Розписана посудина з Шахтахти
| азерб. Şahtaxtı küpü | |
|---|---|
 | |
| Час створення: | Середина або кінець II тисячоліття до н. е. |
| Висота: | 49,8 |
| Ширина: | 55,6 |
| Матеріал: | Глина |
| Зберігається: | Баку |
| Музей: | Музей історії Азербайджану |
 Розписана посудина з Шахтахти у Вікісховищі | |
Глиняна розписана посудина з селища Шахтахти (азерб. Əlvan naxışlı Şahtaxtı küpü) — розписана посудина II тисячоліття до н. е., пофарбована в червоний колір і покрита трьома поясами малюнків, виявлена 1936 року в могильнику поблизу селища Шахтахти в Нахічеванській Автономній Республіці Азербайджану. Виставлена в Музеї історії Азербайджану в Баку[1]. За словами мистецтвознавців Леоніда Бретаницького[ru] і Бориса Веймарна, ця добре збережена велика посудина є характерним і одним з найвідоміших зразків керамічних виробів стародавнього Азербайджану"[2].
1936 року в Нахічеванську АРСР було споряджено експедицію Азербайджанської філії Академії наук СРСР[3]. Третім місцем робіт експедиції були околиці селища Шахтахти в Норашенському районі[4].
На території могильного поля, розташованого на північний-схід від фортеці Гявуркала, археологи натрапили на одне поховання, вкрите двома рядами плит (розмірами 1,2⨯1⨯0,3-0,4 м), а тому не порушене. Поховання було уміщено в кам'яний круг діаметром 7,7 м. У західній частині поховання перебував інвентар, що складався з 30 глиняних посудин, які покривали скелет коня, що лежить на лівому боці. З 30 посудин тільки одна була пофарбована й оздоблена малюнками[5].
 |
.jpg) |
Деталі посудини з Шахтахти[6]
|
Посудину кулястої форми виготовлена з червоної глини[5] доброго випалу[7]. Має низьку горловину, відігнуті назад ві́нця і плоске дно. Ручок немає[7]. За словами археолога Алескера Алекперова[ru], її висота 48 см, ширина — також 48 см[5]. Археолог Осман Абібуллаєв наводить точніші дані щодо розмірів посудини: висота посудини становить 49,8 см, діаметр дна — 15 см, корпусу — 55,6 см, а ві́нець — 19,2 см[7]. Вся поверхня посудини пофарбована в червоний колір. Шийка і нижня частина трохи темніші від світло-червоної середньої частини, покритої трьома декоративними поясами чітко промальованих малюнків та орнаменту[5][2].
Перший пояс має ширину 7,5 см і покритий темно-червоними і чорними зображеннями гусей і лебедів[5], розташованих у строгому ритмі[2]. Ширина другого поясу — 16 см. Тут зображені різні сцени циклу «боротьби звірів». На цих малюнках хижі звірі і птахи нападають на диких кіз, осла, вола і зубра. Між звірами зображені водоплавні птахи[5]. За словами мистецтвознавця Володимира Шлєєва, схематизовані сцени полювання вовків (або собак) і хижих птахів на диких кіз, осла і бика на цьому поясі розміщені строго ритмічно[8]. Третій пояс містить простий орнамент[5], що складається зі схрещених смужок, які утворюють ромби[7]. Його ширина — 3,5 см[5].
Форма, забарвлення і розташування малюнка посудини точно повторює посудини, знайдені в похованнях Кизил-Ванка[ru]. Її ж розміри і малюнком відрізняються від кизил-ванкських. Алекперов вважав, що малюнки на глечику зображували місцеву фауну[5].
Згідно з мистецтвознавцями Леонідом Бретаницьким і Борисом Веймарном, ця посудина відноситься до середини II тисячоліття до н. е.[9] Мистецтвознавець Володимир Шлєєв відносить посудину до кінця II тисячоліття до н. е.[8] Археолог і сходознавець Борис Піотровський[ru] датує могильник, де знайдено посудину, кінцем II тисячоліття до н. е.[10] Археолог Осман Абібуллаєв відносить поліхромно-розписані посудини з Шахтахтинського поховання до XIII—XII ст. до н. е.[11] Мистецтвознавець Насир Рзаєв датує посудину XVIII—XVII ст. до н. е.[12]
- ↑ Официальный сайт Музей истории Азербайджана. Vitrin 11 (азерб.). azhistorymuseum.az. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 9 червня 2020.
- ↑ а б в Бретаницкий, Веймарн, 1976, с. 14.
- ↑ Алекперов, 1937, с. 252.
- ↑ Алекперов, 1937, с. 254.
- ↑ а б в г д е ж и к Алекперов, 1937, с. 255.
- ↑ Алекперов, 1937, с. 257.
- ↑ а б в г Абибуллаев, 1961, с. 27—37.
- ↑ а б Шлеев, 1956, с. 366.
- ↑ Бретаницкий, Веймарн, 1976, с. 10.
- ↑ Пиотровский, 1947, с. 181.
- ↑ Алиев, 1991, с. 122.
- ↑ Рзаев, 1966, с. 154.