Санш IV (герцог Гасконі)

Санш IV
Народився	890
Помер	955
Діяльність	аристократ
Титул	герцог
Посада	Гасконь
Батько	Гарсія II (герцог Гасконі)
Мати	Amunad
Брати, сестри	Arnold I of Astaracd і William Garcés of Fézensacd
Діти	Санш V, Вільгельм II (герцог Гасконі), Amanieu Sanched і Gombaldd

Санш IV (баск.: Antso Gartzia, гаск.: Sans Gassia; д/н — 950/955) — герцог Гасконі в 920—950/955 роках. Починається розпад герцогства.

Життєпис

Походив з династії Гатонідів (Гасконського дому). Старший син Гарсії II, герцога Гасконі, та Амуни Ангулемської. Про дату народження та молоді роки замало відомостей.

У 920 році після смерті батька успадкував герцогство Гасконське. Втім значні володіння отримали його брати Вільгельм та Арно відповідно Фезансак і Астарак. Фактичне володіння Санша IV обмежилися віконствами Ломань, Геварре, Турсан і Брюлуа.

Був союзником короля Карла III і Ебля, герцога Аквітанії. Після поразки останнього від Рауля, який став королем Західнофранкського королівства, Санш IV вимушений був визнати зверхність останнього.

В подальшому брав участь в Реконкисті на Піренейському півострові. Точна дата смерті Санша IV невідома: 950 або 955 року. Йому спадкував син Санш V, але фактично мав лише титул й графство Гасконь, інші володіння було поділено між його братами. Фактично Гасконське герцогство розпалося повністю.

Родина

Вважається, що не був одружений, мав коханок. Втім є більш правдоподібною версія, за якою дружиною герцога була його близька родичка. Через це його шлюб визнаний незаконним, а відповідно й діти від цього шлюба — позашлюбними.

Діти:

• Санш (д/н— бл. 961), герцог Гасконі
• Вільгельм (д/н—996), герцог Гасконі
• Гомбо (д/н — після 998), архієпископ Бордо
• Аман'є Санш, 1-й віконтів де Безом і сеньйор д'Альбре
• Анер Санш, 1-й віконт Олорон, Дакс, Турсан і Габардан
• Донат Санш, 2-й віконт де Ломань
• Езі Санш, 1-й віконт Марсан

Джерела

• Lewis, Archibald R. The development of southern french and catalan society, 718—1050. — Austin: University of Texas edition, 1965
• Collins, Roger. The Basques. Blackwell Publishing: London, 1990.
• Christian Settipani, La Noblesse du Midi Carolingien, Oxford, Linacre College, Unit for Prosopographical Research, coll. " Occasional Publications / 5 ", 2004, 388 p. (ISBN 1-900934-04-3)