Олесневич Любомир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олесневич Любомир Олександрович
Народився 26 серпня 1921(1921-08-26)
Богуша, Новосондецький повіт, Краківське воєводство, Польща
Помер 17 червня 1983(1983-06-17) (61 рік)
Львів, УРСР, СРСР
Країна Польща Польща→СРСР СРСР
Діяльність економіст, соціолог, громадський діяч
Alma mater Львівський торгівельно-економічний інститут
Галузь соціологія
Заклад Інститут суспільних наук АН УРСР
Львівський університет
Посада керівник відділу соціології Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат наук
Членство Соціологічна асоціація СРСР, секція соціального планування Комісії з економічних питань ВЦРПС

Любом́ир Олекса́ндрович Олесне́вич (26 серпня 1921(19210826), Богуша, Новосондецький повіт, Краківське воєводство, Польща — 17 червня 1983, Львів, УРСР, СРСР) — український вчений-економіст, соціолог, громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на Лемківщині в селі Богуша Новосондецького повіту. Перші класи початкової школи закінчив у рідному селі. Освіту продовжив у 1-й класичній гімназії ім. Яна Длуґоша в Новому Сончі. Навчання в гімназії перервала Друга світова війна. В роки німецької окупації займався антифашистською діяльністю, був активним членом місцевої підпільної групи. В 1944 році під час облави був арештований і відправлений на примусові роботи до Австрії, де пробув до закінчення війни.

У 1945 р. разом з сім'єю був переселений на постійне проживання до УРСР. Спочатку жив у Бережанах, де здобув середню освіту, згодом переїхав до Львова. У 1949 р. поступив на обліково-економічний факультет Львівського торгівельно-економічного інституту. У 1953 р., отримав диплом з відзнакою і у жовтні цього ж року був запрошений на роботу до Інституту суспільних наук АН УРСР на посаду молодшого наукового співробітника.

В 1958 р. в Києві захистив кандидатську дисертацію[1], на основі якої у 1959 р. підготував монографію. Проте книга була знята з друку, оскільки висвітлені у ній проблеми колгоспів і запропоновані шляхи їх вирішення не вписувалися в тогочасну ідеологічну схему компартійного керівництва.[2][3] У доповідній записці завідувача відділу науки і культури ЦК КП України про діяльність інтелігенції Львівської обл. серед іншого було вказано на «помилки методологічного та ідейного характеру» у наукових публікаціях працівників Інституту суспільних наук АН УРСР, зокрема О. Карпенка та Л. Олесневича.[4]

У 1962 р. отримав вчене звання старшого наукового співробітника інституту за спеціальністю «Економіка сільського господарства». Два роки виконував обов'язки завідувача відділом економіки інституту.

Науково-методична робота[ред. | ред. код]

У 1964—1967 рр., працюючи доцентом Львівського університету, очолив першу у Львові лабораторію конкретно-соціологічних досліджень і став одним з піонерів соціологічних досліджень в Україні.

У 1966 р., під науково-методичним керівництвом Л. Олесневича був розроблений перший в Україні перспективний план соціального розвитку колективу підприємства (Львівського телевізійного заводу) на період 1970—1975 рр. За його впровадження завод двічі отримував диплом 1-го ступеня Головного комітету ВДНГ СРСР.

З січня 1967 р. і до останніх років життя працював на посаді старшого наукового співробітника та керівника відділу наукової організації праці, згодом — керівника відділу соціологічних проблем управління Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР[5]. Тут, під кінець 1960-х років, сформувалася школа соціальних проблем управління (С. Вовканич, Г. Калитич, Є. Лазаренко, Т. Порошина, В. Якушев, В. Яхонтов тощо). Про роботу відділу у галузі соціального планування і управління, зокрема в промислових колективах, знали всі тогочасні центри заводської соціології країни. Л. Олесневич закладає основи соціально-економічного планування на промислових підприємствах[6] і фактично стає основоположником нового напряму соціологічної науки — промислової соціології — у тодішньому СРСР.[7]

В 1967 р. став ініціатором й одним з організаторів Всеукраїнської наукової конференції «Соціальні проблеми економічної реформи», у збірнику матеріалів якої було вперше опубліковано Методику розробки комплексного перспективного плану соціального розвитку колективу промислового підприємства. Методика отримала назву Львівської (на відміну від опублікованих згодом Ленінградської, Пермської тощо).

