Портал:Геоморфологія
Геоморфологія  Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води. Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області. Розмежування виняткових (морських) економічних зон та континентального шельфу України та Румунії навколо острова визначено рішенням Міжнародного Суду в Гаазі 3 лютого 2009 року.[2].::::::::::::::::читати далі |
Геоморфологічна термінологія _03.JPG) . Мезорельє́ф (англ. mesorelief) — форми рельєфу, проміжні за розмірами між макрорельєфом і мікрорельєфом (наприклад, річкові долини, ущелини, улоговини, моренні горби тощо). Їхня площа вимірюється кількома або десятками км². Мезорельєф представлений нерівностями земної поверхні середніх розмірів з амплітудами висот до декількох десятків метрів, що утворені внаслідок екзогенних процесів..::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані гірські системи  Япо́нські А́льпи (яп. 日本アルプス, にほんあるぷす, МФА: [nihoɴ aɾupu̥su]) — загальна назва трьох гірських хребтів у центрі острова Хонсю, в Японії. Розташовані на території префектур Яманасі, Наґано, Ґіфу. Назва «Японські Альпи» була вперше запропонована англійським гірничим інженером Вільямом Говландом (1842 — 1922). Він вжив її як метафору для позначення гірського хребта Хіда, яким подорожував, в «Путівнику Центральної і Північної Японії» (1881) року під редакцією Ернста Сатова[3]. Згодом назва «Японські Альпи» була вжита для позначення трьох гірських хребтів Хіди, Кісо й Акаїсі в книзі англіканського проповідника Вальтера Вестона (1861—1940) «Альпінізм та дослідження в Японських Альпах» (1896)[4]. Під впливом цієї роботи японські науковці почали вживати цей неологізм в своїх працях. Зокрема, Кодзіма Усуй вперше вижив його у своєму чотиритомнику «Японські Альпи» (1915) для окреслення гір Хіда, Кісо й Акаїсі. Він також додатково запропонував класифікувати гірський масив на Північні (Хіда), Центральні (Кісо) та Південні Альпи (Акаїсі)[5]. Ця класифікація вживається в японській науковій та популярній літературі. Окрім трьох основних хребтів, до Японських Альп часто відносять інші гори регіону Тюбу, що розташовані в Центарльнояпонському гірському пасмі[6]. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські хребти та масиви  Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські вершини  Гора, що горить (англ. Burning Mountain) — гора біля населеного пункту Вінген, Новий Південний Уельс, Австралія, розташована за 200 км на північ від Сіднея, біля шосе «Нова Англія» з Сіднея до Брісбена. Висота — 653 м[7]. Своєю назвою гора зобов'язана природному процесу підземного горіння вугільного пласта, що проходить під землею через пісковик. Палаюча гора входить до Природного резерву Палаюча гора (Burning Mountain Nature Reserve), що управляється австралійською службою національних парків і дикої природи[8]. Район гори також є спадщиною австралійських аборигенів. Полога стежка завдовжки 3,5 км піднімається від парковки до місця, де з-під землі виходить дим і сірка. Перші дослідники і поселенці вважали, що цей дим має вулканічне походження, і Палаюча гора, приблизно до 1830 року[9] (за іншими даними — до 1866 року[10]) вважалася єдиним активним континентальним вулканом в Австралії..::::::::::::::::читати далі |
Обрані узгір'я та плоскогір'я  Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії. Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиной, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною. Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
Обрані вершини рівнинного рельєфу  Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані низовини суходолу та улоговини океану  Мещерська низовина, Мещера — є величезною рівниною, що розташована в Центральному федеральному окрузі, займає східну частину Московської області, південну, — Владимирської і північну — Рязанської областей. За цим розрізняють: Підмосковну Мещеру, Владимирську Мещеру і Рязанську Мещеру (рязанська носить назву Мещерський край або сторона). Мещерська низовина має вид трикутника, обмеженого з півдня, — річкою Окою, з півночі — річкою Клязьмою, зі сходу річками — Судогдою і Колпною. Західна межа Мещерської низовини в межах Московської області доходить до міста Москви (залишками лісових масивів Мещери є в місті Москві парк «Сокільники» і район Лосиного острова), східна межа упирається в Оксько-Цнінський вал в районі міста Касимова Рязанської області. Рівнина має пониження з півночі на південь, у бік річки Оки. На півночі низовини висота над рівнем моря становить 120–130 метрів, знижуючись до 80-100 метрів в південній частині низовини. У центрі низовини від міста Єгор'євська до міста Касимова тягнеться невелика піднесеність складена четвертичними зандровими пісками і моренными суглинками.::::::::::::::::читати далі |
Обрані западини суходолу та жолоби океану   Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів. Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м[11]. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м[11][12]. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м.[13] Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
 Нові статті
|
Обрані геоморфологічні пам'ятки  Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі |
Добра стаття Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки геоморфології
|
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу
|
| Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис інженерної геоморфології
|
Геоморфологічна література
}} |
Геоморфологічні списки .jpg) Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м[14], що за більшістю джерел[15], відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків»[16], на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі
|
 Категорії
|
Геоморфологічна періодика
|
Джерела[ред. код]
- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- ↑ Case Concerning Maritime Delimitation in the Black Sea (Romania v. Ukraine). Judgment. Міжнародний Суд. 3 лютого 2009. Архів оригіналу (PDF) за 23 червня 2013.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|accessyear=та|accessmonthday=(довідка) - ↑ A handbook for travellers in Central & Northern Japan / Ernest Mason Satow & A. G. S. Hawes. — Yokohama: Kelly, 1881.
- ↑ Mountaineering and exploration in the Japanese Alps / Walter Weston. — London: Murray, 1896.
- ↑ 日本アルプス / 小島烏水. 4冊. — 東京: 前川文栄閣, 1910 — 1915.
- ↑ Токухіса Т. Японські Альпи // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
- ↑ Burning Mountain — New South wales
- ↑ Burning Mountain Nature Reserve New South Wales Department of Environment
- ↑ Australia’s Burning Mountain
- ↑ Burning Mountain, Australia — John Seach
- ↑ а б Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
- ↑ Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К. : Радянська школа, 1988. — 143 с. — 130 тис. прим. — ISBN 5-330-00384-9. (рос.)
- ↑ http://www.jamstec.go.jp/jamstec/topix2.html
- ↑ Вершини з відносною висотою від 500 до 1500 м відмічені знаком [*].
- ↑ Eberhard Jurgalski & 8000ers.com. Short History of Orometrical Prominence. 8000ers.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2014. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ The World Ultras Homepage (англ.)
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
|
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
|
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
