х+т)))))




Дякую ЮеАртеміс яка дуже допомогла мені розібратися з цим пита͡нням.