Садиков Союн Касумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (грудень 2022)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Садиков.
Садиков Союн Касумович
азерб. Soyun Kasum oğlu Sadıqov, груз. სოიუნ კასუმის ძე სადიკოვი, рос. Садыков Союн Касумович
Народився 5 березня 1960(1960-03-05) (64 роки)
Ґардабані, Грузинська РСР, СРСР
Громадянство Росія Росія
Національність азербайджанець
Діяльність геополітик, політик, політолог
Alma mater Академія Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Російський державний технологічний університет імені К. Е. Ціолковськогоd, Державний університет управлінняd і Санкт-Петербурзький університет МВС Росіїd
Військове звання старшина
Конфесія іслам
Нагороди
медаль «У пам’ять 300-річчя Санкт-Петербурга» медаль «Прогрес»
Почесний будівельник Росії

Садиков Союн Касумович (азерб. Soyun Kasum oğlu Sadıqov, груз. სოიუნ კასუმის ძე სადიკოვი, рос. Садыков Союн Касумович; 5 березня 1960 року СРСР, Грузинська РСР, Ґардабані) — російський громадський та політичний діяч, бізнесмен. Радянський спортсмен, майстер спорту, чемпіон СРСР, призер чемпіонату Європи по самбо. Входив до складу різних рад з міжнаціональних відносин при уряді і президенті Російської Федерації. Очолював Федеральну національно-культурну автономію азербайджанців Росії (ФНКА АЗЕРРОС)[1][2][3]. З 1996 по 2015 рік був представником Російської Федерації з питань національних меншин в Європарламенті, ПАРЄ і ЮНЕСКО. Довірена особа президента Росії Володимира Путіна[4]. Президент «Центру моделювання стратегічного розвитку».

Біографія

[ред. | ред. код]

