Біогеохімічні принципи Вернадського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Біогеохімічні принципи Вернадського — три основні положення, які в формулюванні В. І. Вернадського звучать наступним чином.

Перший принцип[ред. | ред. код]

«Біогенна міграція атомів хімічних елементів в біосфері завжди прагне до максимального свого прояву»[1]. Фактично, цей принцип пов'язаний зі здатністю живої речовини необмежено розмножуватися в оптимальних умовах. Формалізацією цього принципу можуть служити моделі експоненціального, логістичного росту та ін.

Другий принцип[ред. | ред. код]

«Еволюція видів у ході геологічного часу, що призводить до створення форм життя, стійких в біосфері, йде в напрямку, що збільшує біогенну міграцію атомів біосфери»[1]. Ілюстрацією цього принципу можуть служити дані В. О. Ковди 1956 р.[2], який проаналізував понад 1300 зразків золи сучасних вищих рослин і показав, що зольність рослин зростає від представників давніх таксонів до більш молодих. Іншими словами, в ході еволюції рослини в біогеохімічний круговорот активно втягуються нові мінеральні речовини.

Третій принцип[ред. | ред. код]

«Протягом усього геологічного часу, з криптозою, заселення планети повинно було бути максимально можливе для будь-якої живої речовини, яка тоді існувала»[1]. Цей принцип пов'язаний "зі «всюдністю» або «тиском» життя. Цей фактор забезпечує безупинне захоплення живою речовиною будь-якої території, де можливе нормальне функціонування живих організмів[3].

Можна констатувати, що біогеохімічні принципи В. І. Вернадського спрямовані на збільшення ККД біосфери в цілому.

Література[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Вернадский В. И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. — М.: Наука, 1965. — 191 с.
  2. Ковда В. А. Минеральный состав растений и почвообразование // Почвоведение. — 1956. — № 1. — С. 6-38.
  3. Лапо А. В. Следы былых биосфер, или рассказ о том, как устроена биосфера и что осталось от биосфер геологического прошлого. 2-е изд. — М.: Знание, 1987. — 208 с.