Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БАЛАСТЕР - БАРВІНОК/Тексти

БАЛАСТЕР — високопродуктивна залізнична машина безперервної дії, яка здійснює дозування баласту, піднімання і рихтування

Загальний вигляд електробаластера і положення баласту: І — баласт (щебінь), вивантажений на обочину; II — після дозування баласту дозатором; III — після піднімання колії на баласт.

колії та інші роботи під час ремонту і будівництва залізниць. Основні робочі частини: крила-дозатори, за допомогою яких баласт подається на колію; підйомна рама з роликовою батареєю для захвату головок рейок і підняття всієї колійної ґратки; баластна рама, яка розрівнює баласт під шпалами. Б. замінює ручну працю 4000—7000 робітників. Б. виготовляють тільки в СРСР; за кордоном таких машин поки що немає. Авторами найпоширенішої у нас конструкції баластера Б-5 є рад. інж., лауреати Сталінської премії Ф. Д. Барикін, В. О. Альошин і П. Г. Бєлогорцев. Машина Б-5 на Всесвітній виставці в Парижі (1938) відзначена найвищою премією «Гран-Прі». Тепер на залізницях СРСР застосовують електробаластер, сконструйований у 1940 рад. інж. В. О. Альошиним, Г. М. Дев'яковичем та О. В. Лобановим (Сталінська премія). Електробаластер працює з великою точністю і зводить ручні операції на колійних роботах до мінімуму. Гол. робоча частина електробаластера — електромагнітна батарея, яка замінює систему роликових захватів. Продуктивність Б. визначається робочою швидкістю, яка для названих конструкцій встановлена в межах 5—15 км/год.

БАЛАТОН — найбільше озеро в Угорщині, на Середньо-Дунайській низовині. Площа 596 км², пересічна глибина 3—4 м (макс.— 11 м), вода солонувата. Западина Б. тектонічного походження. В Б. впадає багато рік, витікає р. Шіо (бас. Дунаю). Каналами сполучене з р. Дунаєм. Багате на рибу, судноплавне, на узбережжі курорти.

БАЛАТОНСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1945 — оборонна операція військ 3-го Українського фронту 6—15 березня 1945 в р-ні озера Балатон (Угорщина). Внаслідок Б. о. зазнав краху останній великий контрнаступ нім.-фашистських військ у Великій Вітчизн. війні. Після успішної Будапештської операції війська 2-го (командуючий — Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський) і 3-го (командуючий — Маршал Радянського Союзу Ф. І. Толбухін) Українських фронтів на 6 бер. 1945 займали підготовлені до оборони позиції на лінії — річка Грон, Естергом, Гант, озеро Балатон, Барч, пн. берег р. Драви до р. Дунаю (див. схему), готуючись до наступу на Відень. В цей час нім.-фашистські

війська розпочали контрнаступ на Будапештському напрямі з метою розсікти війська 3-го Укр. фронту на дві частини, знищити їх, вийти на р. Дунай, прикрити важливі р-ни Зх. Угорщини, Австрії та Пд. Німеччини і відтягнути разом з тим частину сил Рад. Армії з Берлінського напряму. Проти військ 3-го Укр. фронту діяла група армій «Південь» (310 тис. солдатів і офіцерів, бл. 6000 гармат і мінометів, 1600 танків і штурмових гармат, понад 800 бронетранспортерів і 850 літаків). Головного удару в напрямі на Дунай між озерами Веленце і Балатон завдавало ударне угруповання в складі 6-ї танкової армії СС та 6-ї армії. На ділянці прориву противник мав 76 танків і самохідних гармат на 1 км фронту. Війська 3-го Укр. фронту, завчасно викривши задум ворога і не припиняючи підготовки до наступу на Віденському напрямі, зміцнили оборону, обладнали її за всіма вимогами сучасного воєнного мистецтва. З 6 по 15 березня противник вклинився в оборону 3-го Укр. фронту на глибину 12—25 км, але, втративши 40 тис. солдатів та офіцерів, 500 танків і штурмових гармат, понад 300 польових гармат та мінометів і, вичерпавши свої резерви, змушений був перейти до оборони. Розгром гітлерівських військ в р-ні озера Балатон забезпечив успіх Віденської операції 2-го і 3-го Укр. фронтів, яка розпочалася 16—18 березня 1945.

БАЛАХНА — місто обл. підпорядкування Горьк. обл. РРФСР. Залізнична станція. Пристань на Волзі, за 32 км вище м. Горького. 29,6 тис. ж. (1959). У 1695 в Б. будували дерев'яні судна для Азовського походу Петра І. За роки Рад. влади в місті збудовано один з найпотужніших в СРСР целюлозно-паперовий комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського (випускає газетний папір, товарну целюлозу, етиловий спирт, дубильний екстракт, ізоляційні плити). В 1957 комбінат виробив паперу майже стільки, скільки виробили всі паперові ф-ки дореволюційної Росії в 1913. Збудовано також велику теплову електростанцію, що працює на торфі, паперову і картонну ф-ки, дубильно-екстрактний, сульфітно-спиртовий з-ди та ін. підприємства. Торфовий технікум, краєзнавчий музей, драм. театр.

БАЛАШОВ — місто обл. підпорядкування, центр Балашовського р-ну Саратовської обл. РРФСР, на р. Хопрі (басейн Дону), залізнич. вузол. 64 тис. ж. (1959). Маш.-буд., авторемонтний, брикетний з-ди, підприємства харч, пром-сті (млини, хлібокомбінат, м'ясокомбінат, комбікормовий, олійно-гірчичний, лікеро-горілчаний з-ди та ін.); виробництво будматеріалів, швейна ф-ка. Пед. ін-т, технікум механізації с. г., медичне училище.

