Портал:Географія України
Географія України  Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України. Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га. «Софіївка» є пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав'янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних..::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані елементи рівнинного рельєфу України  Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані елементи гірського рельєфу України  Гове́рла (рум. Hovârla, угор. Hoverla, давня назва угор. Hóvár) — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, висота 2061 м. Назва походить із румунської howirla, що означає.................
|
Обрані печери та карстові порожнини України  Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити.::::::::::::::::читати далі |
Острови та півстрови України  Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки). З березня 2014 року АР Крим та Севастополь мають міжнародно-правовий статус "територія України, тимчасово окупована Росією". У 2014-2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.::::::::::::::::читати далі |
Природні водойми України  Ялпу́г, або Ялпух — озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні. Територіально розташоване у Болградському, Ізмаїльському і Ренійському районах Одеської області. На північному березі Ялпуга, при впадінні річки Ялпуг, розташоване місто Болград. Довжина 39 км, ширина до 15 км, площа 149 км², середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Улоговина видовженої форми. Східний та західний береги переважно підвищені, розчленовані яругами, південні — піщані, крайня північна ділянка узбережжя заболочена та поросла очеретом. Температура води влітку +24 — +25 °C; взимку озеро замерзає, льодовий режим нестійкий.::::::::::::::::читати далі |
Природні водостоки
|
Штучні водойми України  'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі |
Родовища та басейни корисних копалин України  Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області. Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю. Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі |
Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України Середньосу́льський зака́зник — гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Лохвицького району Полтавської області, між селами Гиряві Ісківці, Лука і Яшники, що на північ від міста Лохвиці. Площа природоохоронної території 2243 га. Створений 1996 р. Охороняється типовий для Лівобережного лісостепу природний болотний масив у заплаві річки Сули..::::::::::::::::читати далі |
Обрані заповідні території України антропогенного характеру  Острог підземний — система підземних споруд під містом Острог. Перекази про розгалужену мережу підземних ходів під старовинним українським містом Острогом, що на Рівненщині, знаходять своє реальне підтвердження. Нещодавно будівельники, розкопуючи землю для прокладання комунікацій, випадково натрапили на рештки старовинної забудови ІХ ст. Виявили ряд підвальних приміщень XV—XVII століть. Проте найцікавішими знахідками є поселення ІХ ст., з яких починалося місто. Водночас найдавніші літописні згадки про Острог датуються 1100 роком. У підземеллях знайдено уламки ліпного посуду ІХ ст., кістяний гребінець ХІ століття, наконечники, ножі тощо.::::::::::::::::читати далі |
Одиниці адміністративно-териториального устрою України Дніпропетро́вський райо́н — район навколо обласного центру Дніпропетровської області України. Адміністративний центр — місто Дніпропетровськ, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району. Створено у 1965 році. Населення становить 83 926 осіб (на 1 лютого 2012 року). Загальна площа району — 1435 км². Район межує з Магдалинівським, Новомосковським, Синельниківським, Солонянським, Криничанським і Петриківським районами Дніпропетровської області. Через територію району протікають такі річки — Дніпро, Самара, Оріль (колишнім руслом Протовчи), Кільчень, Мокра Сура. Ґрунт — чорноземний.::::::::::::::::читати далі |
Міста України  Дніпропетро́вськ — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області. Місто назване на честь Григорія Петровського та річки Дніпро. Колишні назви: до 1776 — Новий Кодак, у 1776–1798 та 1802–1926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ. Місто Катеринослав стало адміністративним центром набутих Катериною II великих територій Новоросії, в тому числі після Кучук-Кайнарджійського договору. ::::::::::::::::читати далі |
Селища міського типу України  Гварді́йське (до 1945 року —Гварді́йське .......— селище міського типу в Україні, в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим. Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове. Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.
|
Села України  Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67. Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії. На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі |
Урботопоніми України  Проспект Нахімова — проспект в Ленінському районі Севастополя між площами Нахімова і Лазарєва. У побутовому мовленні і різних джерелах інформації (переважно з історії) часто називається також Нахімовським проспектом. Довжина — близько 900 метрів. На проспекті збереглися три будівлі кінця XIX століття, викладені інкерманським каменем. На великому протязі вулиця межує з Приморським бульваром. Названий у 1886 році на честь адмірала Павла Нахімова. У 1921 році отримав назву вулиці Троцького, а в 1928 році — вулиці Фрунзе. Повернено назву 20 червня 1946 року..::::::::::::::::читати далі |
 Етногеографія України Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar або qırımlılar , в однині qırımtatar або qırımlı) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї. Проживають на півдні України (Крим, Херсонська та Запорізька області — понад 250 тис. за переписом 2001 року.::::::::::::::::читати далі |
| Географія промисловості України Промисловість Полтавської області Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:
Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі |
Географія інфраструктури України Річкови́й тра́нспорт, один з основних видів транспорту, що здійснює перевезення вантажів та пасажирів внутрішніми водними шляхами. Перед поширенням залізничного транспорту Річковий транспорт був в Україні головним засобом масового транспорту, пізніше занепав і тепер становить близько 2% порівняно з усіма іншими видами транспорту. Довжина річкових судноплавних експлуатованих шляхів на всіх українських етнографічних землях доходить до 6 200 км, у тому числі 200 км каналів. В Україні довжина всіх річок протяжністю 10 км і більше дорівнює 90 400 км, судноплавних водних шляхів 4 800 км (у тому числі штучних — близько 1 000 км), на 4 000 км сплав можливий. З судноплавних річок для транспорту використовується на території України: по Дніпру — 1 205 км (по його притоках: Десні — 520 і Прип'яті — 60), по Дунаю — 160, Бугу — 155, по інших так званих малих річках — 2 700 км. За межами України Кубань судноплавна на довжині 300, Прип'ять — 500 км. Природні умови для транспорту на українських річках досить сприятливі.::::::::::::::::читати далі |
Географічна періодика України
|
| Географічні телепрограми та кіно України «Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[1]. У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.
