Портрет Карла V у кріслі
Портрет Карла V в кріслі | |
![]() | |
Автор | Тіціан |
---|---|
Час створення | 1548 |
Розміри | 203 × 122 см |
Матеріал | полотно |
Техніка | олія |
Місцезнаходження | Стара пінакотека (Мюнхен) |
«Портрет Карла V в кріслі» (нім. Kaiser Karl V) — картина Тіціана. У цьому портреті митець проявив себе як зрілий художник, мислитель й проникливий спостерігач людської натури і заклав основи композиційної схеми іспанського парадного портрета.
Історія взаємовідносин художника та імператора налічує багато років. Своїм добробутом і репутацією Тиціан багато в чому був зобов'язаний Карлу V. Руці художника належать також декілька портретів імператора.
1530 року Карл прибув до Болоньї з приводу своєї коронації імператорською короною. Тоді Тиціан написав перший портрет імператора. Картина не збереглась — відомо лише, що це був поясний портрет у парадних обладунках, прикрашених орденом Золотого руна, і що він послужив іконографічною моделлю портрета воїна-переможця. За цей портрет імператор запропонував винагороду в один дукат, до якого Федеріко Гонзага, герцог Мантуанський, додав ще 150 з власної кишені. Очевидно, портрет не надто сподобався.
За два роки, коли Карл V знову опинився у Болоньї, Тиціан пише для імператора дві картини — так званий «Портрет Карла V з собакою» (за зразком Якоба Зайзенеггера), а також «Портрет Іпполіто Медичі в угорському костюмі» (Флоренція, галерея Палатіна), що зображує імператорського полководця. На портреті імператора Тиціан вперше у своїй творчості використовує іконографічний тип зображення людської фігури на портреті у повний зріст.
Репутація Тиціана як художника після написання цієї картини зміцнилась ще сильніше. В листі до Фердинанда I від 1534 року посол імператора у Венеції Лопе де Сорія відгукнувся про нього як про «найкращого у світі маляра з натури» й повідомив про бажання Карла V позувати ще для одного портрета. Високу оцінку творчості художника підтвердив і сам Карл V в листі 1536 року до Педро де Толедо, маркіза Вільяфранка й віце-короля Неаполя, назвавши його «першим живописцем», який «і нині таким залишається».
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/aa/Tizian_081.jpg/150px-Tizian_081.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d2/Carlos_V_en_M%C3%BChlberg%2C_by_Titian%2C_from_Prado_in_Google_Earth.jpg/150px-Carlos_V_en_M%C3%BChlberg%2C_by_Titian%2C_from_Prado_in_Google_Earth.jpg)
Але наступні 10 років замовлень більше не надходить, поки влітку 1543 року під час аудієнції, даної імператору папою Павлом III, (чий портрет Тиціан саме тоді писав — нині у Неаполі, музей Каподімонте), Карл V знову не зустрів художника й не замовив йому портрет імператриці. Трохи згодом Тиціан починає також роботу над «Венерою», призначеною для Карла, а в січні 1548 року приїжджає до Аугсбургу, де після перемоги під Мюльбергом імператор скликав Рейхстаг, і починає свій другий портрет імператора — «Імператор Карл V у битві під Мюльбергом» (Прадо), що увіковічив цю перемогу і став зразком іншого типу парадного портрета — кінного, на багато століть. Вважається, що ідея такої іконографії прийшла в голову самому імператору.
Того ж року в Аугсбурзі Тиціан створює «Портрет імператора Карла V в кріслі», який немовби є психологічним панданом й одночасно антитезою кінному портрету, представляючи правителя у приватній обстановці. Роботи Тиціана в Аугсбурзі, де він пише ще низку парадних портретів, завершуються в жовтні 1548 року. Цей портрет вважався приватним й був надісланий у подарунок родичу, курфюрсту Баварії в Мюнхен, де й зберігається до сьогодення.
Могутній володар половини тодішнього світу зображений у кріслі, одягнений у все чорне, без будь-яких королівських атрибутів влади, зовні практично не відрізняється від багатого купця. Лише орден Золотого руна (вищої відзнаки, що дарувалась знатним особам герцогом Бургундії) на його грудях і шпага вказують на шляхетне походження. Орден Золотого руна було засновано прадідом Карла V герцогом Філіпом Добрим й до початку XVIII століття буде з'являтись на портретах всіх іспанських королів з роду Габсбургів, часто слугуючи їхньою єдиною прикрасою (див. наприклад «Портрет Філіпа IV» Рубенса або «Портрет Карлоса II в одежі магістра Ордена Золотого руна» Хуана Карреньйо де Міранди).
Простота зображення підкреслює високе становище зображеної на картині людини, поряд із композиційними засобами, що вказують на його значимість: повнофігурний портрет у кріслі — до цього був лише привілеями пап і формат полотна, витягнутого по вертикалі, використано таким чином, що приблизно чверть простору картини над головою монарха лишається порожньою.
Просторові паузи, підкреслені вертикалі, співвідношення фігури й видимого у вікні далекого пейзажу покликані возвеличити образ імператора в межах заданої схеми портретного задуму. У глядача виникає почуття широкості простору, величини, незалежності, яке переноситься на зображеного на полотні імператора. Чорний одяг подано у глибокому, похмурому контрасті з червоним кольором килима на підлозі. Фігура імператора здається зображеною у просторі великої зали верхнього поверху, а стіна з килимом за ним ніби натякає на балдахін трону.
48-літній Карл виглядає людиною, що рано постаріла, на блідому обличчі лежить печатка ваги його високого рангу. Але Тиціан бачить не втомленого старого, не хворого втомленого монарха, який в ту пору вже думав про зречення. Його тілесна слабкість здається незначною у порівнянні з духовною силою, що явно відчувається у погляді з-під злегка припіднятих брів його глибоко посаджених очей. Зморшка на чолі й тонкі губи виявляють максимальну концентрацію, а в кутах роту можна вгадати сліди посмішки. Худе, жовто-блідне обличчя хоч і видає страждання, спричинені подагрою, але одночасно виявляє постійне напруження волі, рішучу твердість характеру.
На відміну від «Кінного портрета», тут не помітно парадності й репрезентативності, лише увічнення індивідуальної людської особистості з прекрасною психологічною майстерністю. «Кінний портрет» слугує прекрасною ілюстрацією того факту, що вислів «імперія, де ніколи не заходить сонце», вперше було вжито стосовно держави Карла V. А «Портрет у кріслі» краще супроводити рядками німецького історіографа:
![]() |
В останні роки свого життя Карл V страждав на подагру й глибоку меланхолію, що часто переходила на короткий час у божевілля й була, ймовірно, драматичним наслідком хвороби його нещасної матері. (Шлоссер Ф.) | ![]() |
На відміну від решти тиціанівських портретів Карла V, на цьому полотні вже лежить помітний відбиток бурхливої епохи, що прийшла за усміхненим відродженням, з її бентежністю й пригніченістю, що й відчувається Тиціаном як початок трагедії.
Нещодавня рентгенограма відкрила записи, зроблені в майстерні Тиціана чужою рукою, можливо Ламбертом Сустрісом, який допомагав закінчити портрет. Задум не було здійснено до кінця за рахунок живописного виконання, зробленого художником середньої руки. І все ж портрет лишається найцікавішим художнім пам'ятником своєї епохи.
- Боргезі С. Стара пінакотека: Мюнхен: Альбом. 2003.
- Т. А. Седова. Старая пинакотека в Мюнхене. М.: Искусство, 1990 (рос.)
|