Чаленко Іван Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чаленко Іван Якович
Чаленко Іван Якович (1873-1937)
Народився 1873(1873)
Голубівка Прилуцького повіту
Помер 1937(1937)

Чаленко Іван Якович (1873, с. Голубівка Прилуцького повіту Полтавської губ., тепер Прилуцького району Чернігівської обл. – 1937, м. Ізюм Харківської обл.) – український філософ, педагог; основоположник модерної української науки етики.

Біографія

[ред. | ред. код]

Випускник Роменського духовного училища, Полтавської духовної семінарії, Санкт-Петербурзької духовної академії (1898), магістр богослов’я (1913). У 1898-1913 рр. працював викладачем багатьох закладів середньої освіти Полтави. Після успішного захисту в Санкт-Петербурзькій духовній академії магістерської дисертації на тему "Незалежність християнського вчення про мораль від етики античних філософів" недовго служив у м. Одеса. У 1913-1917 рр. – інспектор народних училищ у м. Рославль та Рославльському повіті Смоленської губ. В роки української національної революції – активний учасник громадського і освітнього життя Полтави. Директор однієї з двох учительських семінарій у Полтаві (1917-1919), викладання в якій перелаштував на українську мову. Брав активну участь у створенні Полтавського історико-філологічного факультету, як підрозділу планованого Українського університету. За проукраїнську діяльність був заарештований денікінською контррозвідкою. Перебував в ув'язненні в одній камері зі своїм близьким товаришем Г.Г. Ващенком і разом з ним був звільнений завдяки втручанню полтавських громадських діячів, зокрема В.Г. Короленка. Протягом 1918-1921 рр. в якості професора викладав курси новітньої філософії, загальнонаукової методології, логіки, філософії історії на Історико-філологічному факультеті й у Педагогічному інституті. У квітні 1921 р. обраний секретарем новоутвореного Полтавського інституту народної освіти; у 1921-1922 рр. викладав там названі курси та філософію й історію педагогіки. Із 1920 – голова педради Полтавської педагогічної школи імені Драгоманова (в 1925 р., коли її перейменували на педтехнікум – його директор до 1927 р.). На початку процесів переслідування української інтелігенції адміністративно висланий до м. Ізюм Харківської області, де протягом десяти років працював учителем української мови і літератури. Помер після допитів в органах НКВС від серцевого нападу.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]