Союн Садыков родился в 1960 году в городе Гардабани. У школі почав займатися самбо. З 1978 по 1980 рік проходив службу в лавах Радянської армії. Чемпіон Радянського Союзу з самбо 1978 року, призер чемпіонатів Європи в 1979 і 1980 роках. У 1980 році закінчив Вищу школу КДБ імені Ф. Е. Дзержинського. У 1980—1981 роках працював в органах Комітету державної безпеки СРСР. 1981—1991 роках — майстер ділянки, виконроб, начальник будівельного управління № 210 при КДБ СРСР, керуючий будівельним трестом. У 1990 році закінчив факультет економіки Московський інститут управління імені Серго Орджонікідзе, кандидат економічних наук[1]. У 90-х стає генеральним директором будівельної компанії «Мосреконструкція». Під час Першої російсько-чеченської війни, активно діяв проти вербування азербайджанців в підрозділи чеченського ополчення[5]. У 1999 році була створена Федеральна національно-культурна автономія азербайджанців Росії (ФНКА АЗЕРРОС)[6], яку у 2000 році очолив Садиков[1]. 18 березня 2005 року на Садикова було скоєно замах. Автомобіль в якому він їхав, був обстріляний з автомата на Хавский вулиці у Москві[7][8][9]. У серпні 2008 року підтримав військову операцію Росії проти Грузії[10]. У 2009 році за дорученням Союнов Садикова Микола Горохов запросив Сергія Аксьонова в Москву для консультацій з питання Криму[5]. В тому ж році Садиков від імені ФНКА АЗЕРРОС звинуватили лідера ЛДПР Володимира Жириновського в розпалюванні національної ворожнечі і зажадав у ЦВК зняти його кандидатуру з виборів президента РФ[11]. У 2012 році став довіреною особою Володимира Путіна під час його передвиборної кампанії, а після перемоги Путіна увійшов до складу Ради з питань міжнаціональних відносин при президенті РФ[12]. Є автором адміністративної реформи щодо укрупнення регіонів Російської Федерації[13][14][15][16]. У лютому 2013 року організував створення сепаратиської партії «Борджали» в Грузії. Основна мета партії полягала в тому, щоб домогтися автономії Квемо-Картлі. 1 березня 2013 року Президент Грузії Михайло Саакашвілі заявив, що Садиков відповідальний за розпалювання сепаратистських настроїв серед азербайджанської національної меншини в Грузії і погіршенні відносин між Грузією та Азербайджаном[17][18][19]. Навесні 2014 року підтримав дії Росії в Криму. Тісно працює з представниками кримськотатарського народу в Україні та в Туреччині. З його допомогою в Криму була створена проросійська організація кримських татар. У столиці Туреччини Анкарі був створений фонд «Розвитку Криму»[20][21]. У грудні 2014 року запропонував провести в Москві Всесвітній з'їзд кримських татар[22]. Виступив на підтримку проведення військової операції Росії в Сирії[23]. Чимала заслуга Садикова в справі примирення Росії та Туреччини після конфлікту з приводу збитого в Туреччині російського літака[5]. Садиков курирує питання угорського та польського сепаратизму на Закарпатті та Галичині[20][24]. Також веде переговори з ключовими політиками України. У лютому 2018 року він надав в Кремль закриту доповідь про стан справ в Україні[20]. Союнов Садиков запропонував президенту України Володимиру Зеленському почати процес примирення з Росією[25]. Союн Садиков — євроазієць[26], українофоб, є прихильником об'єднання колишніх радянських республік навколо Росії, активно виступає за створення Євразійського союзу з пострадянських країн, Туреччини та Ірану зі столицею в міста Астрахані. Ініціатор будівництва нової столиці Криму Путінграда[27]. В даний час очолює АНО «Центр моделювання стратегічного розвитку», який займається геополітичними дослідженнями[28].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Media, Noev Kovcheg. Союн Садыков: «Надо найти мужество договориться без посредников». noev-kovcheg.ru (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  2. ↑ правды», Комсомольская правда | Сайт «Комсомольской. Встреча-примирение сторон конфликта из-за гибели футболиста из Азербайджана. KP.RU - сайт «Комсомольской правды» (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  3. ↑ 33 и еще одна история из жизни нашего «Материка» (рос.). ОЛМА Медиа Групп. 2003. ISBN 978-5-224-04553-2.
  4. ↑ Путин 2012. putin2012.ru. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
  5. ↑ а б в Легко ли быть патриотом?. Регионы России (ru-RU) . Процитовано 7 лютого 2020.
  6. ↑ Это многогранное слово "россиянин" / СНГ / Независимая газета. www.ng.ru. Процитовано 7 лютого 2020.
  7. ↑ Суд оправдал режиссера ГЦКЗ "Россия". www.kommersant.ru (рос.). 23 квітня 2007. Процитовано 7 лютого 2020.
  8. ↑ tech (20 березня 2005). Азербайджанская общественность возмущена покушением на Садыкова. NewsInfo.Ru (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  9. ↑ Азербайджанский деятель уклонился от пули. Коммерсантъ. Процитовано 7 лютого 2020.
  10. ↑ Азербайджан намерен направить в Грузию боевиков для участия в войне против Абхазии?. PanARMENIAN.Net. Процитовано 7 лютого 2020.
  11. ↑ Узел, Кавказский. Азербайджанцы России требуют снять Владимира Жириновского с выборов президента РФ. Кавказский Узел. Процитовано 7 лютого 2020.
  12. ↑ Сто дней Владимира Путина: интервью Союна Садыкова - ИА REX. www.iarex.ru (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  13. ↑ Владимировна, Бозо Наталья; Витальевна, Михеева Галина (2014). Альтернативный вариант административно-территориального деления в РФ. Идеи и идеалы. Т. 2, № 2 (20). ISSN 2075-0862. Процитовано 7 лютого 2020.
  14. ↑ Об объединении с Липецкой областью заговорили уже в Туле. gorod48.ru (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  15. ↑ Русская община Украины. О НОВОМ ТЕРРИТОРИАЛЬНОМ ДЕЛЕНИИ РОССИИ. www.russian.kiev.ua. Архів оригіналу за 26 липня 2017. Процитовано 7 лютого 2020.
  16. ↑ Необходима общественная дискуссия о новом территориальном делении страны. Информационно-аналитический портал Медиа Холдинга АЗЕРРОС. Процитовано 7 лютого 2020.
  17. ↑ მიხეილ სააკაშვილი: ვარწმუნებდი აზერბაიჯანელებს, რომ საქართველოში ფული ჩაედოთ |. ნეტგაზეთი (амер.). Процитовано 7 лютого 2020.
  18. ↑ regnum.ru https://regnum.ru/news/polit/1631098.html. Процитовано 7 лютого 2020. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  19. ↑ Civil.Ge | სააკაშვილი აზერბაიჯანის და საქართველოს წინაშე მდგარ ‘საფრთხეზე’ საუბრობს. old.civil.ge. Процитовано 7 лютого 2020.
  20. ↑ а б в «Околополитические игры Кремля: Союн Садыков как источник внешней политики Кремля на территории Постсоветского пространства». ВЕДОМОСТИ - УКРАИНА. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
  21. ↑ Третья крымская война / Дипкурьер / Независимая газета. www.ng.ru. Процитовано 7 лютого 2020.
  22. ↑ Крымских татар просят подтвердить в Москве, что над ними не издеваются - Лента новостей Крыма. crimea-news.com. Процитовано 7 лютого 2020.
  23. ↑ Союн Садыков: Россия в Сирии «спасает честное имя ислама». EADaily (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  24. ↑ Стало известно, кому Путин поручил оторвать Закарпатье от Украины. Политика (рос.). Процитовано 7 лютого 2020.
  25. ↑ Союн Садыков – об успехе молодого Владимира Зеленского | АНО «Центр моделирования стратегического развития» (ru-RU) . Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
  26. ↑ Союн Садыков: "Мусульмане - неотъемлемая часть российского общества". Sputnik Азербайджан (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
  27. ↑ Правительство Крыма изучает возможность строительства новой столицы республики | Компания «PR News». www.prnews.ru. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
  28. ↑ Союн Касумович Садыков — АНО «Центр моделирования стратегического развития» (ru-RU) . Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Садиков_Союн_Касумович&oldid=40151725