БАЛДАНО Намжил Гармайович (н. 20. X 1907) — бурятський рад. драматург, засл. діяч мист. РРФСР. Член КПРС з 1940. Друкується з 1930. У п'єсах Б. відображено становлення Рад. влади в Бурятії («Один з багатьох», 1937; «Полум'я», 1952), дружбу народів («Ержен», 1940), трудове піднесення колгосп, села («Баянгол», 1947; «Біля джерела», 1949), героїчне минуле народу. Переклав «Платона Кречета» б. 6. Корнійчука.

Тв.: Рос. перекл. — Избранное. М., 1959.

БАЛЕАРСЬКІ ОСТРОВИ — група витягнутих з Пд. Зх. на Пн. Сх. островів в зх. частині Середземного моря. Найбільші о-ви Менорка та Мальорка. Разом з Пітіузькими о-вами Б. о. складають провінцію Іспанії — Балеарес, площа якої 5 тис. км², нас. бл. 440 тис. чол. (1956). Адм. центр — м. Пальма. Поверхня слабохвиляста, на Пн. Зх. о. Мальорка простягається гірський хребет вис. до 1445 м; на о. Менорка — плато висотою 358 ж. Поширений карст. Клімат середземноморський. Зарості маквісу, кам'яний дуб, карликова пальма. Вирощують цитрусові, оливки.

БАЛЕЙ Степан-Максим Володимирович (1885—1952) — український і польський вчений-психолог. Н. в с. Великих Борках Тернопільської обл. в учительській сім'ї. Після закінчення філософського ф-ту Львівського ун-ту 1908—27 викладав у Львівській гімназії, вів наукову роботу. В 1913 захистив докторську дисертацію. Опублікував праці, присвячені психології творчості Шевченка. В 1922 вийшов його «Нарис психології», перший український підручник з психології в Галичині. З 1927 працював професором психології у Варшавському ун-ті, де розгорнув широку наукову діяльність. Під час фашистської окупації вів роботу в підпільному ун-ті в Варшаві. В післявоєнний період брав активну участь у перебудові науки психології в Польщі на засадах марксистської філософії та павловського вчення.

БАЛЕТ (італ. ballare — танцювати) — синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами пластичного танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Пластичний танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.

В епоху Відродження (15—16 ст.) Б. в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Поширившись також у Франції, Б. переходить на професіональну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Франц. балетмейстер Ж.-Ж. Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив Б. у самостійний жанр з певним сюжетом. У 19 ст. на сценах Європи виступають артисти Ф. і М. Тальйоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які підносять мистецтво танцю на високий художній рівень.

В Росії перші балетні вистави здійснювалися ще в 17 ст. У 1736 в Петербурзі і в 1806 у Москві були створені постійні балетні трупи. У 19 ст. в Петербурзі і Москві працює ряд майстрів хореографічного мистецтва: Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіпа; відомі балетні композитори: К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус та артисти К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. З 2-ї половини 19 ст. російський Б. посідає провідне місце у світовому балетному мистецтві. До того часу музика в Б. відігравала лише другорядну роль. Докорінний злам у розвитку балетного мист. настає у зв'язку з діяльністю П. І. Чайковського, балетна музика якого органічно пов'язана із змістом і розвитком сценічної дії. Він широко застосовував принцип симф. розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро» П. І. Чайковського (1876). Сам М. Петіпа поставив Б. «Спляча красуня» (1889), «Щелкунчик» (1892). Піднесенню рос. Б. сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів Г. Павлової, Т. Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до Б. писали композитори О. К. Глазунов, А. С. Аренський, І. Ф. Стравинський та ін. У 20 ст. рос. Б. мав вплив на відродження Б. в Англії, Франції та виникнення Б. в США.

В епоху імперіалізму в зх.-європейському Б. модерністичні й формалістичні тенденції призводять до занепаду балетного жанру. На зміну образному, пластичному танцю приходить символістична умовність, трюкацтво й акробатика.

Радянська епоха відкрила нову сторінку в розвитку Б. Грунтуючись на методі соціалістичного реалізму, рад. митці у своїй творчості пішли шляхом всебічної драматизації хореографічної дії, життєвості і народності сценічних образів. Художнє втілення в Б. знаходять теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби трудящих. Важливим етапом в історії розвитку рад. хореографічного театру було створення Р. М. Глієром 1927 балету «Червоний мак» (балетмейстери В. Тихомиров і Л. Лащилін). У 30-х рр. були написані «Полум'я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф'єва, «Золушка», «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф'є-ва, «Лауренсія» О. Крейна та ін. Радянський Б. розвивається на грунті надбань національних культур усіх народів СРСР. У республіках створюються театри опери та балету, постійні балетні трупи. Здійснюються постановки грузинських, вірменських, білоруських, татарських Б. — «Отелло» А. Мачаваріані, «Серце гір» А. Баланчівадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золотарьова, «Шурале» Ф. Ярулліна та ін.

На Україні використання народного танцю у драматичних виставах має давні традиції. Танці були складовою частиною народних обрядових ігор (веснянок, «Кози», «Маланки» та ін.). Класичні Б. виконувались у кріпацьких театрах 18 ст. У 19 ст. професіональний танець широко культивувався в побутових операх та оперетах укр. народ, театру («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Не ходи, Грицю...» та ін.). У 2-й половині 19 ст. в Києві відбувались окремі балетні вистави («Есмеральда» Ц. Пуні та ін.). У 1919 були поставлені танці русалок в опері М. Лисенка «Утоплена» та здійснена постановка великої балетної вистави Київським театром державної укр. муз. драми (балетмейстер М. Мордкін), що складалася з балету «Азіаде» Гюнтеля та ряду хореографічних етюдів. Як самостійний жанр хореографічного мистецтва Б. на Україні починає розвиватись тільки за часів Рад. влади. Вже 1919 в Києві був поставлений Б. «Жізель» А. Адана (балетмейстер М. Мордкін). Того ж року в театрі Державної укр. муз. драми в опері М. Лисенка «Утоплена» були поставлені танці русалок, а також здійснена балетна вистава, що складалася з балету «Азіаде» Гюнтеля та хореографічних етюдів (балетмейстер М. Мордкін). 1925 у Харкові поставлено балет «Корсар» А. Адана (балетмейстер М. Мойсєєв). Усі ці вистави художньо оформив А. Петрицький.

