SMS Königsberg (1905)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
SMS Königsberg
Клас корабля Königsberg-class cruiserd
Зображення
Маса 3814 т
Участь у військовому конфлікті Перша світова війна
Оператор Імператорські військово-морські сили
Член екіпажу Гюнтер Прін[1]
Виробник Kaiserliche Werft Kield
Місце створення Гамбург
Озброєння торпедний апарат, 10.5 cm SK L/40 gund і 5.2 cm SK L/55 gund
Вихідна потужність 10 238 142,6 ват
Дальність автономного переміщення 10 649 000 м
Габаритна ширина 13,2 м
Осадка 5,29 м
Місткість 322
Довжина або відстань 115,3 м
Країна реєстрації Німецька імперія
Швидкість 12,4 метр на секунду
Номер від корабельні 31
Мапа
CMNS: SMS Königsberg у Вікісховищі

Координати: 7°52′06″ пд. ш. 39°14′24″ сх. д. / 7.868333333361078097° пд. ш. 39.24000000002777711° сх. д. / -7.868333333361078097; 39.24000000002777711

Крейсер «Кенігсберг» в Дар-ес-Саламі.

«Кенігсберг» (нім. SMS Königsberg, Корабель Його Величності «Кенігсберг») — легкий крейсер однойменного типу, який служив у складі Імператорських ВМС Німеччини. Закладений на початку 1905 року, спущений у грудні того ж року, до складу ВМС введено в червні 1906 року. Був озброєний десятьма гарматами калібру 105 мм і розвивав швидкість до 24 вузлів. Названий на честь столиці Східної Пруссії міста Кенігсберга. Незабаром після включення до складу флоту супроводив до Великої Британії імператорську яхту з кайзером на борту. У квітні 1914 року направлений в Німецьку Східну Африку, після початку Першої світової війни залишився там. Перший час діяв проти британського і французького судноплавства, проте за час рейдерства потопив єдине судно. Дії крейсера сковував брак вугілля.

Служба[ред. | ред. код]

Незабаром після включення до складу флоту «Кенігсберг» увійшов до складу ескорту імператорської яхти «Гогенцоллерн», на якій Вільгельм II вирушив до Великої Британії з офіційним візитом[2]. Пізніше крейсер відвідав Ірландію та Іспанію. 1911 року «Кенігсберг» брав участь в урочистостях з нагоди коронації Георга V. У червні того ж року корабель відправили на верф, де він повинен був пройти переобладнання для служби у тропіках.

У 1913 році німецька колонія в Східній Африці запросила заміну застарілого крейсера «Гейер», що базувався на Дар-ес-Салам. Німецьке адміралтейство обрало в якості заміни «Кенігсберг». 1 квітня 1914 року командиром корабля був призначений фрегаттенкапитен Макс Лооф. Через три з половиною тижні, 25 квітня 1914 року, «Кенігсберг» вирушив з Кіля в Німецьку Східну Африку, де йому належало перебувати протягом двох років. Крейсер перетнув Середземне море з заходом в іспанські та італійські порти, пройшов Суецький канал і прибув в Аден[3]. 6 червня 1914 року крейсер прибув у Дар-ес-Салам, де викликав захоплення у німецьких колоністів і місцевого населення, захопленими зовнішнім виглядом корабля. Місцеві жителі оцінювали міць корабля по числу його димових труб, і тому три труби «Кенігсберга» справили на них сильне враження. Африканці тут же дали крейсеру прізвисько «Воїн з трьома трубками» (суахілі Manowari na bomba tatu)[2].

Перша світова війна[ред. | ред. код]

6 серпня поблизу узбережжя Оману «Кенігсберг» перехопив британське судно «Сіті оф Вінчестер», яке йшло з Індії з вантажем вугілля. Доглядова партія доповіла, що британці везуть низькоякісне вугілля («Бомбейський мотлох»), непридатний для котлів «Кенігсберга». Лооф наказав закласти під машину і котли судна підривні заряди і потопити його. Артилеристи крейсера успішно пустили «Сіті оф Вінчестер» на дно, заодно повправлявшись у влучній стрільбі[4]. Наступного дня, коли на крейсері залишалося лише 14 тонн вугілля, «Кенігсберг» зустрів німецький транспорт «Сомалію» і взяв з неї 850 тонн вугілля, після чого попрямував до Мадагаскару. Прибувши на місце, «Кенігсберг» не виявив ні британських, ні французьких суден. 23 серпня крейсер знову взяв з «Сомалії» вугілля, запасів якого тепер вистачало принаймні на чотири дні крейсерства[5].

