Чжу Цічжень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чжу Цічжень
6-й Імператор Мін
7 лютого 1435 — 1 вересня 1449 року
Попередник: Чжу Чжанцзі
Спадкоємець: Чжу Ціюй
11 лютого 1457 — 23 лютого 1464 року
Попередник: Чжу Ціюй
Спадкоємець: Чжу Цзяньшень
 
Народження: 29 листопада 1427(1427-11-29)
Пекін, імперія Мін
Смерть: 23 лютого 1464(1464-02-23) (36 років)
Пекін, імперія Мін
Поховання: Гробниці імператорів династії Мін і Yuling Mausoleum (Ming dynasty)d
Країна: імперія Мін[1]
Рід: Династія Мін[d]
Батько: Чжу Чжанцзі[1]
Мати: Empress Xiaogongzhangd
Шлюб: Empress Xiaozhuangruid і Empress Xiaosud
Діти: Чжу Цзяньшень[1], Zhu Jianchund, Princess Chongqingd, Princess Chun'and, Princess Guangded, Princess Jiashand, Princess Longqingd, Princess Chongded, princezna I-singd, Princess Jiaxiangd, Zhu Jianpeid, Zhu Jianzhid, Zhu Jianxund, Zhu Jianlind, Zhu Jianshud, Zhu Jianzed і Q11094761?

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Чжу Цічжень (кит.: 朱祁鎮; піньїнь: Zhu Qizhen), храмове ім'я Їнцзун (кит.: 英宗; піньїнь: Yingzong 29 листопада 1427 —23 лютого 1464) — шостий імператор династії Мін у 14351449 (девіз Чжентун) та 14571464 роках (девіз Тяньшунь).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Перше правління

[ред. | ред. код]

Народився 29 листопада 1427 року у Пекіні. Був старшим сином імператора Чжу Чжанцзі. Вступив на трон малолітнім, тому сформовано регентську раду, здебільшого з євнухів. Владу фактично перебрав на себе євнух Ван Цзінь, діяльність якого лише сприяла зростанню внутрішньої напруги. Уряд не зміг впоратися із наслідками посухи, що тривала з перервами з 1435 до 1448 року. До того ж у 1448 році відбулася велика повінь ріки Хуанхе. Все це викликало численні повстання на сході та центрі країни. В цей же час Ван Цзінь розпочав війну проти бірманського племені шанів. Утім китайці не зуміли здолати бірманців.

Водночас Ван Цзінь вступив у конфлікт з очільниками ойратів Тайсун-ханом та Есен-тайши. 4 серпня 1449 року імператор рушив проти ойратів. Внаслідок втручання в організацію походу Ван Цзіня війська потрапили у складне становище, в першу чергу не вистачало харчів. Було вирішено відступити до Великого китайського муру. В цей же час Есен-тайши вдерся на територію Китаю. Вирішальна битва відбулася 1 вересня у місцині Туму (на території провінції Хубей). В результаті китайці були вщент розгромлені, імператор Чжу Цічжень потрапив у полон, Ван Цзіня вбили власні офіцери. Після цієї звитяги ойрати повернулися до себе, намагаючись використати полоненого імператора.

Між правлінням

[ред. | ред. код]

З 1559 до 1550 Чжу Цічжень перебував у полоні. За цей час імператором оголосив себе його зведений брат Чжу Ціюй. Тому вага Чжу Цічженя для ойратів значно знизилася. До того ж він встановив гарні стосунки з тайсун-ханом, а згодом затоваришував з есеном. З огляду на нові обставини Чжу Цічженя було відпущено до Китаю без викупу та якихось умов.

По поверненню колишній імператор жив відлюдником у Забороненому місті. Втім, у 1557 році, скориставшись із хвороби імператора Чжу Ціюя, організував заколот. У підсумку повернув собі трон, а колишнього імператора наказав стратити.

Друге правління

[ред. | ред. код]

Ставши знову імператором Чжу Цічжень не намагався проводити реформи, водночас відмовився від активної зовнішньої політики, перейшов до оборони. 1460 року було відбито напад монголів на прикордонні провінції. Здебільшого займався боротьбою з прихильниками колишнього імператора. Внаслідок цього у 1461 році повстав генерал Цао Цінь. Бої точилися у Пекіні та Забороненому місті. Зрештою вдалося придушити заколот. Того ж року монголи здійснили новий похід проти Китаю, який все ж вдалося відбити. У 1462 році імператор вимушений був укласти мирний договір з Монгольським каганатом, за яким поновлено торгівлю між державами. В подальшому правління Чжу Цічженя не порушувалося ніякими конфліктами. Помер 23 лютого 1464 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в China Biographical Database

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Robinson, David M. «Politics, Force and Ethnicity in Ming China: Mongols and the Abortive Coup of 1461,» Harvard Journal of Asiatic Studies (Volume 59: Number 1, June 1999): 79-123.