Створення першого українського Б. «Пан Каньовський» М. Вериківського (балетм. В. Литвиненко, Харків, 1930) поклало початок самобутньому українському нац. Б. Одночасно ставляться Б. «Карманьйола» В. Фемеліді (балетм. М. Мойсеева, Одеса, 1930), «Ференджі» Б. Яновського (балетм. П. Кретова, Харків, 1930). Творча лінія «Пана Каньовського» була продовжена в Б. «Лілея»

К. Данькевича (балетм. Г. Березова, Київ, 1940). У післявоєнні роки на основі фольклорних джерел та творів класичної і радянської літератури створено ряд різноманітних за жанрами і сюжетами Б.: «Лісова пісня» М. Скорульського (балетм. С. Сергєєв, Київ, 1946), «Данко» В. Нахабіна (балетм. В. Литвиненко, Харків, 1948) і його ж «Весняна казка» (балетм. В. Нікітін, Харків, 1954), «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова (балетмейстер С. Сергєєв, Київ, 1951), «Ростислава» Г. Жуковського (балетм. В. Вронський, Київ, 1955), «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського (балетм. М. Трегубов, Львів, 1951) і його ж «Сойчине крило» (балетм. М. Трегубов, Львів, 1957), «Чорне золото» В. Гомоляки (балетм. О. Бердовський, Сталіно, 1957), «Таврія» В. Нахабіна (балетм. І. Ковтунов, Харків, 1959). У розвитку рад. хореографічного мистецтва велике значення мас творчість видатних представників радянської школи танцю: Г. Уланової, О. Лепешинської, В. Чабукіані, О. Єрмолаєва та ін. Серед відомих артистів укр. Б.: М. Апухтін, А. Бєлов, А. Васильєва, Л. Герасимчук (1922—58), Є. Єршова, В. Каверзін, О. Потапова, Н. Слободян, О. Сталінський, В. Терновченко та ін. Іл. див. на окремому артілі с. 436—437.

БАЛЕТМЕЙСТЕР (нім. Ballettmeister, від італ. ballare — танцювати та нім. Meister — майстер, спеціаліст) — керівник балетної постановки, режисер балету.

БАЛИКИ — родина багатих київських міщан, які брали участь у політично-громадському житті Києва в 16—17 ст. Яцько Балика (р. н. невід. — п. 1610) — війт київського магістрату 1592—1610. Він вів боротьбу проти уніатів, очолюваних багатим київ, міщанином, радником магістрату Ф. Ходикою. Сини Яцька Б. Олександр, Созон, Денис і Богдан (Божко) займали керівні посади в київському магістраті. Богдан Балика залишив записки про похід польського війська 1612 на Москву, опубліковані в «Киевской ста рине» (1882, т. 3).

БАЛІЙСЬКА ХУДОБА — переважно м'ясна порода великої рогатої худоби, походить з індонезійського о. Балі (звідки й назва) і являє собою одомашнених бантенгів. Розводиться в Пд. Азії.

БАЛІКПАПАН — місто і порт в Індонезії, на сході острова Калімантан (Борнео), в Макассарській прот. Близько 30 тис. ж. Нафтові промисли, нафтопереробні з-ди. Вивіз нафти.

БАЛІСТИКА (грец. βαλλω — кидаю) — наука про закони руху артилерійських снарядів, куль, мін, реактивних снарядів тощо. Б. поділяється на внутр. і зовнішню. Внутр. Б. висвітлює закони руху снарядів у стволі вогнепальної зброї, а зовн. Б. — рух снарядів після вильоту їх із ствола. Під час горіння порохового заряду тиск у стволі зростає, сила тиску перевищує силу опору ведучого пояска, внаслідок чого снаряд починає рухатися, тиск продовжує зростати, оскільки горіння триває. Внаслідок руху снаряда збільшується об'єм т. з. заснарядного простору, що спричинює зменшення тиску. На початку руху швидкість снаряда мала, тому заснарядний простір збільшується повільно і спад тиску з цієї причини відстає від зростання тиску, зумовленого горінням порохового заряду. Отже, на цьому етапі тиск у стволі збільшується і набуває певної макс. величини до закінчення горіння заряду, а потім спадає внаслідок збільшення швидкості руху снаряда. По закінченні горіння розширення газів не припиняється, а тому швидкість руху снаряда і далі збільшується аж до виходу його із ствола (мал. 1). Для розв'язання практичних задач внутрішньої Б.

Мал. 1. p_m — макс. тиск газів; l_m — пройдений шлях і v_m— швидкість снаряда в цей момент; p_k — тиск газів; l_k — пройдений шлях і v_k — швидкість снаряда в момент закінчення горіння пороху; l_c — довжина ствола; р_c — тиск газів і v_c — швидкість снаряда в момент вильоту його із ствола. Крива тисків у стволі на ділянці l_k — l_c є адіабата.

потрібно знати функціональну залежність тиску і швидкості руху снаряда від часу або шляху. Визначення цієї залежності і є безпосереднім завданням внутр. балістики.

При проектуванні гармат виникає, потреба визначати конструктивні характеристики каналу ствола, вагу і якість пороху, щоб при заданому макс. тиску і вазі снаряда він набув потрібної початкової швидкості. Після вильоту снаряда із ствола швидкість його змінюється під впливом тяжіння й опору повітря; швидкість реактивного снаряда зумовлюється ще й реактивною силою. Зовнішня Б. вивчає

Мал. 2.