Тим часом британська ескадра обстріляла Дар-ес-Салам і зруйнувала німецьку радіостанцію[6]. Капітан «Сомалії», який добре знав африканські води, запропонував Лоофу заховати крейсер в дельті річки Руфіджі. До війни капітан брав участь у картографічної експедиції, в ході якої несподівано з'ясувалося, що води Руфіджі досить глибокі. Флот оцінив знання капітана і він був зарахований на службу і призначений лоцманом «Кенігсберга».[7] 3 вересня 1914 року під час припливу крейсер увійшов у гирло і почав підніматися вгору по річці. На берегах річки були організовані сполучені телеграфними лініями спостережні пункти, в завдання яких входило негайно повідомити про наближення британців[8].

19 вересня 1914 року надійшло повідомлення, що у гавань Занзібару увійшов двотрубний корабель. Лооф припустив, що цим кораблем міг бути один з британських крейсерів: «Астра» або «Пегасус» (останній як раз і був тим самим кораблем)[9]. Британський крейсер зайшов у порт, потребуючи ремонту машин. «Кенігсберг» вже наповнив вугільні ями паливом, прийнятим з транспортів з Дар-ес-Салама, і Лооф вирішив негайно діяти. Разом з полуденним припливом крейсер покинув дельту Руфіджі і попрямував на північ до Занзибару. На світанку наступного дня «Кенігсберг» раптово з'явився в порту Занзібару і протягом 20 хвилин залпами обстрілював нерухомий «Пегасус»[7]. В британський крейсер потрапило близько двохсот снарядів і він почав тонути, 31 людина загинула і 55 були поранені. На виході з гавані «Кенігсберг» обстріляв сторожовий корабель «Хельмут», пошкодивши йому машину, а також зруйнував місцеву радіостанцію[10].

Бій на Руфіджі[ред. | ред. код]

Гармата «Кенігсберга» захована у дельті

Командир «Кенігсберга» мав намір атакувати ворожий судноплавство поблизу берегів Південної Африки, розраховуючи захопити запаси вугілля, яких вистачило б для прориву до Німеччини[11]. Планам Лоофа завадило незадовільний стан котлів крейсера[12], які інтенсивно експлуатувалися в умовах недостатнього ремонту[13]. «Кенігсберг» повернувся в дельту Руфіджі і прибув в місто Салеле, де корабель перефарбували в захисні кольори. На березі були організовані посилені солдатами та польовою артилерією опорні пункти, забезпечені телеграфними лініями і мережею передових спостерігачів[10]. Інженерна команда почала розбирати пошкоджені котли, а Лооф віддав наказ відвезти їх у Дар-ес-Салам (160 км від Салеле) на дерев'яних возах[13]. Для більшого захисту корабля в дельті навіть були розставлені морські міни[14].

Тим часом британці посилили свої патрулі і кинули велику частину своїх сил у Східній Африці на пошук «Кенігсберга». Група кораблів під командуванням капітана Сидні Дрюрі-Лоу отримала завдання знайти і знищити німецький крейсер. 19 жовтня крейсер «Чатам» виявив німецьке судно «Президент» поблизу Лінді, і британці обшукали його. Британцям вдалося знайти документи, згідно яких екіпаж транспорту передав запаси вугілля «Кенігсбергу» та «Сомалії», які переховувались у дельті Руфіджі.[15] Група кораблів у складі крейсерів «Чатам», «Дартмут» та «Веймут» заблокували дельту, відрізавши німецькому крейсеру шляхи до відступу[16]

У листопаді британці направили старий броненосець «Голіаф» з 12-дюймовими гарматами, якими розраховували потопити німецький бронепалубний крейсер, але вони не змогли наблизитись на потрібну для стрільби дистанцію[17]. У грудні оберст-лейтенант (підполковник) Пауль Еміль фон Леттов-Форбек попросив частину членів екіпажу «Кенігсберга» покинути крейсер і зійти на сушу, щоб знизити витрати припасів і посилити власні війська. На кораблі залишилося всього 220 чоловік, але цього бракувало для контролю корабля при прориві до моря[14]. 23 грудня кілька британських кораблів ризикнули підійти до дельті і обстріляли «Сомалію», однак після вогню у відповідь німців відступили[18].

Напівзатонулий «Кенігсберг». Гармати вже демонтовані.

У квітні 1915 року британське Адміралтейство затвердив план Дрюрі-Лоу з ліквідації німецького судна, який був складений ще в листопаді. Згідно з цим планом, корабель передбачалося потопити лише шляхом залучення моніторів. Два таких монітора, «Мерсі» і «Северн», оснащені 6-дюймовими гарматами, попрямували з Британії в Східну Африку. 6 липня 1915 обидва монітора зустрілися поблизу узбережжя і увійшли в гирло річки, попри зустрічний німецький вогонь. На відстані приблизно 9100 м вони зупинилися: з цієї відстані вони могли безперешкодно обстрілювати німців без небезпеки отримати удар у відповідь. До операції залучили і авіацію. Попри ці дії, «Кенігсберг» успішно оборонявся протягом трьох годин і змусив англійців відступити[19].

