Сліпак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сліпак
Період існування: ранній міоцен — нині
сліпак східний (Spalax microphthalmus)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Мишоподібні (Rodentia)
Родина: Сліпакові (Spalacidae)
Підродина: Spalacinae
Рід: Сліпак (Spalax)
Gueldenstaedt, 1770
Типовий вид
Spalax microphthalmus
Güldenstädt, 1770
Види

Spalax antiquus
Spalax arenarius
Spalax giganteus
Spalax graecus
Spalax istricus
Spalax microphthalmus
Spalax uralensis
Spalax zemni

Синоніми

Nannospalax Plamer, 1903

Вікісховище: Spalax

Сліпак[1][2], сліпець[1][3], зінське щеня[3] (Spalax) — рід гризунів родини сліпакових (Spalacidae). Поширений у степових районах східного Середземномор'я, Причорномор'я, північного узбережжя Каспійського моря.

Морфологія

[ред. | ред. код]

Довжина тіла 20 — 35 см, хвіст дуже короткий, очі нерозвинені, сховані під шкірою: зовні видні тільки сліди зростання повік у суцільну складку.

Поширення і біологія

[ред. | ред. код]

Спосіб життя сліпака підземний. Сліпак риє розгалужені системи підземних галерей, в яких живе сам і які слугують середовищем існування багатьох інших видів тварин — комах, ропух тощо. Живиться цибулинами і корінням рослин. Поширені сліпаки переважно в лісостепу і степу.

Систематика

[ред. | ред. код]

Розрізняють щонайменше 6 видів, у тому числі 4 види у складі фауни України. При широкому розумінні обсягу цього роду (тобто вкл. групу Nannospalax) видовий обсяг роду зростає до 13 видів.

1) види роду Сліпак у вузькому розумінні (Spalax sensu stricto)

поширення цієї групи видів обмежено північним Паратетісом — від Прикарпаття до Південного Уралу на північ від Чорного, Азовського і Каспійського морів.

2) Види роду Nannospalax, яких часто вкл. у склад Spalax (принаймні як окремий підрід):

Поширення цієї групи видів пов'язано переважно з Балканами, Малою і Передньою Азією, Закавказзям; загалом на південь від Чорного, Азовського і Каспійського морів. один з видів проник у північно-західне Причорномор'я і, зокрема, поширений в Одеській області (на північ до Буковини і на схід до Південного Бугу).

Роль у природі й охорона

[ред. | ред. код]

Втрата видів сліпаків призведе до деградації степових комплексів, зокрема й зникнення ковилового степу (куртини ковили звичайно ростуть на старих кротовинах сліпаків).

Більшість видів фауни Європи і України включена до «червоних» переліків, у тому числі 3 види до Червоної книги України (2009).

Сліпак в Україні

[ред. | ред. код]

В Україні поширені 4 види:

Ще один вид, який часом відносять до цього роду, представляє рід Nannospalax (інколи як підрід): сліпець понтичний (Nannospalax leucodon Nordm.), поширений у півд.зах. частині Дністро-Бузького межиріччя.

Найвідоміші в Україні дослідники

[ред. | ред. код]

Найвизначніші огляди і ревізії сліпаків (Spalax s. l.) фауни України та суміжних країн підготовлено Лайошом Мегеєм (Mehely, 1909), Євдокією Решетник (Решетник, 1941), Катериною Янголенко (1965) та Вадимом Топачевським (Топачевский, 1969).

Назва

[ред. | ред. код]

Наукова назва Spalax походить від давньогрецької назви цих тварин — σπᾰ́λᾰξ. Українська назва сліпак походить від «сліпий», бо тварина через свої недорозвинені очі нічого не бачить[2]. Назва зінське щеня зумовлена народними уявленнями, нібито ці тварини замість очей мають тільки зіниці[4]. У степових районах України сліпаків найчастіше називають «кротами», рідше «сліпцями», іноді «зінським щеням»[5].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 244.
  2. а б Харчук С., Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI:10.15407/gb.2019.17.085.
  3. а б Раковський, І (гол. ред.). Українська загальна енцикльопедія. — Львів, Станіславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 3. — С. 123.
  4. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — С. 264.
  5. Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. — 2010. — С. 229–238.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]