ці впливи і розробляє методи розв'язання задач про рух снарядів. Точне розв'язання цієї задачі вимагає інтегрування шести диференціальних рівнянь другого порядку: трьох рівнянь, які описують рух центра мас, і трьох рівнянь, які описують рух відносно центра мас. В такій постановці ця задача поки що точно не розв'язана. Якщо ж кути нутації снаряда малі, то задача може бути спрощена, бо можна вважати, що рух центра мас снаряда не залежить від його руху відносно центра мас. Тому можна розв'язувати задачу про рух центра мас снаряда, а потім задачу про рух снаряда відносно центра мас. Інтегруючи рівняння руху центра мас, одержують елементи траєкторії снаряда (мал. 2).

Б. зародилась в 16 ст., а практичного значення набула в 17 ст. після вивчення Г. Галілеєм і Е. Торрічеллі руху тіл у безповітряному просторі. З того часу Б. обслуговує артилерію і розвивається разом з нею. Перше практично прийнятне розв'язання задачі про рух снаряда в повітрі зробив 1753 Л. Ейлер. Перший підручник з зовнішньої Б. написав 1836 В. А. Анкудинович. Велике значення для розвитку Б. мали праці М. В. Остроградського. В середині 19 ст. на озброєння прийнято нарізні арт. системи. З цим пов'язана діяльність видатного рос. артилериста, основоположника рос. балістичної школи М. В. Маїєвського; 1870 він написав курс зовнішньої Б., яка стала настільною книгою артилеристів у всьому світі. Великий вклад у розвиток зовн. Б. внесли М. О. Забудський, В. М. Трофимов» а в рад.часи акад. М. О. Крилов, Д. О. Вентцель, В. С. Пугачовта ін. В галузі внутрішньої Б. основні роботи розпочалися з середини 19 ст. Перший курс внутрішньої Б. написав 1870 П. М. Альбіцький. Питання внутрішньої Б. розроблено в працях М. В. Маїєвського, М. О. Забудського, А. Ф. Брннка, М. Ф. Дроздова, І. П. Граве та ін. За кордоном значний вклад в розвиток Б. внесли де-Спар, Шарбоньє (Франція), Кранц (Німеччина), Мультан (США) та ін.

БАЛІСТИЧНА РАКЕТА — див. Ракета балістична.

БАЛІСТОКАРДІОГРАФІЯ (лат. ballista — метальна машина, грец. καρδια — серце й γραφω — пишу) — метод графічної реєстрації рухів організму, зумовлених скороченнями серця і пов'язаним з ними переміщенням крові по судинах. За допомогою Б. медична практика дізнається про особливості руху крові в серцево-судинній системі. В сукупності з іншими діагностичними методами (клінічне дослідження, електрокардіографія) Б. допомагає вивченню багатьох серцевих захворювань. При проведенні Б., що робиться спец, приладом, людина перебуває в стані цілковитого спокою; в приміщенні створюються умови, що виключають навіть вібрацію підлоги.

БАЛКА — несуча будівельна конструкція — прямолінійний стрижень, який здебільшого спирається на дві опори. Б., що вільно лежить на двох опорах, зветься простою,

Мал. 1. Схема балок: 1 — проста; 2 — багатопрольотна; 3 — консоль; 4 — з затиснутими кінцями; 5 — двоконсольна; б — трипрольотна консольна.

або розрізною, на багатьох опорах — багатопрольотною; Б., один кінець якої затиснутий, а другий вільний, називають консоллю.

Мал. 2. 1, 2, 3, 4 — перерізи балок; 5 — епюра напруг.

Крім цих типів, є Б. з затиснутим на опорах кінцями, з консолями і багатопрольотні з консолями (мал. 1). В Б. одна опора нерухома, решта — рухомі. Систему Б., що взаємно перетинаються, називають балочною кліткою. Б. бувають дерев'яні, сталеві або залізобетонні. Дерев'яні Б. застосовуються з давніх часів; залізобетонні Б. винайдені лише сто років тому. За формою поперечного перерізу Б. поділяються на прямокутні, таврові, двотаврові, трапецеїдальні, порожнисті (мал. 2). При згині найбільші нормальні напруги виникають в крайніх волокнах, тому з метою кращого використання матеріалу слід застосовувати Б. двотаврового або коробчатого перерізів. Раціональні перерізи: для дерев'яних Б. —прямокутний із співвідношенням боків 1.: 1,5 — 1 : 2; для сталевих Б.—двотавровий або швелерний; для залізобетонних Б. — прямокутний або тавровий. В залізобетонних Б. арматуру укладають в розтягненій зоні перерізу.

БАЛКА— улоговина (суха або з тимчасовим водотоком), що має пологі задерновані схили та плоске дно. Схили Б. здебільшого заростають чагарником і лісом. Неправильне використання Б. (знищення лісів, розорювання схилів тощо) призводить до руйнування її схилів.

БАЛКАНСЬКИЙ ПАКТ — воєнно-політичний союз між Грецією, Турцією і Югославією, оформлений Анкарським договором 28 лютого 1953 і Бледським договором 9 серпня 1954.

БАЛКАНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ — півострів на Пд. Сх. Європи. Пн. межу Б. п. проводять по лінії: місто Трієст — ріка Сава — ріка Дунай (до гирла). Площа бл. 500 тис. км². Омивається Чорним і Середземним морями. Береги Б. н. дуже складні і порізані, особливо на Пд. та Пд. Сх. Багато островів, півостровів і заток. Б. п. — гірська країна складного рельєфу та будови. Центр, частину займають древні (герцинські) кристалічні масиви (Родопи, гори Македонії та ін.), оточені з Зх., Пн. і Сх. третинними складчастими гірськими спорудами (Дінарське нагір'я, Албанські Альпи, Пінд, Балканські гори). Низовини і рівнини займають невелику площу на Пн. і Сх. В межах Дінарського нагір'я, складеного з вапняків, — найбільша в Європі область поширення карсту. Гори Б. п. багаті на різноманітні корисні копалини (кольорові метали, залізо, марганець, боксити та ін.). Ріки гірські, маловодні, з нестійким режимом. Клімат нд. частини Б. п. та зони берегів Адріатичного і Егейського морів середземноморський, з жарким літом та нехолодною дощовою зимою. Клімат решти півострова помірний, близький до середньоєвропейського. Зима порівняно холодна (від —1° до +4-5°), опади весняні та літні. Рослинність середземноморська («вічнозелена» зона дубових та соснових лісів, зарості маквісу,

шибляка, фригани) і середньоєвропейського типу (листопадні дубові та букові ліси, частково хвойні). Вертикальна зональність, складна орографія та значна протяжність гірських хребтів вносять велику різноманітність в ландшафти Б. п. На Б. н. розташовані Болгарія, Албанія, Греція, більша частина Югославії та частково Румунія і Туреччина. БАЛКАНСЬКІ ВІЙНИ 1912—13 - 1) Перша Б. в. між країнами Балканського союзу — Болгарією, Сербією, Грецією та Чорногорією, з одного боку, і Туреччиною — з другого (9. X 1912 — 30. V 1913). Скориставшись ослабленням Туреччини в італо-турецькій війні 1911—12, держави Балканського союзу розпочали воєнні дії і добились ряду перемог. 6. XII 1912 в Лондоні почались мирні переговори, перервані в зв'язку з відновленням воєнних дій. За Лондонським мирним договором, підписаним 30. V 1913, Туреччина втратила на користь союзників землі, якими володіла на Балканському п-ові на Зх. від лінії Енос — Мідія. Албанії була

надана незалежність. Перша Б. в. відбувалась в умовах посилення нац.-визвольного руху поневолених Туреччиною народів Балканського п-ова і, хоч велась в інтересах монархічних і буржуазно-націоналістичних кіл, завершила визволення балканських народів від турецького ярма.

2) Друга Б. в. між Болгарією та її кол. союзниками — Сербією, Грецією і Чорногорією, до яких приєднались Румунія і Туреччина (29. VI — 10. VIII 1913). Причиною війни були незгоди щодо поділу відвойованих у Туреччини земель в першу Б. в., а також втручання імперіалістичних держав. Сербія вимагала перегляду угоди з Болгарією про поділ Македонії. Греція заявила претензії на Пд. Македонію, а Румунія — на Пд. Добруджу. 1. VI 1913 Сербія і Греція уклали антиболгарський договір. Прагнучи розвалити Балк. союз, австро-німецька дипломатія умовляла Болгарію не йти на поступки. 29 червня болгарське військо пішло в наступ проти сербів і греків. Незабаром проти Болгарії виступили війська Румунії і Туреччини. 29 липня Болгарія капітулювала, а 10 серпня 1913 підписала Бухарестський мирний договір, за яким втратила Пд. Добруджу, але дістала частину Гіірінської Македонії. За Константинопольським миром з Туреччиною (вересень 1913) Болгарія змушена була повернути туркам частину Фракії з м. Одрином (Адріанополь).

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 18: Балканські народи і європейська дипломатія; Соціальне вначення сербсько-болгарських перемог; История, Болгарии, т. 1. М., 1954.

БАЛКАНСЬКІ ГОРИ, Балкани (болг. Стара Планина) — гірська система на Сх. Балканського п-ова, переважно в межах Болгарії. Йдуть дугою на 600 км від р. Тімоку на Пн. Захід до Чорного м. на Сході. Складаються з Зх., Центр. та Сх. Балкан. На Пд. обмежуються невисоким хребтом Антибалкани. Шир. Б. г. від 20 км на Зх. до 50 км на Сх.; є бл. 30 перевалів (Троянський — 1523 м, Шипкинський — 1185 м). Найбільш піднесені Центр. Б. г. (найвища точка — г. Ботев, 2376 м). Б. г. — складчасті гори. Складаються з кристаліч. сланців та гранітів, на Сх. — переважно флішів. Вершини згладжені, схили круто обриваються на Пд., вкриті дубовими, буковими та хвойними лісами, вище — гірські луки. Б. г. багаті на корисні копалини (кам. вугілля, горючі гази, марганцеві руди, буд. матеріали) та мінеральні джерела.

БАЛКАРСЬКА МОВА (карачаєвобалкарська) — мова балкарців, що живуть у Кабардино-Балкарській АРСР, Карачаєво-Черкеській авт. області та частково в Киргизькій РСР. Належить до тюркських мов. Близька до кумицької і ногайської мов. Б. м. складається з двох груп діалектів: балкарської і карачаєвської. Писемність на основі рос. алфавіту.

БАЛКАРЦІ (самоназва таули — горці)— народність, що населяє переважно гід. гірську частину Кабардино-Балкарської АРСР та Карачаєво-Черкеської автономної області. Чисельність—бл. 43 тис. чол. (1939). Мова Б.— балкарська, належить до тюркських мов. Культура і побут Б., у яких довгий час зберігалися пережитки родового ладу, зазнали багатовікового впливу кабардинської культури. За релігією віруючі Б.— мусульмани. Житло

Б. переважно кам'яне з плескатим дахом. Нац. одяг — близький до кабардинського. Більшість Б. — колгоспники, займаються гірським скотарством. Частина Б. працює в пром-сті та інших галузях народного господарства.

БАЛКОН (італ. balcone) — огороджена площадка, що на певній височині виступає від стіни назовні або всередину будівлі. Несучі конструкції Б. — консольні балки або плита, закріплені в стіні. В сучасному будівництві поширені збірні залізобетонні Б. Зовнішні Б. звичайні для житлових будинків. Внутрішні Б. споруджуються в залах засідань, театрах з метою збільшення місць, а також у виробничих приміщеннях для технічних потреб.

