Обговорення:Фещенко-Чопівський Іван Адріянович

Фещенко-Чопівський Іван Адріянович

Видатний український учений, державний і громадський діяч. Народився 20.01.1884 р. на хуторі Чоповичі біля міста Чуднів Житомирської області. Батько, титулований службовець, походив із знаного козацького роду. По закінченні у 1903 р. Житомирської гімназії і в 1908 р. Київської політехніки, Іван стажувався на заводах України і за кордоном. Зацікавлений металургійною справою, мріяв про власний внесок в економічне процвітання України. Одружений у Києві із Зінаїдою Олександрівною Лукіною, мав двох дітей – Ірину та Юрія.

У вирі революційних перетворень став членом українського уряду, очолюваного М. Грушевським. У Центральній Раді і Директорії у 1918 р. обіймав посади міністра промисловості й торгівлі УНР, у 1919 р. – міністра народного господарства, заступника прем’єр-міністра УНР, у 1920 р. – голови Української економічної комісії, дипломата УНР в Румунії. Там народилася донька Ірина. У 1921 р. очолював створену Петлюрою Раду Республіки - український парламент в екзилі, який діяв до 1922 р.

З того часу державотворча діяльність І. Чопівського переходить у блискучу наукову творчість. У Краківській гірничій академії він створює і очолює власну металургійну кафедру, захищає докторську дисертацію, обирається членом-кореспондентом польської Академії наук, отримує найвище педагогічне звання «титулярного професора», Золотий Хрест Заслуги. Постійно доїжджає з Кракова до Львова, де викладає металознавство в нелегальній українській Політехніці. Засновує стипендіальний фонд ім. С. Петлюри для талановитих українських студентів, у який вкладає власні заробітки. Автор численних наукових праць та підручників. Член професійно-наукових товариств Англії, Німеччини, США. У добу «українізації» радянської України співпрацював з науково-технічними видавництвами Харкова і Дніпропетровська.

Одночасно продовжує активну громадську діяльність в українській громаді Польщі, у Товаристві імені Шевченка та в «Просвіті».

Мріючи повернутися остаточно в Україну, у 1937 р. придбав маєток Юркове на Крем’янеччині, який захоплено облаштовував, та каменицю у Львові, на вул. Квітки-Основ’яненка 36, в якій родині замешкати не вдалося. Планам перешкодила війна. У час німецької окупації продовжував працювати за фахом, але був дискримінований як слов’янин. Радянські «освободителі» у 1945 р. застали родину Фещенків у Катовицях. Лише син Юрко, який студіював медицину у Відні разом з нареченою Софією Клепачівською та її батьками емігрував на Захід. Донька Ірина залишилася в Катовицях, доглядати батьків похилого віку.

Іван Чопівський був арештований НКВД у Катовицях 14.03.1945 та засуджений Військовим Трибуналом військ НКВД у Києві 5.10.1945 р. на 10 років радянських концтаборів. Після робіт по впорядкуванню зруйнованого Хрещатика, був скерований до Карелії. Там, у таборі Вяртсиля, працював за своїм фахом: офіційно – лаборантом, неофіційно - головним консультантом по налагодженню роботи металургійного заводу. Тяжко хворий і виснажений, морально підтримував і навчав молодих українських в’язнів сумління.

Від кінця 1949 р. політичних в’язнів почали відокремлювати від «побутових» та збирати у режимні спецтабори. І. Чопівського етапували до міста Інта. У табірній лікарні Інти ним заопікувалися ув’язнені лікарі Семен Марчук та Ростислав Матешук. Завдяки їх старанням, Іван Адріянович вижив, і навіть став зводитися з нар. Але повернути йому працездатність було вже неможливо, і на початку 1950 р. його у тяжкому фізичному стані скерували до інвалідного табору в селище Абезь. Там він мужньо й гідно завершив життя, зберігаючи до останку палку любов до України, віру в її незалежність.

Помер Іван Фещенко-Чопівський в Абезі 2.09.1952 р. Могила П-49.

Дружина померла у 1949 р. Донька Ірина Іванівна Богун, магістр економіки, пенсіонер, живе у Катовицях. Тяжко хвора, самотня після смерті чоловіка - політв’язня з Холмщини Іллі Богуна, вона і тепер не полишає активне громадське життя - дописує до української періодики в Польщі, бере участь у заходах увічнення пам’яті батька. Її стараннями опубліковані в Україні книги спогадів про батька та збережених в родині його рукописів: «Хроніка мого життя», Житомир 1992, «Іван Фещенко-Чопівський», Львів, НТШ 2000, «220 днів Ради Республіки», 2002.