Як готують програму[ред. код]Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією. |
 Корисні шаблони
|
 Нові статті
|
Добра стаття Чигири́нський райо́н — район у складі Черкаської області, розташований у її південній частині на правому березі Дніпра. Площа — 1 217 км² (5,8 % від площі області). Районний центр — місто Чигирин. На півночі район межує з Черкаським, на заході з Кам'янським районами Черкаської області. На півдні із Світловодським та Олександрівським районами Кіровоградської області. Східна частина району лежить на березі Кременчуцького водосховища. Територія району завжди була в центрі найважливіших подій в історії України: Хмельниччини, Коліївщини, Української революції, партизанського руху в роки Радянсько-німецької війни..::::::::::::::::читати далі }} |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 1958—1966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії.Мандрівники Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження... Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті... У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998). Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи Ю́рій Фе́дорович Ліся́нський (1(13) (2(14)?) квітня, за деякими джерелами серпня 1773, Ніжин — † 26 лютого (6 березня) 1837, Петербург) — мореплавець українського роду на російській службі, географ, океанограф, засновник російської наукової океанографії, капітан 1-го рангу (1809) Юрій Федорович Лисянський — нащадок українського старшинського козацького роду, народився 1(13) (за іншими даними 2(14)) квітня 1773 р. в м. Ніжині, в сім'ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Батько Юрія «перво служив при письменних указних справах в сотенній Ічняньській канцелярії й Прилуцькій полковій лічільній комісії декілька год». .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор (з 1922 р.). Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільського району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету... Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі'' |
Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи Косоногов Йосип Йосипович (31 березня 1866, станиця Кам'янська — 22 березня 1922) — український фізик, геофізик, метеоролог, ординарний професор Київського університету, академік ВУАН. Народився 31 березня 1866 року в станиці Кам'янська Області Війська Донського (тепер місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області, Росія) в сім'ї козака. Самостійно навчився читати у чотири роки, в шість з половиною вже навчався в училищі, а згодом — у Каменській прогімназії. Закінчив у 1889 році Університет святого Володимира. Працював асистентом на кафедрі фізики. У 1895–1902 роках керував Метеорологічною обсерваторією та Придніпровською метеорологічною мережею..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885, Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра. 1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії. Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р. З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року). Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці Володи́мир Олекса́ндрович Радзіє́вський (* 18 квітня 1930, Миколаїв, нині село Хмельницького району Хмельницької області — † 7 червня 2011, м. Тернопіль) — український краєзнавець і спелеолог. Трудову діяльність розпочинав 1947 р. в Підволочиській СШ, де працював до 1959 року. У 1955 році закінчив фізико-математичний факультет Коломийського вчительського інституту. З 1959 працював в дитячому туризмі, був методистом, завідувачом відділу обласного центру туризму краєзнавства і експедицій учнівської молоді. Був засновником тернопільської спелеології, відкривачем і дослідником перших і найбільших в Україні та світі гіпсових лабіринтових та інших печер. У 1960 створив секцію спелеотуризму при Тернопільській обласній дитячій екскурсійно-туристській станції. Проводив з гуртківцями дослідження печер «Кришталева», «Озерна» та інших. Здійснював першопроходження і картування печер «Млинки», «Ювілейна» і «Перлина», комплексу невеликих печер у Кременецьких горах та в долинах рік Стрипи та Дністра.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури. Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу (у 1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 1954–1957 рр. служив у війську, а протягом 1957–1962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф. Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 1975–1995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів. Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи Степа́н (Стефан[3][4]) Льво́вич Рудни́цький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ і картограф, академік НАНУ..................1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 — професор кафедри географії Львівського університету. 1919 — польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства Біографія1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника. |
| Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери Назаров Віктор Олександрович (18 березня 1893 — 26 вересня 1961) — український радянський інженер-гідролог, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри гідрології суші Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 березня 1893 року в місті Сатка, тепер Челябінської області, Росія. Закінчив 1922 року Петроградський інститут інженерів шляхів сполучення. Працював у системі Гідрометслужби України, займався гідрологічними прогнозами, у 1946–1949 роках очолював Київський науково-дослідну гідрологічну обсерваторію..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії Володимир Миколайович Дмитрієв (1838—1904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.  Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 1979–1980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 1983–1985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі |
Джерела[ред. код]
- ↑ «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
- ↑ "Світ навиворіт" на сайті 1+1
- ↑ Публікації Наукового товариства імени Шевченка до 1939 р.
- ↑ Щербак В. (упорядник, автор передмови). Передмова / Коли земля стогнала.— К.: Наукова думка, 1995.— 432 с.— С. 16. ISBN 5-319-01072-9
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
 Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам. Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці. |
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
|
Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