БАЛЛІ (Bally) Шарль (1865 — 1947) — швейцарський лінгвіст, відомий дослідник стилістики, теоретичної граматики загального мовознавства та французької мови. Основну увагу приділяв вивченню живої народної мови. Найважливіші праці — «Стилістика французької мови» (1909; вид. З, 1951), «Мова й життя» (1913), «Загальна лінгвістика й питання французької мови» (1955).

БАЛОТУВАННЯ (франц. balloter) — вирішення питання про обрання тієї чи іншої особи шляхом подання голосів. Спочатку Б. здійснювалось опусканням до урни куль (балів). Тепер Б. провадиться піднесенням руки або опусканням в урну бюлетенів. Див. також Виборче право.

БАЛТА — місто, центр Балтського р-ну Одеської обл. УРСР, на річці Кодимі (басейн Пд. Бугу), за 7 км на Пн. від залізничної станції Балта. Вузол автошляхів. 17,7 тис. ж. (1959). Б. відома з 16 ст. як торг. пункт і митниця. До 1917 — повітове місто Подільської губ. У 1924—29 — столиця Молдавської АРСР. Пром., харч., мебльовий комбінати, цегельний, овчинно-шубний, маслосироварний з-ди, швейна ф-ка, друкарня, лісгосп, РТС. 4 серед., 2 восьмирічні, почат кова школи, школа робітн. молоді, пед. училище, Будинок культури, 3 б-ки, парк, стадіон. С. г. району — зерно-тваринницького напряму.

БАЛТІЙСЬК (до 1946 — Піллау) — місто обл. підпорядкування в Калінінградській обл. РРФСР. 17,3 тис. ж. (1959). Порт на Балтійському морі в незамерзаючій гавані, сполучений морським каналом з Калінінградом. Залізнична станція. Судноверф. Рибна промисловість.

БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ (у древніх слов'ян — Варязьке море) — частина Атлантичного океану, яка сполучається з ним вузькими протоками Ересунн (Зунд), Великий Бельт і Малий Бельт, Каттегат та Скагеррак. Площа 386 тис. км², глибини 15—150 м, макс. — 459 м (Ландсортська западина). Шведські і фінські береги шхерного типу. На Пд. і Пд. Сх. береги плоскі, піщані. Б. м. має три великі затоки: Ботнічну, Фінську та Ризьку. На Пд. мілководні затоки-лимани Курська та Віслинська. Найбільші острови (Зеландія, Фюн, Лоланн, Борнхольм, Еланд, Готланд, Сарема, Хіума, Аландські) лежать у відкритому морі. Пересічні т-ри січня від — 11,5° на Пн., до — 2,5° на Пд.; липня — відповідно +15, +17°. Річна сума опадів на Пн. — 500—600 мм\ на Пд. — 600— 800 мм. Взимку, восени та навесні часті тумани. Солоність Б. м. в центр, частині 6—8%, в Ботнічній затоці 4—5% і навіть 2%. Ботнічна, Фінська і Ризька затоки замерзають щорічно. В суворі зими море замерзає і на південь від паралелі м. Лієпая на 25—50 днів. Значні згінно-нагінні коливання, які в затоках і гирлах рік досягають 1,5—2 м і більше, і є однією з причин поводей у Ленінграді.

Пром. риби: дрібні оселедці (салака, кілька), тріска, камбала, лосось, мінога, вугор, палтус. Б. м. має велике транспортне значення. Найважливіші порти: Ленінград, Таллін, Рига, Клайпеда, Калінінград (СРСР), Гданськ, Гдиня, Щецін (Польща), Копенгаген (Данія), Ґетеборг, Стокгольм (Швеція), Хельсінкі, Турку, Котка (Фінляндія), Росток (НДР), Кіль (ФРН).

БАЛТІЙСЬКИЙ ФЛОТ — складова частина ВМФ СРСР. Один з найстаріших флотів, створений Петром І в Північну війну 1700— 21. Б. ф. активно сприяв сухопутним військам в розгромі воєн. і морської могутності Швеції, здобуваючи перемоги над чисельно більшим шведським флотом (при Гангуті 1714, біля о. Езель 1719, біля о. Гренгам 1720). Ескадри Б. ф. не раз виходили за межі Балтійського м., завдаючи ворогам нищівних ударів. Чесменський бій (1770), Афонський (1807) і Наваринський (1827) бої вкрили славою балт. моряків. 2-а Тихоокеанська ескадра, сформована під час рос.-японської війни 1904—05 із Б. ф., здійснила небувалий (30 тис. км) похід з Балтійського в Японське м. В період першої світової війни 1914—18 Б. ф. активними мінозагороджувальними та ін. операціями завдав серйозних втрат німецькому флотові. Моряки Б. ф. у перші дні Лютневої бурж.-демократичної революції перейшли на бік повсталого народу. Керовані більшовиками, матроси Б. ф. взяли активну участь у підготовці і проведенні Жовтн. повстання в Петрограді. Під час громадянської війни Б. ф. завдав значних втрат англійським інтервентам, що діяли в Балтійському м. За бойові заслуги в громадянській війні Б. ф. 1928 був нагороджений орденом Червоного Прапора. У Великій Вітчизн. війні 1941 — 45 Б. ф. відіграв величезну роль в обороні Ленінграда. Потужна далекобійна артилерія його лінкорів, крейсерів, фортів Кронштадта і «Красної Горки» стіною вогню прикрила підступи до Ленінграда і підтримувала вогнем дії військ Ленінградського фронту. Підводні човни, торпедні катери і авіація Б. ф. успішно оперували на комунікаціях противника. 100 тис. моряків Б. ф. нагороджено орденами і медалями, 135 офіцерам, старшинам і матросам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Більш як 20 кораблям і частинам Б. ф. присвоєно найменування гвардійських, 66 кораблів і частин нагороджено орденами.

