Тасмолинська культура
Тасмолинська культура — археологічна культура, до якої належать пам'ятники Центрального Казахстану[ru] епохи раннього заліза. Така назва ґрунтується на даних численних археологічних розкопок в урочищі Тасмола.
Епоха раннього заліза Центрального Казахстану датується VII — I ст. до Р. Х. Це час поширення особливого типу похоронних споруд на території сучасної Карагандинської області (Казахстан). Дослідженням пам'ятників ранньої залізної доби на території Сариарки займався археолог Мір Касимович Кадирбаєв [1]. Традиційно у розвитку тасмолинської археологічної культури виділяють три етапи [2]:
- ранній (VII—VI ст. до Р. Х.);
- середній (V-III ст. до Р. Х.);
- пізній (III-I ст. до Р. Х.).
А. З. Бейсенов виділив пізній, коргантаський етап (кургани з жертовними відсіками тощо) з низкою аналогій у Сіньцзяні, Монголії, Алтаї; за А. Д. Таїровим, це — мігранти [3].
Головна відмінність пам'яток урочища Тасмола — так звані «кургани з вусами », що набули широкого поширення саме в Центральному Казахстані. Попри багатоваріантність даних пам'яток, майже всі вони об'єднані в єдиний архітектурний комплекс: вони представлені головним курганом з похованням та другим курганом, де зазвичай знаходиться поховання коня, і, нарешті, двома дугоподібними кам'яними «вусами», які завжди витягнуті на схід.
Археологи виділяють чотири різновиди таких курганів з «вусами» [4]:
- 1 тип — коли зі східного боку більшого кургану будують один менший курган, а від малого кургану зі східного боку відходить пасмо — «вуса»;
- 2 тип — коли два кургани будуються поруч, у напрямку з півдня на північ, а потім від обох курганів у східному напрямку відходить, схожа на вуса кам'яна дуга;
- 3 тип — коли будується великий курган, а потім на ньому височить інший, менший за розміром; кам'яна дуга будується зі східного боку головного кургану;
- 4 тип — аналогічно 3 типу, за винятком того, що немає чітких меж поділу між великим та малим курганом.
Археологи сходяться на думці, що в елементах комплексу курганів з кам'яними грядами простежуються атрибути солярного (тобто сонячного) культу: "вуси" складені "входом" на схід, до ранкового сонця, жертвопринесення сонячному божеству коня. Нерідкі також знахідки прожареного грунту і сліди вогнищ по кінцях кам'яних пасм.
Вивчені пам'ятники визначають західну межу культури в районі гір Улитау, південну — по Північній Бетпак-Далі та Північному Прибалхаш'ю, східну — за пришидертинськими та баянаульськими степами і далі на південь до Шубартубек [5].
Розпад тасмолинської культури пов'язують із міграціями у східній частині сарматських археологічних культур, юечжів, усунів, хунну [3].
Характерними знахідками є бронзові наконечники стріл, кинджали та поясні прикраси. [6] Бронзові та золоті вироби демонструють вплив попередньої Бегази-Дандибаєвської культури. [7]
Антропологічний тип населення — європеоїдний з домішкою монголоїдності в результаті давньої метисації з групами, сформованими на межі лісостепової та степової зон Сибіру. Ймовірна наступність носіїв тасмолинської культури з попереднім місцевим населенням епохи пізньої бронзи. [8].
Генетичне дослідження, опубліковане в Nature у травні 2018 року, вивчило останки восьми саків, похованих у центральному степу 900 р. до Р.Х. — 500 р. до Р.Х., більшість з яких відносять до тасмолинської культури. Три виділені зразки Y-ДНК належали до гаплогруп R1[en] (два зразки) та E. Вісім вилучених зразків мтДНК належали C4a1a[en], F1b1[en], A[en], H101[en], C4d , U2e[en], H10 і U7a4/ Визначено, що саки центрального степу мали у генофонді близько 56% генів західних степових скотарів[en] та 44% — південно-сибірських мисливців-збирачів. Походження мисливців-збирачів було переважно по батьківській лінії. Саки тасмолинської культури мали більшу кількість південно-сибірської домішки мисливців-збирачів, ніж інші народи скіфської культури, включаючи інших саків. Було припущено, що саки центрального степу були головним джерелом західноєвразійського походження серед хунну, і що гуни з'явилися через завоювання саків хунну. [9]
- ↑ портал археологов Казахстана. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 3 серпня 2020.
- ↑ История Казахстана (с древнейших времен до наших дней). В 5 томах. Том 1. — Алматы: Атамұра, 2010. — С. 197. — 544 с. — ISBN 978-601-282-023-2.
- ↑ а б Кузьминих С. В. — «Тасмолинська культура [Архівовано 2021-07-24 у Wayback Machine.]» на порталі БРЭ.
- ↑ Турлыгул Т. История древнего Казахстана. — Алматы: Атамұра, 2002. — С. 13. — 48 с. — ISBN 9965-05-486-X.
- ↑ Рання залізна доба. Архів оригіналу за 8 березня 2017.
- ↑ Tasmola culture
- ↑ Megalithic mausolea of the Begazy-Dandybai culture - UNESCO World Heritage Centre
- ↑ Бейсенов А. З., Исмагулова А. О., Китов Е. П., Китова А. О. Население Центрального Казахстана в I тыс. до н. э. Алматы, 2015. С. 103.
- ↑ Damgaard et al., 2018.
- Damgaard, P. B. та ін. (9 травня 2018). 137 ancient human genomes from across the Eurasian steppes. Nature. Nature Research. 557 (7705): 369—373. doi:10.1038/s41586-018-0094-2. hdl:1887/3202709. PMID 29743675. S2CID 13670282. Процитовано 11 квітня 2020.