Юрій Іванович Чопівський з родиною дружини по війні замешкав у США. Лікар за фахом, тяжко здобував визнання на американській землі. Мав широку медичну практику, забезпечив чотирьом своїм дітям вищу освіту. Був громадським діячем. Помер у 1988 р. Його діти Юрій, Петро, Андрій та Лідія і тепер живуть у США. Троє з них народилися вже після смерті діда. Старший, Юрій Юрійович, – бізнесмен, останні роки працює в Україні, займається будівництвом у Києві та сільським господарством на Полтавщині. Петро, як і його батько, лікар, має чотирьох дітей, яких уже привозив до рідних місць обох батьків. Андрій – економіст.

З перших років Незалежності ім’я Івана Фещенка-Чопівського повертається в Україну. Багато зробили в цьому напрямі голова НТШ академік Олег Романів та організація «Меморіал» у Львові, письменник Валерій Шевчук і краєзнавці в Житомирі.

На прохання пані Ірини Богун, Львівським товариством «Пошук» у 1993 р. віднайдена й досліджена слідча справа № 70713-ФП в архіві СБУ в Києві. Наступного року пані Ірина була запрошена до Львова і брала участь у з’їзді колишніх політв’язнів ІНТЛАГу, де зустрілася з кількома особами, які на невільничих дорогах контактували з її батьком. Ті, що знали його близько, дотепер вважають себе його табірними учнями. Зокрема, львів’янин Іван Жук став фахівцем завдяки теорії й практиці, набутій від Чопівського у Вяртсилі. У Абезі постійно спілкувався з ним табірний санітар Микола Петрущак із Самбора, а Ярослав Тауцький з Франківщини (тепер живе в Одесі) був з ним у бараці до останнього подиху.

У 1996 р., під час експедиції в Абезь, віднайдена та впорядкована могила Івана Фещенка-Чопівського, на ній встановлений і освячений іменний металевий хрест. У тому ж році земля із заполярної могили, за участю подружжя Богунів, урочисто захоронена до могили його батька Адріяна в рідному Житомирі, де ім’я І. Фещенка-Чопівського носить одна з центральних вулиць. У 2002 р., при відзначенні 50-річчя з дня його загибелі, там знову побувала делегація зі Львова. Відвідані пам’ятні місця, відбулася зустріч з громадськістю міста, панахида на могилі Адріяна Чопівського, на якій у пам’ятник вмурована табличка над капсулою із землею з Абезі..

Іменем Фещенка-Чопівського названа також вулиця у Львові і громадський просвітянський фонд «Джерело» (керівник Ярослав Гелетій).

Для відзначення 50-річчя з дня загибелі І. Фещенка-Чопівського у Львові був створений оргкомітет, до якого ввійшли представники Львівської Політехніки, НТШ, фонду «Джерело», товариств „Меморіал”, «Пошук», «Просвіта» та інших громадських організацій.

У львівському селищі Рясне-1, на вулиці ім. Фещенка-Чопівського, біля церкви Серця Христового, був установлений стенд матеріалів про його життя й діяльність. У день загибелі українського патріота тут відбулася поминальна служба, за участю громадськості, учителів і учнів СШ 38. У цій школі діє музей, актив якого, під керівництвом учительки Наталії Кушнерчук, досліджує історію мікрорайону, імена, присвоєні його вулицям.

27-28.09.2002 р. у Львові відбулася міжнародна громадсько-наукова конференція «Іван Фещенко-Чопівський – видатна постать в історії науки та українського державотворення», до якої Львівські товариства НТШ (голова Олег Романів) і «Пошук», підготували виставку фотоматеріалів, наукових праць та публікацій про його життя і діяльність, відеоматеріал про увічнення його пам’яті. Встановлені меморіальні дошки у Львівській Політехніці та на власному будинку по вул. Квітки-Основ’яненка 36. В урочистостях брали участь два старші внуки ученого.

26.10.2002 р. відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки творцю польської металургійної наукової школи професору І. Фещенко-Чопівському в Краківській Гірничо-гутничій Академії. За активну громадську діяльність Генеральний консул України вручив Ірині Богун у Катовицях грамоту від міністра закордонних справ України О. Зленка.