БАЛТІЙСЬКИЙ ЩИТ — підняття кристалічного фундаменту земної кори в пн.-сх. частині Європи. До території СРСР належить лише сх. частина Б. щ., яка охоплює Кольський п-ів і Карельську АРСР. Зх. частина щита — шведська і фінська території. В минулому Б. щ. являв собою гірську країну значної висоти, яка тепер розмита до коренів орогену. Найдавнішими утвореннями Б. щ. є архейські породи (біломорської та кольської серії). Вони складені різноманітними гнейсами, метабазитами, частково кварцитами (в т. ч. і магнетитовими) та кристалічними вапняками, які в цілому являють собою метаморфізовану вулканогенно-осадочну товщу, утворену в геосинклінальних умовах. Пізніше породи цієї товщі були зібрані у великі складчасті структури переважно пн.-зх. простягання і прорвані гранітними інтрузіями. Утворення архейських складчастих споруд супроводилося широким розвитком процесів гранітизації, які обумовили на значних площах переробку порід біломорської і кольської серій в смугасті мігматити різного складу. Протерозойська історія Б. щ. складається з двох етапів. З більш давнім етапом пов'язане утворення т. з. карельської серії порід, утвореної різними метаморфізованими осадочно-ефузивними породами, серед яких основну роль відіграють кремнисто-залізисті породи. Карельська серія складається з двох комплексів порід — нижньо- і верхньокарельського. У другому пізньопротерозойському періоді утворилася (вже в умовах платформеного режиму) йотнійська серія, складена конгломератами, кварцитопісковиками, основними та кислими ефузивами, які прорвані інтрузивними породами основного та кислого складу (типу габро і гранітів-рапаківі). Рифейські породи утворюють гіперборейську серію (пісковики, сланці, доломіти та ін.). В будові Б. щ. значну роль відіграють лужні породи пізньопалеозойського віку. На Б. щ. відомі родовища залізних руд (Оленьогорське), нікельових руд (Монча Тундра, Печенга), апатиту (Хібіни) та ін. Будова Б. щ. подібна добудови Українського щита. В допалеозойський час вони становили одне ціле.

БАЛТІЙСЬКІ МОВИ — самостійна група індоєвропейської сім'ї мов. До Б. м. належать сучасні латиська, литовська й мертва старопрусська. Відомості про безписемні мови балт. племен раннього середньовіччя зустрічаються в руських літописах. Писані пам'ятки прусської мови збереглися з 15 ст., а литовської і латиської — з 16 ст. За граматичною будовою та лексичним складом Б. м. близькі до слов'янських, що свідчить про їхні генетичні зв'язки з давніх часів. Б. м. подібні до слов'янських у відмінюванні іменників і займенників, у творенні форм прикметників, дієприкм. та інфінітива, а особливо у словниковому складі.

Наукове вивчення Б. м. почали німецькі вчені А. Шлейхер, А. Лескін та ін. Найцінніший вклад у вивчення Б. м. внесли рос. мовознавці Ф. Ф. Фортунатов, Г. К. Ульянов, В. К. Поржезинський, литовський мовознавець К. Буга та латиський Я. Ендзелін.

Літ.: Эндзелин Я. Славяно-балтийские атюды X., 1911; Buqa K. Ltetuviu kalbos rasybos zodynas. Kaunas, 1948; Endzelins J. Ievads baltu filologija. Riga, 1945.

БАЛТІЙСЬКО-БІЛОМОРСЬКИЙ БАСЕЙН -існував з середини плейстоцену до початку голоцену на місці сучасних Північного, Балтійського, Білого морів, Голландії, Данії, Пн. Німеччини, Пн. Польщі, Пн. Білорусії, пн. обл. європ. частини РРФСР, частини Комі АРСР. Б.-Б. б. мав охолоджуючий вплив на прилеглі райони, в т. ч. і на територію сучасної України, оскільки він являв собою ніби протоку з Північного Льодовитого океану в Атлантичний. Утворення і зникнення Б.-Б. б. зумовлені порушеннями земної кори в зв'язку з проявами альпійської складчастості. Існування Б.-Б. б. вперше довів (1925) харківський проф. Д. М. Соболєв. В озерах, які є залишками Б.-Б. б., збереглися релікти морської фауни і флори, напр. тюлені (оз. Ладозьке, Сайма), рачкимізиди (оз. Селігер), морські діатомеї та ін. Після зникнення Б.-Б. б. клімат Європи став теплішим.

БАЛТІМОР (Baltimore) — місто в США, на атлантичному узбережжі біля Чесапікської затоки, засноване 1682. Найбільше місто штату Меріленд. 949,7 тис. ж. (1950 з передмістям — 1162 тис); великий промисловий і торговельний центр США. Основні галузі пром-сті: металургія (чорна і кольорова), суднобудування, авіаційна, воєнна, нафтопереробна, хімічна, харчова (консервна, тютюнова), швейна. Б. — великий морський порт і залізничний вузол. Морем з різних р-нів світу надходять: залізна руда, нафта, бензин, хромова і марганцева руди, гіпс і ліс, цукор, банани та ін. Через порт Б. вивозять бітум, вугілля, пшеницю, метал (вантажо-оборот 36 млн. т, 1957). В експорті Б. є третім, а в імпорті — п'ятим з найбільших портів США (1958). В місті два ун-ти — Джона Гопкінса (засн. 1876; в 1956—57 — 7661 студент) і Мерілендський (в 1956—57—13 272 студенти, включаючи Парк-коледж).

БАЛТСЬКА СВІТА (ярус) — комплекс піщано-глинистих відкладів переважно континентального походження. Залягають вони на відкладах середнього сармату і перекриваються покладами антропогенового періоду. Б. с. вперше встановив М. П. Барбот де Марні в районі міста Балти (звідки й назва). Відклади Б. с. поширені в основному на вододілі Дністер — Пд. Буг та в Молдавській РСР. Потужність їх в р-ні м. Балти досягає 55 м. Палеонтологічні рештки зустрічаються рідко і належать до наземної і прісноводної фауни. Формування Б. с. пов'язується з пізньосарматським, меотичним і пліоценовим часом.

