Фріновський Михайло Петрович
Михайло Петрович Фриновський | ||
| ||
---|---|---|
Прем'єр-міністр: | Молотов В'ячеслав Михайлович | |
Попередник: | Петро Олександрович Смирнов | |
Наступник: | Кузнецов Микола Герасимович | |
Попередник: | Мір Багіров | |
Наступник: | Олексій Сергійович Агрба | |
Народження: |
26 січня (7 лютого) 1898 м. Наровчат Пензенська губернія | |
Смерть: |
4 лютого 1940 (41 рік) Москва | |
Країна: | Російська імперія і СРСР | |
Освіта: | Курси удосконалення вищого командного складу РККА | |
Партія: | ВКП (б) з 1918 року. | |
Військова служба | ||
Приналежність: | СРСР | |
Рід військ: | НКВД | |
Звання: | Командарм першого рангу | |
Автограф: | ||
Нагороди: | ||
Фрино́вський Миха́йло Петро́вич (26 січня [7 лютого] 1898 — 4 лютого 1940) — діяч радянських органів держбезпеки, командарм першого рангу (1938). член ЦВК СРСР 7-го скликання, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Один з безпосередніх організаторів «Великого терору».
Дитинство та юність[ред. | ред. код]
За офіційною біографією, Михайло Фріновський народився на початку 1898 року в місті (нині село) Наровчат Пензенської губернії. За даними архівів — 25 січня 1900 року. Один із восьми дітей у сім'ї викладача російської мови Петра Фриновського. Мати — Ольга Семенівна Желєзникова, дворянка. До Першої світової війни вчився в духовному училищі.
У січні 1916 року вступив до кавалерії, служив у чині унтер-офіцера[1]. У січні-серпні 1916 року дезертирував. Був пов'язаний з анархістами, брав участь у вбивстві генерал-майора М. А. Бема[2].
З березня 1917 року Фріновський працював рахівником-бухгалтером військового госпіталю. Учасник липневого повстання 1917 року в Москві. У вересні того ж року вступив у Червону гвардію в Хамовниках (Москва), командував групою червоногвардійців, брав участь в штурмі Кремля, був важко поранений. Аж до лютого 1918 року — на лікуванні в Лефортовському госпіталі.
Революція та кар'єра в органах держбезпеки[ред. | ред. код]
У березні-липні 1918 року працював помічником доглядача Ходинської лікарні. Вступив в РКП (б), працював у партійному осередку та місцевкомі Ходинському лікарні. У липні 1918 року записався в Червону армію, служив командиром ескадрону, начальником Особливого відділу 1-ї Кінної армії.
1919 року після важкого поранення переведений на профспілкову роботу, а потім в органи ВЧК. У другій половині 1919 року служив помічником начальника активної частини Особливого відділу Московської ЧК. Брав участь в найважливіших операціях ЧК — розгромі анархістів, ліквідації анархістських та повстанських загонів в Україні і т. д.
З грудня 1919 по квітень 1920 року служив в особливому відділі Південного фронту. 1920 року був начальником активної частини особливого відділу Південно-Західного фронту, заступником начальника Особливого відділу 1-ї Кінної армії. В 1921—1922 роках — заступник начальника Особливого відділу, заступник начальника оперативного загону Всеукраїнської ЧК.
В 1922—1923 роках Фріновський — начальник загальноадміністративної частини та секретар Київського відділу ДПУ (з 23 червня 1923 — начальник повпредства ОДПУ по Південному Сходу).
У листопаді 1923 року його переводять на Північний Кавказ на посаду начальника Особливого відділу Північно-Кавказького військового округу. З березня 1924 року Фріновський — перший заступник повпреда ОДПУ по Північному Кавказу. У 1925 року — начальник прикордонної охорони Чорноморського узбережжя Північно-Кавказького краю, з січня 1926 року — перший заступник повпреда та начальник військ ОДПУ.
8 липня 1927 року був переведений до Москви на посаду помічника начальника Особливого відділу військового округу. У 1927 року він закінчив курси вищого командного складу при Військової академії РСЧА імені Фрунзе. З 28 листопада 1928 по 1 вересня 1930 року був командиром та комісаром дивізії особливого призначення імені Ф. Е. Дзержинського при колегії ОДПУ СРСР.
1 вересня 1930 року Фріновський отримує підвищення та призначається на посаду голови ДПУ Азербайджану. Був одним з організаторів розкуркулення в Азербайджані. 8 квітня 1933 року став начальником Головного керування прикордонної охорони ОДПУ СРСР, в яка якість керував операцією НКВС по придушенню повстання в Сіньцзяні[3]. 10 липня 1934 року був призначений начальником Головного керування прикордонної та внутрішньої охорони НКВД СРСР.
Великий терор[ред. | ред. код]
Після падіння Г. Г. Ягоди та призначення главою НКВС Єжова Миколи Івановича Фріновського призначили заступником наркома внутрішніх справ СРСР (16 жовтня 1936 р.), а потім — першим заступником наркома внутрішніх справ СРСР (15 квітня 1937 р.).
