Філіпп Еміль Франсуа Жіль
| Філіпп Еміль Франсуа Жіль | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Philippe Gille | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Philippe François Émile Gille[1] | |||
| Народився |
18 грудня 1830[2][1] former 3rd arrondissement of Parisd, Париж, округ Парижd[2][1] | |||
| Помер |
19 березня 1901[3][4][…] (70 років) XVII округ Парижа, Париж, округ Парижd | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Діяльність | журналіст, лібретист, письменник, літературний критик, драматург | |||
| Мова творів | французька | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди |
  | |||
|
| ||||
 Філіпп Еміль Франсуа Жіль у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Філіпп Жіль (фр. Philippe Gille; повне ім'я Філіпп Еміль Франсуа Жіль; 10 грудня 1831, Париж — 19 березня 1901, там само) — французький публіцист і драматург.[6][7]
У молодості займався скульптурою. 1861 року став секретарем «Театр Лірик». Писав в газетах і журналах Le Petit Journal, L'Écho de Paris, «Ле Солей», L'Histoire, з 1869 року писав у «Фігаро», де під псевдонімом «Залізна маска» (Le Masque de fer) вів театральну хроніку. Активно виступав як літературний критик зі статтями про нові книги Віктора Гюго, Анатоля Франса, П'єра Лоті, Ернеста Ренана й інших видатних французьких письменників (зібрані в п'ять збірок під загальною назвою «Літературна боротьба» (фр. La bataille littéraire; 1889—1893). 1899 року був обраний членом Академії вишуканих мистецтв[8].
Жіль найбільш відомий як лібретист двох знаменитих опер: «Лакме» Лео Деліба (1883, у співавторстві з Едмоном Гондіне) і «Манон» Жуля Массне (1884, у співавторстві з Анрі Мельяком).
На лібрето Жіля написані також кілька інших опер Деліба, в тому числі «Жан де Нівель» (1880) і залишилася незавершеною «Кассія» (1893), ряд оперет Жака Оффенбаха — «Вечірній вітер» (фр. Vent du soir; 1857), «Жанна плаче, Жан сміється» (фр. Jeanne qui pleure et Jean qui rit; 1864), «Пастушки» (фр. Les bergers; 1865), «Доктор Окс» (фр. Le docteur Ox; 1877) й інші, — оперета Робера Планкета «Ріп Ван Вінкль» (1884) і т. д.
Жіль також виступив співавтором Ежена Лабіша у водевілі «30 мільйонів Гладіатора» (фр. Les 30 millions de Gladiator; 1875) й Анрі Мельяка в комедії «Чоловік для Бабетти» (фр. Le mari à Babette; 1881), випустив книгу віршів «Гербарій» (фр. L’herbier; 1887), яка дозволила критику Полю Жіністі помітити, що, всупереч назві, «у поетичних квітів цього чарівного збірника свіжий колір і живі фарби тільки що зібраного врожаю»[9].
Був одружений на доньці композитора Віктора Массе[10].
- ↑ а б в свідоцтво про народження — С. 19–21.
- ↑ а б People of Modernity Base
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ Acte de décès n° 598 (vue 20/31). Archives en ligne de la Ville de Paris, état-civil du 17e arrondissement, registre des décès de 1901. Gaston Calmette, directeur du Figaro, figure comme déclarant dans l'acte.
- ↑ Georges Moreau, Revue universelle : recueil documentaire universel et illustré, vol. 11, Paris, Larousse, 1901, P..
- ↑ Bertrand Marchal. [1] — Presses de l'Université de Paris-Sorbonne, 1998. — P. 467. — ISBN 2840501201. Архівовано з джерела 10 жовтня 2021
- ↑ Paul Ginisty. L'Année littéraire, 7 juin 1887. — Цит. по: Catulle Mendès. Le mouvement poétique français de 1867 à 1900 [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ [2] — 2-е. — Dodd, Mead and Company, 1915. — Т. 9. — P. 764. Архівовано з джерела 22 жовтня 2021
- «Ma camarade»: pièce en cinq actes par Henry Meilhac & Philippe Gille
- Жиль, Филипп-Эмиль-Франсуа // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
|
- Народились 18 грудня
- Народились 1830
- Уродженці Парижа
- Померли 19 березня
- Померли 1901
- Померли в Парижі
- Офіцери ордена Почесного легіону
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Французькі лібретисти
- Літературні критики XX століття
- Літературні критики XIX століття
- Французькі літературні критики
- Французькі публіцисти
- Французькі драматурги
- Публіцисти XIX століття