Телешев Михайло Миколайович
| Телешев Михайло Миколайович | |
|---|---|
| Народився | 5 листопада 1854 |
| Помер | не раніше 1927 |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Військове звання | генерал-майор |
Михайло Миколайович Телешев — народився 5 листопада 1854 року. Генерал-майор Російської імператорської армії, військовий спеціаліст РККА, учасник російсько-турецької війни 1877-78 років, російсько-японської війни та громадянської війни .
Біографія[ред. | ред. код]
Походив із дворян Санкт-Петербурзької губернії. Закінчив курс наук у Миколаївському кавалерійському училищі . Один рік навчався у Миколаївській академії Генерального штабу.
4 червня 1874 був відряджений до лейб-гвардійського Зведеного Донського полку, у складі якого 18 серпня відправлений в діючу Дунайську армію, а 25 вересня того ж року повернуто до свого полку. Призначений 22 серпня 1881 року для особливих доручень керуючого Військовим міністерством.
Удосужений звання полковника 30 серпня 1889 року. Був членом комісії про скасування Санкт-Петербурзького хімічного інструментального заводу.
1 листопада 1900 року отримав звання генерал-майора з призначенням командиром 2-ї бригади 15-ї кавалерійської дивізії, а 20 липня 1904 року призначений командувачем 4 Донською козацькою дивізією, прийнявши на її чолі участь в російсько-японській війні . На цій посаді допустив численні зловживання і через рік, 11 серпня 1905 року, був відсторонений від командування і призначений дивитись за Донським козацьким військом; перебував під слідством і судом до 8 березня 1911 року, коли Микола II наказав покарати за злочини.
У 1918 вступив до РККА, того ж року був призначений головокомандуючим 11-ї піхотної дивізії, що була сформована в Нижньому Новгороді[1]. У жовтні 1918 року командувач Південного фронту П. П. Ситін видав наказ про заснування ударної групи, яка включала латиські частини та Нижнєновгородську дивізію, а потім про формування фронтової групи під командуванням начдива Телешева[2].
У лютому 1925 року заарештований по справі ліцеїстів і засуджений до трьох років заслання. У вересні 1925 року відправлений для відбування покарання в місто Березів Тобольського округу . Звідти писав листи К. П. Пєшковій з проханням допомогти йому у звільненні. У грудні 1926 був звільнений з приводу «як особа похилого віку».
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Святої Анни 4 ст. з написом за хоробрість (1878)
- Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1880)
- Орден Святої Анни 3-го ступеня (1886)
- Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1893)
- Орден Святої Анни 2-го ступеня (1896)
- Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1898)
- Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами (1905)
- Орден Леопольда I (1882)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря (1882)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Разгром 11-й Нижегородской дивизии [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], nizkray.ru
- ↑ Станислав Смирнов, Гибель дивизии, Нижегородская правда, 21 ноября 2013
Джерела[ред. | ред. код]
- Століття військового міністерства. 1802—1902:
- Волков С. Ст. Генералітет Російської імперії. Енциклопедичний словник генералів та адміралів від Петра I до Миколи II. — Т. ІІ. Л-Я. — М., 2009. — С. 568. — ISBN 978-5-9524-4167-5
- Список генералів за старшинством. Складено по 1 липня 1906 року. — СПб., 1906. — С. 661.
- Кузнєцов У. Донське козацтво у війнах захисту батьківщини: 1618—1918 гг. — Сф.: Дар, 1997—304 с.
- Рижкова М. Ст. Донські козаки у війнах Росії початку ХХ століття. — Вид-во Ростовського університету, 2003. — 319 с.