105-мм гармата «Кенігсберга», перероблена у польову (1916 рік)

11 липня після ремонту англійці повернулися і продовжили боротьбу з крейсером. Два монітора організували п'ятигодинний обстріл, який став фатальним для німців[19]. До 13:30 «Кенігсберг» був настільки пошкоджений, що у нього залишалися в строю тільки дві гармати, і боєприпасів вистачало лише на два постріли з кожної. Один з цих снарядів був шрапнельним. Німецькі моряки випустили шрапнельний снаряд по британському літаку, і він одразу ж впав в річку прямо біля крейсера[20]. Вибух призвів до пожежі на палубі, і Лооф, який не отримав ні подряпини за час служби, наказав відкрити кінгстони. У відділенні боєприпасів здетонували дві торпеди, і корабель пішов до дна. Німецькі моряки навіть в цей момент вигукували слова в підтримку кайзера та Німеччини і обсипали прокльонами англійців. До 14:00 корабель затонув, так і не спустивши свого прапора[21].

105-мм гармата «Кенігсберга»

Гармати з крейсера були встановлені на лафети. Вониі стали найбільш великокаліберною артилерією німецьких військ в Африці. Деякі з них ставили на озброєний пароплав «Гетцен»[22], деякі розташовувалися в укріпленнях. Моряки, які вижили зібрали так званий «Кенігсберзький загін», який капітулював 26 листопада 1917 року і був інтернований в Британський Єгипет. 1919 року вони повернулися до Німеччини і взяли участь у пам'ятних заходах, присвячених бронепалубному крейсеру «Кенігсберг», біля Бранденбурзьких воріт.[23] Сам корабель підійняли з дна тільки після Другої світової війни в 1963 році, і в 1963—1965 роках його утилізували.[24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.ubootarchiv.de/ubootwiki/index.php/Günther_Prien
  2. ↑ а б Miller, p. 31-32
  3. ↑ Farwell, p. 128
  4. ↑ Hoyt, p. 40
  5. ↑ Farwell, p. 131
  6. ↑ Bennett, p. 131
  7. ↑ а б Hoyt, p. 59
  8. ↑ Farwell, p. 132
  9. ↑ Hoyt, p. 58
  10. ↑ а б Farwell, p. 133
  11. ↑ Hoyt, p. 68
  12. ↑ Hoyt, p. 69
  13. ↑ а б Miller, p. 78-80
  14. ↑ а б Bennett, p. 133
  15. ↑ Halpern, p. 78
  16. ↑ Bennett, pp. 132—133
  17. ↑ Burt, p. 158
  18. ↑ Farwell, p. 138
  19. ↑ а б Bennett, p. 134
  20. ↑ Hoyt, p. 149
  21. ↑ Hoyt, p. 150
  22. ↑ Miller, p. 124
  23. ↑ Yates, p. 289
  24. ↑ Gröner, p. 104

Література[ред. | ред. код]

  • Bennett, Geoffrey (2005). Naval Battles of the First World War. London: Pen & Sword Military Classics. ISBN 1-84415-300-2.
  • Burt, R. A. (1988). British Battleships 1889–1904. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-061-0.
  • Farwell, Byron (1989). The Great War in Africa, 1914–1918. New York, NY: Norton. ISBN 0-393-30564-3.
  • Gardiner, Robert; Gray, Randal, ред. (1984). Conway's All the World's Fighting Ships: 1906–1922. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-907-3.
  • Gröner, Erich (1990). German Warships: 1815–1945. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-790-9.
  • Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-352-4.
  • Herwig, Holger (1980). "Luxury" Fleet: The Imperial German Navy 1888–1918. Amherst, NY: Humanity Books. ISBN 978-1-57392-286-9.
  • Hoyt, Edwin P. (1969). The Germans Who Never Lost. London: Frewin. ISBN 0-09-096400-4.
  • Miller, Charles (1974). Battle for the Bundu: The First World War in German East Africa. New York, NY: MacMillan. ISBN 0-02-584930-1.
  • Turner, Charles Cyril (1972). The Old Flying Days. New York, NY: Arno Press. ISBN 0-405-03783-X.
  • Yates, Keith (1995). Graf Spee's Raiders: Challenge to the Royal Navy, 1914–1915. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-977-8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=SMS_Königsberg_(1905)&oldid=41339554