Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІНФАМІЯ

ІНФАМІЯ (лат. infamia — знеславлення, ганьба) — 1) у рим. праві — позбавлення громадянина деяких прав (зокрема, голосу в нар. зібраннях, займати держ. посади, служити у війську, свідчити в суді) на підставі втрати ним публічної довіри;

Н.П. Старченко.

2) у польс. правовій системі доби середньовіччя та Нового часу — позбавлення шляхтича (див. Шляхта) права на сусп. визнання його людиною честі в разі, коли він допускався вчинку, котрий суперечив нормам шляхетського кодексу. Позбавлений права честі ставав для сусп-ва  людиною без честі (польс. — bezecnym, bez czci) або «інфамíсем» (infamisem). Це тягло за собою певне обмеження такого шляхтича в належних йому правах, а то й навіть баніцію (оголошення винного поза законом, засудження його на вигнання). Стародавнє польс. право розрізняло баніцію довічну та тимчасову. Особа, оголошена вічним банітом, на польс. тер. за наказом державного посадовця могла бути схоплена й скарана на смерть. Саме так сталося із С.Зборовським, котрого засудили на довічну баніцію за вбиство магната А.Ваповського. Коли С.Зборовський без королівського дозволу з’явився в Польщі, то канцлер Я.Замойський наказав схопити його й обезголовити. Тимчасова баніція була карою в цивільних справах: за непідкорення судовим вирокам, наїзди на шляхетські добра, борги тощо. Людину, яка була піддана тимчасовій баніції, тримали у в’язниці доти, доки вона не задовольняла вимоги позивача. Особа, оголошена тимчасовим банітом, мала право впродовж 12 тижнів після оголошення їй вироку подати апеляцію до вищого суду або королю і на увесь термін до остаточного закінчення своєї справи запасалася королівським глейтом (gleyt — охоронна грамота) від арешту.

Майже до кінця 18 ст. І. оголошувалася й тим шляхтичам, які займалися справами непритаманними шляхетському станові. Кожен шляхтич був чл. рицарського ордену (польс. орден — zakon) і мав обороняти короля та державу. Тому шляхтич, який починав займатися невійськовою справою, зокрема торгівлею, вважався дезертиром і вибував з рицарського кола. 1775 сейм Речі Посполитої проголосив, що відтепер шляхтич, який займається торгівлею, не втрачає через це своєї честі, а отже, і не може бути визнаний за це «інфамíсем».

П.В. Голобуцький.

3) в англо-саксонському праві публічна неслава або втрата репутації, зокрема внаслідок кримінального звинувачення. На ранньому етапі розвитку цього права звинувачення в «ганебних» злочинах призводило до позбавлення звинуваченого права свідчити в суді. Критерієм ганебності тих чи ін. злочинів було визнання їх такими через особливий характер цих злочинів: якщо внаслідок вчинення злочину особа втрачала репутацію надійного джерела інформації, що позбавляло її свідчення цінності, то злочин визнавався ганебним.

З часом поняття І. було розширено. Ним почали називати будь-які злочини, пов’язані з шахрайством та корупцією. Згодом усі злочини стали розглядатися як ганебні.

У сучас. праві ганебність злочину визначається швидше тяжкістю покарання, ніж характером злочину. Так, у США ганебними вважаються злочини, за які закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком більш як на 1 рік.

Література

• Gloger Z. Bezpieczeństwo wolności szlacheckiej (Neminem captivari). В кн.:
• Gloger Z. Encyclopedia staropolska ilustrowana, t. 1. Warszawa, 1985; Infamania. Там само; Bannicja. Там само;
• Bardach J. та
• ін. Historia ustroju i prawa polskiego. В кн.: Volumina legum, t. 2. Warszawa, 1992.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: О.О. Хорошилова.; url: http://history.org.ua/?termin=Infamija; том: 3