Тарханян Артур Артаваздович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарханян Артур Артаваздович
вірм. Արթուր Արտավազդի Թարխանյան
Народився 23 лютого 1932(1932-02-23)[1][2]
Ґюмрі, Вірменська РСР, Закавказька РФСР, СРСР[1][2]
Помер 6 квітня 2006(2006-04-06) (74 роки)
Єреван, Вірменія
Країна  СРСР
 Вірменія
Національність вірмени[1]
Діяльність архітектор
Alma mater Вірменський державний інженерний університет (1957)[1]
Знання мов вірменська[3]
Заклад Armenian State Projectd[1]
Напрямок модернізм
Magnum opus Звартноц, Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна, Будинок молоді (Єреван) і Цицернакаберд
Діти Anahit Tarkhanyand
Нагороди
орден «Знак Пошани»
Державна премія СРСР Премія Ленінського комсомолу премія Ради Міністрів СРСР Золота медаль ВДНГ
медаль Ананії Ширакаці

Артур Тарханян Артаваздович (вірм. Արթուր Թարխանյան; 23 литого 1932, Єреван — 2006) — вірменський архітектор, професор, народний архітектор Вірменії.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Єреванський політехнічний інститут (1975). У студентські роки на запрошення академіка Самвела Сафаряна брав участь у творчій розробці проекту головного корпусу будівлі Академії наук Вірменської РСР. Потім працював в інституті «Вірдержпроект», під егідою якого став переможцем декількох республіканських і міжнародних архітектурних конкурсів. Брав участь у розробці Генпланів Севана і Абовяна (1960)[4][5].

У 1967 році спільно з Сашуром Калашяном розробив проект Пам'ятника жертвам Геноциду 1915 року в парку Цицернакаберд[4].

У 1960—1970-х роках працював спільно з архітекторами Спартаком Хачикяном і Грачья Погосяном. Серед їх визначних спільних проектів[4]:

З 1969 по 1986 рік керував майстернею типового проектування «Вірдержпроекту».

Поруч з архітектурною практикою вів викладацьку діяльність, керував дипломними проектами випускників архітектурного факультету Єреванського архітектурно-будівельного інституту.

В середині 1980-х років обійняв посаду заступника голови Держбуду Вірменії, в числі завдань на посаді керував державною комісією з організації допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи.

Чорнобильська катастрофа[ред. | ред. код]

Одразу після аварії на ЧАЕС разом з іншими десятьма вірменськими спеціалістами виїхав на місце катастрофи для оцінки масштабів руйнувань і об'єму відновлювальних робіт. За місяць очолив команду вірменських архітекторів, що брала участь у проектуванні міста Славутича, яке призначалось для постійного проживання робітників ЧАЕС. Квартал, спроектований вірменами, був названий Єреванським[6].

Відвідував район реактора на другий день після аварій, й надалі, в період розробки проекту забудови неодноразова виїжджав у Чорнобиль. Опромінення та стреси позначились на здоров'ї архітектора, як відзначають його родичі, вкрай негативно. У 1987 році він переніс інсульт і більше не мав змоги займатися творчістю[6].

Премії, нагороди, вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • Премія Ради міністрів СРСР (кінотеатр «Росія», 1979)[5]
  • Премія ВЛКСМ (Палац молоді, 1981)[5]
  • Державна премія СРСР (Спортивно-концертний комплекс, 1987)[5]
  • Державна премія Вірменської РСР (аеропорт «Звартноц», 1985)[5]
  • Медаль Ананії Ширакаці за заслуги перед Батьківщиною, вручена президентом Вірменії Робертом Кочаряном (2000)
  • Медаль Олександра Таманяна (2006)

У 2007 році архітектурний факультет Єреванського університету архітектури та будівництва заснував премію імені А. Тарханяна, що присуджується найкращим студентам-архітекторам.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. ԽուդավերդյանՀայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. а б Вірменська коротка енциклопедіяՀայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 2.
  3. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  4. а б в Тигран Мирзоян. Трое с одним фломастером // Голос Армении. — Вип. 2013, No 5. Архівовано з джерела 28 січня 2013. Процитовано 2013-06-24.
  5. а б в г д е Дворец молодежи — (не)живая история. Mediamax. Процитовано 24 червня 2013.
  6. а б Тигран Мирзоян. Последняя работа Артура Тарханяна // Голос Армении. — Вип. 2010, No 48. Архівовано з джерела 14 квітня 2012. Процитовано 2013-06-24.