Червона зоря (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Червона зоря
Повна назва Червона зоря
Засновано 1922
Розформовано 1940
Населений пункт Ленінград, РРФСР
Стадіон імені В. І. Леніна
Ліга Група «Б»
1940 1-е
Домашня


«Червона зоря» (рос. «Красная заря») — радянський футбольний клуб з Ленінграда, що існував у період з 1922 по 1940 роки.

Історія

[ред. | ред. код]

Команда була заснована у 1922 році. До 1930 року виступала на районих змаганнях, у 1931—1935 роках — у чемпіонатах Ленінграда. Переможець турніру 1934 року.

Учасник перших шести першостей СРСР з футболу. Найкраще місце — п'яте (осінь 1936).

Найбільш славною сторінкою в історії клубу став виступ у розіграші кубка 1938 року. На попередніх етапах були здобуті перемоги над одеським «Харчовиком», ленінградським «Зенітом» і динамівськими командами з Болшево і Тбілісі. У вирішальному матчі клуб мінімально поступився московському «Спартаку» (2:3).

Два роки клуб називався «Електрик» (1938—1939). Сезон 1939 року команда завершила на передостанньому місці і вибула до другого дивізіону. Наступного року стала переможцем групи «Б», але у зв'язку з реорганізацією чемпіонату — путівки до еліти «Червона зоря» не отримала і була розформована. Провідні гравці були переведені до складу «Зеніта»[1].

Багато гравців команди воювали на фронтах німецько-радянської війни. Микола Анциферов, Лев Лихвінцев, Віктор Набутов і Борис Орєшкін служили у Бальтійському флоті. Петро Карась був водієм у зенітно-кулеметному полку. Воював Анатолій Гусєв. Загинули на фронті Василь Топталов, Леонід Дорофєєв і Василь Григор'єв. Валентин Шелагін зник безвісти у березні 1942 року. Петро Григор'єв і Борис Шелагін померли в блокадному Ленінграді.

Петро Григор'єв — єдиний гравець команди, якому було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Після війни звання «Заслужений майстер спорту» отримали колишні гравці «Червоної зорі» Костянтин Лемешев, Борис Орєшкін, Володимир Лемешев і Олексій Пшеничний.

У східній підгрупі другої групи чемпіонату СРСР 1946 року виступала ленінградська команда «Електросила», яку інколи вважають правонаступницею «Червоної зорі», але документальних підтверджень цьому немає[2].

Досягнення

[ред. | ред. код]
  • Чемпіон Ленінграда (1): 1934
  • Фіналіст кубка СРСР (1): 1938
  • Переможець групи «Б» (1): 1940

Статистика

[ред. | ред. код]

Статистика виступів у чемпіонаті:

Сезон Назва Гр. Місце І В Н П РМ О
1936(в) «Червона зоря» А 7 з 7 6 1 1 4 8 — 21 9
1936(о) «Червона зоря» А 5 з 8 7 3 0 4 13 — 18 13
1937 «Червона зоря» А 8 з 9 16 4 4 8 17 — 31 28
1938 «Електрик» А 13 з 26 25 8 8 9 42 — 44 24
1939 «Електрик» А 13 з 14 26 6 5 15 32 — 49 17
Усього в групі «А» 80 22 18 40 112 — 173 62
1940 «Червона зоря» Б 1 з 14 26 15 5 6 54 — 36 35

Бомбардири і тренери:

Сезон Бомбардир Голи Тренер
1936(в) Володимир Лемешев
Микола Ярцев
2 Михайло Окунь[3]
1936(о) Іван Смирнов
Микола Ярцев
3 Михайло Окунь[4]
1937 Микола Ярцев 6 Михайло Окунь[5]
1938 Василь Лотков 8 Михайло Окунь
Костянтин Лемешев[6]
1939 Іван Смирнов 6 Костянтин Лемешев[7]
1940 Борис Чучелов 14 Костянтин Лемешев[8]

Найбільше матчів у чемпіонатах провели:

Всього
1. Іван Смирнов 85
2. Олексій Яблочкін 82
3. Володимир Лемешев 78
4. Віктор Бодров 75
5. Василь Лотков 74
6. Павло Артем'єв 71
7. Борис Орєшкін 70
8. Василь Топталов 54
9. Микола Анціферов 53
10. Леонід Дорофєєв 47
Група «А»
1. Віктор Бодров 75
2. Василь Лотков 74
3. Борис Орєшкін 70
4. Іван Смирнов 69
5. Олексій Яблочкін 59
6. Володимир Лемешев 54
7. Василь Топталов 54
8. Павло Артем'єв 47
9. Віктор Набутов 43
10. Петро Карась 34

Сумарні показники найвлучніших гравців команди у чемпіонатах СРСР:

Всього
1. Іван Смирнов 24
2. Борис Чучелов 16
3. Павло Артем'єв 14
3. Володимир Лемешев 14
5. Василь Лотков 13
6. Олександр Федоров 12
Група «А»
1. Іван Смирнов 20
2. Василь Лотков 13
3. Микола Ярцев 11
4. Павло Артем'єв 9
5. Віктор Бодров 8
5. Петро Карась 8

Статистика виступів у кубку:

Сезон Назва Раунд І В Н П РМ О
1936 «Червона зоря» 1/2 5 4 0 1 8 — 8 8
1937 «Червона зоря» 1/64 1 0 0 1 2 — 4 0
1938 «Електрик» Фінал 6 5 0 1 19 — 5 10
1939 «Електрик» 1/16 2 1 0 1 2 — 1 2
Усього 14 10 0 4 31 — 18 20

Фінал кубка СРСР з футболу 1938:

14 вересня 1938
«Спартак» 3 – 2 «Електрик»
Гуляєв Гол 14'
Старостін Гол 51'
Семенов Гол 65'
Протокол
Яблочкін Гол 45'
Гусєв Гол 70'
«Динамо» (Москва)
Глядачів: 80 000
Арбітр: Михайло Онищенко (Харків)

«Спартак»: Владислав Жмельков, Віктор Соколов, Василь Соколов, Сергій Артем'єв (Станіслав Леута, 46), Андрій Старостін, Григорій Тучков, Георгій Глазков, Володимир Степанов, Віктор Семенов, Олексій Соколов, Микола Гуляєв. Тренер — Костянтин Квашнін.

«Електрик»: Віктор Набутов, Василь Топталов, Василь Григор'єв, Віктор Бодров, Борис Орєшкін, Олексій Яблочкін, Петро Карась, Павло Артем'єв, Іван Смирнов, Олександр Федоров (Анатолій Гусєв, 69), Василь Лотков. Тренер — Костянтин Лемешев.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ЛЕТОПИСЬ Акселя ВАРТАНЯНА. web.archive.org (рос.). 10 жовтня 2006. Архів оригіналу за 10 жовтня 2006. Процитовано 25 січня 2022.
  2. Друга група (східна підгрупа) — 1946. Український футбол (історія та статистика). Процитовано 15 грудня 2017.[недоступне посилання з серпня 2019]
  3. «Червона зоря» — 1936 (весна). Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  4. «Червона зоря» — 1936 (осінь). Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  5. «Червона зоря» — 1937. Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  6. «Електрик» — 1938. Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  7. «Електрик» — 1939. Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  8. «Червона зоря» — 1940. Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 15 грудня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]