Соціальне планування[ред. | ред. код]

У 1970 р. розпочалася робота очолюваного ним відділу над розробкою територіальних планів економічного і соціального розвитку Львова та його адміністративних районів. Територіальне соціальне планування розширило заводське і вийшло на більш високий рівень комплексного розвитку територій, спочатку в республіканському, а відтак і у всесоюзному масштабі.[8]

Серед багатьох інших публікацій був співавтором двох видань загальносоюзних методичних рекомендацій «Планування соціального розвитку колективу підприємства» (Москва, 1971, 1975). Ці методичні рекомендації були перекладені і видані за кордоном (в Чехословаччині і Угорщині), а їх вдосконалене третє видання було опубліковане в 1980 р. в Москві. Розроблені методики були використані Науково-методичним центром Держплану та Академії наук України при складанні Типової методики розробки п'ятирічного плану розвитку промислового підприємства й були апробовані ВЦРПС і Держкомітетом Ради міністрів СРСР з праці та соціальних питань.

Л. Олесневич був членом Соціологічної асоціації СРСР, керував секцією соціального планування її українського відділення, а також членом секції соціального планування Комісії з економічних питань Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС). Неодноразово виїздив з циклами лекцій до Росії, Прибалтики, Польщі. У 1970 р. був делегатом VII Світового соціологічного конгресу в м. Варна в Болгарії.

У 1977 р. вийшла в світ його монографія «Социальное планирование на промышленном предприятии», яка стала підсумком багаторічного дослідження автором й узагальнення ним досвіду львівських, ленінградських та інших підприємств колишнього СРСР. Така ж назва була темою його докторської дисертації, яку він не зміг захистити через хворобу.

Поруч з цим вчений не втрачає інтересу до питань економіки західноукраїнських земель. У 1974 р. була видана його монографія «Кооперативні міфи і капіталістична дійсність. Західноукраїнська буржуазна кооперація (1883—1939)», у якій автор на основі багатого архівного матеріалу дослідив підґрунтя, розвиток, соціально-економічну суть і роль кооперації в економічному житті західної України в період австрійського і польського панування. Праця стала фундаментальним науковим дослідженням практичної господарської діяльності кооперації. Видана в умовах засилля комуністичної ідеології, вона не могла не мати відповідних ідеологічних нашарувань. Проте, завдяки ній читачі чи не вперше мали можливість дізнатися про невідомі раніше роботи українських економістів і кооператорів, ознайомитися з величезною кількістю маловідомих на той час друкованих видань. Книга по сьогодні є часто цитованою дослідниками кооперативного руху в Галичині, а її видання в часи комуністичної диктатури оцінюється не інакше, як науковий подвиг.[9][10][11]

Опублікував майже 90 наукових праць з економіки і соціології, у тому числі 3 персональні монографії та 17 колективних. Примірники монографій є у бібліотеках Польщі, Канади, США.

Основні наукові праці[ред. | ред. код]

  • Комплексный план экономического и социального развития г. Львова на 1976—1980 гг.
  • Кооперативні міфи і капіталістична дійсність. Західноукраїнська буржуазна кооперація (1883—1939). Київ: Наукова думка, 1974.
  • Социальное планирование на промышленном предприятии. Киев, 1977.
  • Мобильность кадров на промышленном предприятии. Л. А. Олесневич, С. И. Вовканыч, С. Н. Злупко и др.; Отв. ред. Л. А. Олесневич. Киев: Наукова думка, 1981.

Громадська робота[ред. | ред. код]

Займався громадською роботою, був одним з організаторів і активним членом першого об'єднання лемків, створеного при Музеї народної архітектури і побуту у Львові у 1970 р. Входив до складу правління об'єднання.[12] Зібрав і опрацював величезний масив матеріалів про історію, побут, звичаї, архітектуру, народну творчість лемків-русинів. Першим розпочав укладання словника лемківської бесіди. Зібраний ним матеріал (понад 6000 слів) став основою «Короткого словника лемківських говірок» П. Пиртея.[13] Доповнене видання словника вийшло в світ у 2022 р., на жаль з тими самими помилками стосовно батька, що й в першому його варіанті. Був одним із засновників народного хору «Лемковина», організованого у Львові в 1969 р.[14] Впродовж усього життя займався дослідженням історії лемків, їх багатої матеріальної і духовної культури. За кілька десятиліть невтомної праці опрацював величезну кількість періодики на лемківську тематику, яка включала, серед іншого, і такі видання початку 20-го століття та міжвоєнного періоду, як журнал «Лемко», тижневик «Прикарпатська Русь», часописи «Земля і воля», «Бескид», тощо. Ним було складено тематичний каталог друкованих видань на лемківську тематику, який включає сотні найменувань наукових досліджень, книг, газетних і журнальних статей українською, польською, словацькою мовами. Досліджував життя лемків в Україні, Польщі, Словаччині, на еміграції в США і Канаді.

