Соколівський повіт (Російська імперія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соколівський повіт
Губернія Сідлецька губернія
Центр Соколів
Створений 1867
Скасований 1918
Площа 1134,4
Населення 68 013 осіб (1897)
Найбільші міста Соколів

Соколівський повіт (рос. Соколовский уезд, пол. Powiat sokołowski) — адміністративно-територіальна одиниця Сідлецької губернії Королівства Польського Російської імперії. Існував у 1867—1918 роках. Адміністративний центр — місто Соколів. Площа становила 1134,4 версти²[1].

Положення

[ред. | ред. код]

Повіт розташовувався у північно-східній частині Сідлецької губернії[2]. Обіймав площу 1134,4 версти²[2]. Територія належала до басейну Західного Бугу[2][3]. Межував на півночі по Бугу з Островським повітом Ломжинської губернії, на сході також по Бугу — з Більським повітом Гродненської губернії, на півдні — з Костянтинівським і Сідлецьким повітами, на заході — з Венгрівський повітом[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Соколівський повіт утворений у 1867 році шляхом виділення північної частини зі складу Сідлецького повіту Сідлецької губернії[3]. Припинив існувати після розпаду Російської імперії й утворення незалежної Польщі.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Мапа Соколівського повіту, 1907 рік

Станом на 1913 рік повіт складався з 12 гмін[4]:

Населення

[ред. | ред. код]

У 1867 році в повіті проживало 45 955 осіб[3].

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у повіті проживав 4431 українськомовний греко-католик[5]. Поселення, у яких здебільшого проживали греко-католики, що зберегли українську мову: Головеньки, Гродиськ, Городок, Моложево, Рінко, Рогів, Собно, місто Соколів[5].

1878 року населення повіту становило 59 408 осіб (28 533 чоловіків, 30 875 жінок)[3]. Розподіл за конфесіями у 1878 році: 46 197 католиків, 5860 православних, 6545 євреїв, 805 протестантів[3]. У 1885 році в повіті налічувався 61 941 мешканець[3].

За переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 68 013 осіб (33 789 чоловіків і 34 224 жінок)[6]. Найбільше місто — Соколів (7265 осіб)[6]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року[7]:

Мова Осіб Відсоток
польська 58 147 85,49 %
єврейська 8 600 12,64 %
російська 549 0,81 %
німецька 375 0,55 %
українська 301 0,44 %
інші 41 0,06 %
Разом 68 013 100 %

У 1901 році укладено 403 шлюби, народилося 2407 дітей, померло 1526 осіб, природний приріст становив 881 особа[2]. Безземельних сімей було 1543 (7082 особи)[2]. У 105 поселеннях повіту проживала дрібна шляхта[8].

Промисловість

[ред. | ред. код]

Землі 115 447 десятин, з них належали дрібній шляхті — 43 193 десятин, дворянам — 37 096 десятин, селянам — 31 137 десятин, державні — 151 десятина, міста — 2796 десятин, посади — 51 десятина, інші власники — 1023 десятин[2]. Під садибами було 3695 десятин, орних — 58 833 десятин, лугових — 11 261 десятина, пасовищних — 12 168 десятин, лісних — 23 683 десятин, незручних — 5807 десятин[2].

У 1901 році посівна площа становила 36 561 десятина, з яких було зібрано 1 540 525 пудів[2]. Під картоплею було 7855 десятин, викопано 4 275 774 пудів, під льоном — 194 десятин, насіння зібрано 8246 пудів і волокна 4019 пудів, під коноплею — 287 десятин, насіння зібрано 6261 пуд і волокна 9134 пудів[2]. Лугів — 10 368 десятин, з них 3424 заливних, сіна скошено 1 396 978 пудів[2]. Під кормовими травами — 6753 десятин, з яких зібрано 996 663 пудів[2].

Скотарство було розвинене слабко, майже не забезпечувало потреб сільського господарства[2]. Загальна кількість худоби становила 94 172 голів, з них коней — 10 773, рогатої худоби — 33 199, овець — 34 535, свиней — 15 665[2].

Значний відсоток населення відправлявся на заробітки в інші губернії та за кордон[2]. Промисли були нерозвинені[2]. Налічувалося 98 фабрик і заводів, на яких працювало 553 осіб[2]. У 1901 році сума виробництва становила 1 012 383 рублів[2]. У повіті була значна кількість бурякових плантацій[1][2]. Діяв єдиний у губернії цукровий завод, на якому працювало 635 осіб, сума виробництва становила 800 тис. рублів[8].

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

На 1904 рік у повіті діяли 27 початкових училищ, 4 школи грамоти, церковнопарафіяльна школа, канторат, хедер, 2 приймальні покої[2]. Через повіт проходила лінія Привіслянської залізниці[2]. У релігійному плані Соколівський повіт належав до Соколівського деканату Люблінської дієцезії Римо-католицької церкви, до нього входило 13 парафій[3]. Православне благочиння на території повіту налічувало 8 парафій (Челомиї, Городок, Гродиськ, Голубля, Рогів, Серочин, Соколів, Шкопи)[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Соколов, уездный город Седлецкой губернии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Соколовский уезд // Большая энциклопедия. — 1904. — Т. 17: Сальвадор — Статистика. — С. 619. (рос.)
  3. а б в г д е ж и к Sokołówski powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 30. (пол.)
  4. Волостныя, станичныя, сельскія, гминныя правленія и управленія, а также полицейскіе станы всей Россіи съ обозначеніем мѣста ихъ нахожденія. — Кіевъ : Изд-во Т-ва Л. М. Фишъ, 1913. — С. 176. (рос. дореф.)
  5. а б Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 362, 374. (рос. дореф.)
  6. а б Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Наличное население в губерниях, уездах, городах Российской Империи (без Финляндии). Седлецкая губерния. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
  7. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку. Соколовский уезд. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
  8. а б Седлецкая губерния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література

[ред. | ред. код]