Ойген Отт (генерал-майор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Не плутати з воєначальником!

Ойген Отт
нім. Eugen Ott
Оберстлейтенант Отт (1933).
Народився 8 квітня 1889(1889-04-08)[1]
Роттенбурґ-ам-Неккар
Помер 22 січня 1977(1977-01-22) (87 років)
Тутцинг, Штарнберг, Верхня Баварія, Баварія, ФРН[2]
Країна  Німеччина
Діяльність дипломат, офіцер
Знання мов волапюк
Учасник Перша світова війна[2]
Посада посол в Японіїd[2]
Військове звання  Генерал-майор
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія)
Орден «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія)
Лицарський хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Лицарський хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Ганзейський хрест (Гамбург)
Ганзейський хрест (Гамбург)
Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін)
Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Орден Вранішнього сонця 1 класу

Ойген Отт (нім. Eugen Ott; 8 квітня 1889, Роттенбург-ам-Неккар23 грудня 1977, Тутцінг) — німецький військовий і дипломатичний діяч, генерал-майор вермахту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син чиновника. З 1907 року служив в армії. У складі 26-ї піхотної дивізії під командуванням Вільгельма фон Ураха брав участь у Першій світовій війні на Східному фронті. З 1917 року служив в Генштабі. Після демобілізації армії, залишений в рейхсвер. В 1923-30 роках служив у відділі Т1 Військового управління Імперського військового міністерства. З лютого 1930 року — командир 3-го дивізіону 5-го артилерійського полку. У жовтні 1931 року призначений начальником відділу збройних сил військового міністерства. Відповідав за зв'язок з ветеранськими та воєнізованими організаціями, серед яких були СА і Сталевий шолом. Був ад'ютантом, найближчим співробітником і довіреною особою генерала Курта фон Шляйхера. Побічно причетний до відставки міністра рейхсверу Вільгельма Гренера. 1 грудня 1932 року за дорученням Шляйхера зустрічався з Адольфом Гітлером у Веймарі і запропонував йому місце віце-канцлера в кабінеті Шляйхера, але отримав категоричну відмову. В кінці січня 1933 року разом з генералами Фердинандом фон Бредовим і Куртом фон Гаммерштайн-Еквордом, а також статс-секретарем Імперської канцелярії Е. Планке звернувся до рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга з проханням не призначати Гітлера рейхсканцлером, а ввести надзвичайний стан і передати владу в руки армії.

1 червня 1933 року призначений спостерігачем від Німеччини при японській армії. З лютого 1934 року — військовий аташе при німецькому посольстві в Японії. У жовтні-листопаді 1936 року брав участь в переговорах, що завершилися підписанням Антикомінтернівського пакту між Німеччиною і Японією. З 28 квітня 1938 по 31 грудня 1942 року — посол Німеччини в Японії. У серпні 1938 року вступив в НСДАП. Звільнений з посади через скандал з арештом радянського розвідника Ріхарда Зорге, який з 1934 року входив в оточення Отта. Аналіз відносин Зорге з Оттом показав, що посол повністю довіряв Зорге, і той мав дозвіл на доступ до надсекретних кабелів зв'язку з Берліна в токійське посольство. Ця довіра було головною основою успіху Зорге.

До кінця Другої світової війни Отт залишався в Пекіні, як приватна особа. Його прохання про повернення на військову службу були відхилені. Після війни повернувся в ФРН.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Ein Bild des Generals Kurt von Schleicher. In Politische Studien, 10. Jg. (1959), Heft 110, S. 360–371.
  • Aus der Vorgeschichte der Machtergreifung des Nationalsozialismus, Vortrag am 19. Mai 1965, Text bei Bavaria Atelier GmbH, Akte Schleicher.
  • Teilnachlass und Befragungsprotokolle: Institut für Zeitgeschichte, München.

Література

[ред. | ред. код]
  • Константин Залесский. «Элита» Гитлера во Второй мировой войне. Кто был кто в Третьем рейхе. М., Яуза, 2012;
  • Prange, Gordon W. (1984). Target Tokyo. New York: McGraw Hill. ISBN 0-07-050677-9.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Munzinger Personen
  2. а б в г Biographisches Handbuch des deutschen auswärtigen Dienstes: 1871-1945Pa: Ferdinand Schöningh, 2000. — Vol. 3. — S. 416–417. — ISBN 3-506-71840-1