Впродовж довгих років працював перекладачем з польської мови на українську та російську.

Тривала хвороба і передчасна смерть не дали можливості Л. Олесневичу повною мірою розвинути свій науковий і творчий потенціал. Помер 17 червня 1983 р., похований на Янівському кладовищі у Львові.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Професійна діяльність

  1. Вовканич Степан. Творчий внесок Л. А. Олесневича як віддзеркалення розвитку соціологічної науки в Україні. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. № 2, с. 175—184. Київ, 2017.
  2. Вовканич Степан. Першопроходець нетрів тоталітаризму в соціології (до 80-х роковин Л. О. Олесневича). Регіональна економіка. Інститут регіональних досліджень НАН України. № 3, с. 193—199. Львів, 2001.
  3. Голубець Михайло, Вовканич Степан. Любомир Олесневич. Біограма для Енциклопедії Львова (не опублікована через призупинення видання у 2012 р.).
  4. Культурне життя в Україні. Західні землі. Том 2 (1953—1966). НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 1996.
  5. Олесневич Даніела, Кузик Маркіян. Любомир Олесневич. Українські кооператори (історичні нариси). Книга 1, с. 441—449. Львів: Коопосвіта, 1999.

Громадська діяльність

  1. Загорода. Музейне товариство в Зиндранові. Любомир Олесневич. № 3 (34), с. 29-31. 2002.
  2. Красовський Іван. Діячі науки і культури Лемківщини. Довідник. Фундація дослідження Лемківщини у Львові. Бібліотека Лемківщини, 21. с. 91. Торонто-Львів, 2000.
  3. Красовський Іван, Челяк Іван. Енциклопедичний словник Лемківщини. Львів: Астролябія, 2013.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Тема дисертації: Питання економіки колгоспів Карпатської сільськогосподарської зони УРСР".
  2. ↑ Довідка відділу науки і культури Львівського обкому КП України про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР. 27 лютого 1959 р. У виданні: Культурне життя в Україні. Західні землі, том 2 (1953—1966). НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, с. 369. Львів, 1996.
  3. ↑ Доповідна записка завідувача відділу науки і культури ЦК КП України про діяльність інтелігенції Львівської області. 23 квітня 1959 р. У тому ж виданні, с. 385.
  4. ↑ Зайцев Юрій. Антирежимний рух (1956—1991). Шістдесятництво. Статті про Львів.
  5. ↑ З 2005  — Інститут економіки та прогнозування НАН України.
  6. ↑ Кравців Василь. Інститут регіональних досліджень НАН України: становлення, розвиток, перспективи. Регіональна економіка, № 3, с. 7-8. Львів, 2014.
  7. ↑ Внесок у розвиток світової науки менеджменту українських науковців добільшовицької доби. Стаття розміщена на сайті «Економіст» 15.11.2012.
  8. ↑ Абрамов А.П., Боев Е.И., Каменский Е.Г. Социология управления. Учебное пособие. с. 76. Москва: Direct Media, 2014.
  9. ↑ Вісин Валентин. Український кооперативний рух у Волинському воєводстві в 20-30-х роках XX ст.: історичний аспект. Дисертація на здобуття наукового ступеня д-ра історичних наук. Міністерство освіти і науки. Східноєвропейський Національний університет ім. Лесі Українки. Луцьк, 2015.
  10. ↑ Дрогомирецька Людмила. Українська кооперація у громадсько-політичному житті західної України (1920—1939 рр.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2004.
  11. ↑ Гавліч Ірина. Українська кредитна кооперація у східній Галичині (остання третина XIX ст. — 1914 р.). Автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук. НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Інститут народознавства. Львів, 2010.
  12. ↑ Фабрика-Процька Ольга. Лемки України: історія, культура, духовність. Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. Вип. 13, с. 78. Київ: УНІСЕРВ, 2002.
  13. ↑ Пиртей Петро. Короткий словник лемківських говірок. Видавництво «Сіверсія МВ», Івано-Франківськ, 2004.
  14. ↑ Байса, Андрій. До 40-річчя від заснування хорової капели «Лемковина».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олесневич_Любомир_Олександрович&oldid=41480060