Ходорович Тетяна Сергіївна
| Ходорович Тетяна Сергіївна | |
|---|---|
| рос. Татья́на Серге́евна Ходоро́вич | |
| Народилася | 23 серпня 1921 |
| Померла | 12 червня 2015 (93 роки) |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | діалектолог |
| Заклад | Інститут російської мови ім. В. В. Виноградова РАН |
Тетяна Сергіївна Ходорович (23 серпня 1921 — 12 червня 2015) — мовознавиця-діалектолог, учасниця правозахисного руху в СРСР, член Ініціативної групи по захисту прав людини в СРСР[1], авторка «самвидаву»[2], учасниця самвидавського журналу «Хроника текущих событий», розпорядник Російського громадського Фонду допомоги переслідуваним та їхнім сім'ям[3][4]. Внучата племінниця художника Михайла Врубеля й онука адмірала Олександра Немітця.
Життєпис[ред. | ред. код]
Отримала філологічну освіту, 18 років працювала в Інституті російської мови . Писала правозахисні статті, що розповсюджувалися у самвидаві, брала участь в роботі Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР . У 1971 р. була звільнена з роботи за правозахисну діяльність[1] .
За свідченням сучасника, Л. Тернівського, будучи християнкою, «допомогу переслідуваним Тетяна Сергіївна відчува[ла] своїм моральним обов'язком». Допомога Ходорович поширювалася на представників найрізноманітніших поглядів: «і правозахисника А. Твердохлебова, і марксиста Л. Плюща, і почвенника і російського „державника“ В. Осипова . <…> … Російських, євреїв, українців, татар. Віруючих та атеїстів. І навіть засуджених у кримінальних справах»[1] .
Боролася за звільнення з психіатричної лікарні Л. Плюща, в 1973 р. підписала відкритий лист на його захист[5][6] . У відповідь отримала погрози новими арештами, в тому числі і непричетних друзів, в разі поширення нових «неугодних» листів[1] .В январе 1974 года Т. Великанова, С. Ковальов й Т. Ходорович написали відкритого листа:
«Ми поставлені перед нестерпно важким вибором, — вимагання розраховане точно й жорстоко (…) не можна засудити нікого, хто пішов би на цю угоду, — такий крок диктується жалістю та любов'ю. Але пожертвувати своїм духом — це самогубство, чужим — вбивство. Духовне … А тим, хто ставить нас у таке становище, ми можемо сказати тільки одне: ні.
Ваші справи, ваша совість, ваш гріх — ваша відповідь.
Хочете використовувати заручництво? Ми вам не помічники».
Слідом, у додатку до Хроніці, Великанова, Ковальов і Ходорович поширили дуже коротку заяву:
Не вважаючи, всупереч неодноразовим твердженнями органів КДБ та судових інстанцій СРСР, «Хронику текущих событий» нелегальним або наклепницьким виданням, ми вважали своїм обов'язком сприяти якомога ширшому її поширенню. Ми переконані в необхідності того, щоб правдива інформація про порушення основних прав людини в Радянському Союзі була доступна всім, хто нею цікавиться. (Т. Великанова, С. Ковальов, Т. Ходорович)[7]
У березні 1975 р. Ходорович тримала 9-денну голодовку на знак солідарності з засланим А. Марченко[1] .Після арешту О. Гінзбурга, у лютому 1977 р, Ходорович замінює його на посаді розпорядника Громадського фонду допомоги політв'язням (разом з М. Ланда та К. Любарським). Ходорович тричі викликали на допити, проводили у неї обшуки[1]. Ухвалення «брежнєвської» конституції було для неї останньою краплею:
Я не можу і не хочу дотримуватися Конституції, яка декретує ідеологію, тобто зазіхає на свободу Духа.[1]
6 листопада 1977 р. Ходорович з молодшими доньками та сином виїхала з СРСР до Франції[1] . Працювала в Бібліотеці сучасної документації (фр. Bibliothèque de documentation internationale BDIC) у Нантері . Брала участь в житті Російського студентського християнського руху, виступала на його зборах з доповідями. У 1979 р. брала участь у православному російському семінарі з проблем духовного відродження в Греноблі . У тому ж році в Брюсселі нагороджена міжнародною премією Dominique Pire (за взаєморозуміння, солідарність та взаємоповагу)[3].
Померла на 94-му році життя у Франції[5] .
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и Терновский, Л. (28 лютого 2013). Отпущенное слово. Гефтер. Процитовано 12 червня 2015.
- ↑ Печуро Е. Заступница: Адвокат С. В. Каллистратова [Архівовано 2007-12-04 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Ходорович Татьяна Сергеевна. Дом-музей Марины Цветаевой. Процитовано 12 червня 2015.
- ↑ Морев Г. (9 лютого 2015). Сергей Ходорович: «Мы находили в себе силы противостоять идиотическому безумию». Colta.ru. Процитовано 12 червня 2015.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка) - ↑ а б Умерла Татьяна Ходорович. Грани.ру. 12 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
- ↑ Ходорович, Т. Обращение // История болезни Леонида Плюща : [Письма Л. Плюща из психиатр. больницы, отзывы о нём друзей, заявления в Прокуратуру и др. документы в его защиту] / сост. и коммент. Т. С. Ходорович. — Амстердам : Фонд им. Герцена, 1974. — 19 травня. — С. 159.
- ↑ Леонард Терновский. ТАЙНА ИГ.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ходорович Т. Історія хвороби Леоніда Плюща. — Мюнхен - Нью-Йорк : Сучасність, 1976. — 206 с. — (Суспільно-політична бібліотека ч. 20(39). Документи ч. 10)
- Терновский Л.Б. Отпущенное слово. — Москва : Возвращение, 2002. — С. 208.