З 15 квітня 1937 р. по 9 червня 1938 р. Фріновський очолює Головне управління державної безпеки, а з 28 березня 1938 р. — Управління державної безпеки НКВС СРСР. З 1937 року депутат Верховної Ради СРСР. Один із найближчих співробітників Єжова та головних організаторів Великого терору. Один із головних організаторів репресій в РККА, брав безпосередню участь в організації Московських процесів.
Падіння та загибель[ред. | ред. код]
8 вересня 1938 року був призначений наркомом Військово-Морського Флоту СРСР.
6 квітня 1939 року знятий з усіх посад та заарештований за звинуваченням в «організації троцькістсько-фашистської змови в НКВС» (у чому зізнався). Утримувався в Сухановській особливій в'язниці. 4 лютого 1940 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджений до смертної кари. Тіло кремоване в Донському монастирі.
Реабілітований не був.
12 квітня 1939 року арештована і 3 лютого 1940 року розстріляна його дружина — Ніна Степанівна Фріновська за звинуваченням у приховуванні злочинної контрреволюційної діяльності ворогів народу. Реабілітована.
12 квітня 1939 року заарештований і 22 січня 1940 року розстріляний його син — 17-річний учень 10-го класу Олег Михайлович Фріновський за звинуваченням в участі в контрреволюційній молодіжній групі. Реабілітований.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Леніна (14.02.1936)
- три ордена Червоного Прапора (1924, 20.12.1932, 3.02.1935)
- Орден Червоної Зірки (22.07.1937)
- медаль «ХХ років РСЧА» (22.02.1938)
- Орден Червоного Прапора Монгольської Народної Республіки (25.10.1937)
- Орден Трудового Червоного Прапора Азербайджанської РСР (4.03.1931)
- Орден Трудового Червоного Прапора ЗРФСР (7.03.1932)
- Нагрудний знак "Почесний працівник ВЧК-ОГПУ (V) " (1925)
- Нагрудний знак "Почесний працівник ВЧК-ОГПУ (XV) " (26.05.1933)
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 січня 1941 року позбавлений державних нагород та військового звання.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Брат - Фріновський Георгій Петрович (1908-1942) - з січня 1937 виконував посаду начальника штабу, з 7 жовтня 1937 командир 225 конвойного полку; керував конвоюванням ув'язнених Соловецького табору особливого призначення до місць розстрілу, майора держбезпеки[4].
- Дружина - Фріновська Ніна Степанівна (1903, Рязань - 3 лютого 1940) - російська, безпартійна, освіта вища, аспірантка Інституту історії Академії наук СРСР. Заарештовано 12 квітня 1939 року. 2 лютого 1940 року за звинуваченням у «приховуванні злочинної контрреволюційної діяльності ворогів народу» (тобто власних чоловіка та сина) Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджено до страти. Розстріляно 3 лютого 1940 року. Реабілітована Пленумом Верховного Суду СРСР 12 січня 1966 року[5].
- Син - Фріновський Олег Михайлович (1922, Харків - 21 січня 1940, Москва) - член ВЛКСМ, освіта незакінчена середня, учень 10-го класу 2-ї московської спеціальної артилерійської школи. Заарештовано 12 квітня 1939 року. 21 січня 1940 року за звинуваченням у участі в «контрреволюційній молодіжній групі» засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти. Розстріляний того ж дня. Реабілітований Пленумом Верховного Суду СРСР 12 січня 1966 року[6].
У Москві Фріновський займав 9-кімнатну квартиру (Кропоткінська вулиця, будинок 31, кв. 77), в яку після його арешту вселилася родина високопоставленого співробітника НКВС Веніаміна Гульста[7].
Література[ред. | ред. код]
- Державна влада СРСР. Вищі органи влади та керування та їх керівники. 1923—1991 гг. Історико-біографічний довідник./Сост. В. І. Івкін. Москва, 1999. — ISBN 5-8243-0014-3
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Рейфілд, «Сталін і його підручні», гл. 2 [Архівовано 17 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Михайло Петрович Фриновський. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 3 грудня 2012.
- ↑ Нех В. Ф. Спеціальна операція НКВС в Сіньцзяні [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Фріновський Георгій Петрович. Архів оригіналу за 7 серпня 2019. Процитовано 21 лютого 2022.
- ↑ Сторінка на сайті жертв репресій. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
- ↑ Сторінка на сайті жертв репресій. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022.
- ↑ А. Колесниченко «Пьяный Вася, секреты Черчиля и золотой „Вальтер“». — АиФ № 31, 2-8 августа 2017, с. 36-37
Посилання[ред. | ред. код]
- Александр Волков, Командарм Фриновский. Без права на реабилитацию [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] (18.05.2013) (рос.)
- Н. В. Петров, К. В. Скоркін. «Хто керував НКВД. 1934 — 1941». Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 4 вересня 2012.
|
- Народились 7 лютого
- Народились 1898
- Померли 4 лютого
- Померли 1940
- Командарми 1-го рангу
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Нагороджені медаллю «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
- Кавалери ордена Червоного Прапора (Монголія)
- Почесні співробітники Державної безпеки СРСР
- Уродженці Наровчата
- Персоналії каральних органів СРСР
- Народні комісари Військово-морського флоту СРСР
- Начальники ГУДБ НКВС СРСР
- Репресовані воєначальники
- Страчені військовики
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Жертви Великого терору з Росії
- Організатори Великого терору
- Нереабілітовані