БАЛТУШИС Юозас (н. 14. IV 1909) — литовський рад. письменник. Член КПРС з 1943. Н. у Ризі. Автор соціально-побутових драм («Співають півні», 1947; «Раннім ранком», 1953), оповідань про післявоєнне село, нарису «Чого немає в пісні» (1958), романа «Продані літа» (1957), кіносценарію «Світанок над Німаном».

Тв.: Укр. перекл. — Співають півні. К., 1954; Рос. перекл. — Избранное. Вильнюс, 1953.

БАЛУГ'ЯНСЬКИЙ (Балудянський) Михайло Андрійович (7. X 1769 — 15. IV 1847) — російський і український економіст, юрист і держ. діяч. Н. в с. Ольшаві (Єльшаве), нині Кошицька обл., Чехословаччина, в укр. сім'ї. 1804 переїхав з Будапешта до Петербурга; працював професором політ. економії в пед. ін-ті, а потім першим ректором Петербурзького ун-ту (1819—21). З 1804 разом із М. М. Сперанським брав участь в урядовій комісії для складання зводу законів Російської імперії, зокрема з сел. справ, фінансів, питань права. Суспільні погляди Б. відзначались поміркованим дворянським лібералізмом; був прихильником реформ у селянському питанні і прогресу в освіті. Багато праць Б. не надруковано. Ряд статей: «Національне багатство. Зображення різних господарських систем», «Про поділ і оборот багатства» та ін. в 1806 і 1808 опубл. в «Ста-тистическом журнале». Б. підтримував зв'язки з прогресивними діячами культури Закарпаття.

БАЛУЦЬКИЙ (Balucki) Міхал (27. IX 1837—17. X 1901) — польський письменник. Н. в Кракові. За патріотичну діяльність під час повстання 1863 був ув'язнений австр. владою. Йому належать численні повісті й комедії: «Таємниці Кракова», 1870; «Єврейка», 1871; «Білий негр», 1876; «Великі риби», 1881; «Відкритий дім», 1883, та ін., в яких Б. розкрив життя різних верств галицького суспільства.

БАЛХАНИ, Великий і Малий — гори на Зх. Туркменської РСР, розділені долиною Узбою. Великий Б. — гірський хребет широтного простягання зі стрімкими, дуже розчленованими пн. та пд. уступами. Найбільша гора Арлан, 1880 м. Утворений з вапняків та пісковиків. Малий Б. — окремий хребет, що простягається з Пн. Сх. на Пд. Зх., найбільша вис. 774 м. Пн. схили складені вапняками, пд. — мергелями і гіпсоносними глинами, тут поширений глинистий карст. Плосковершинні поверхні Б. вкриті степами, місцями використовуються під с.-г. культури (богарне землеробство); на високих схилах — чагарникова рослинність та арча. Поблизу Великих Б. родовища нафти й озокериту.

БАЛХАШ — безстічне озеро в Казахській РСР. Довжина 605 км, найбільша шир. 74 км (найменша — 8,4 км), площа бл. 19 тис. км², пересічна глиб. 6 м, найбільша 26,5 м на Пд. Сх. Лежить у великій котловині на вис. 340,5 м. Протокою Узинарал Б. поділяється на прісну зх. частину і сх. солонувату (5000 мг/л). Пн. і зх. береги Б. високі, стрімкі, пд. і сх. — низькі. Рельєф дна вирівнений. Водний баланс Б. регулюється припливом води впадаючих рік (найбільша р. Тлі) і великим випаровуванням. Температура води в липні +28®, у грудні 0°. Б. замерзає в листопаді, скресає у квітні. Фауна Б. бідна. Промислове значення мають сазан, маринка, окунь. Судноплавне.

БАЛХАШ — місто обл. підпорядкування Карагандинської обл. Каз. РСР. Залізнична станція і пристань на пн. березі оз. Балхаш. 53 тис. ж. (1959). Виникло (1936) у зв'язку з будівництвом потужного мідеплавильного з-ду, який в основному працює на базі Коунрадського родовища міді (за 20 км на Пн. від Б.). Потужна теплова електростанція, завод по обробці кольорових металів, механічний завод, комбінат будматеріалів, рибоконсервний комбінат. Гірничометалургійний технікум, мед. училище, театр, клуби, Ботанічний сад Академії наук Казахської РСР.

БАЛЮСТРАДА (італ. balaustrata) — невисока огорожа сходів, терас, балконів тощо, яка складається з ряду фігурних стовпчиків (балясин), об'єднаних зверху горизонтальним брусом або поручнями. Б. є частиною архітектурного оздоолення будівель.

БАЛЬБОА Васко-Нуньєс де (1475—1517) — іспанський мореплавець і колонізатор. Брав участь у завойовницьких походах проти корінного населення Центр. Америки. У 1513, перетнувши Панамський перешийок, першим з європейців досяг берегів Тихого океану в р-ні бухти Сан-Мігель і назвав його «Південним морем». Споряджав і брав участь в експедиціях. В 1517 Б. було обвинувачено в змові проти іспанського губернатора і страчено.

БАЛЬБОА — місто, порт і військово-морська база США в зоні Панамського каналу (орендована з 1903 у Панами) при виході з каналу в Тихий океан, на Зх. від м. Панами. 4 тис. ж. (1950).

БАЛЬДУР, Бальдр (Baldr) — у скандінавській міфології бог добра й краси, син верховного бога Одіна; трагічно загинув від бога зла Локі. Марновіри уявляють, що Б. воскресне і повернеться до людей, коли настане «вічна весна».

БАЛЬЗАК (Balzak) Оноре де (20. V 1799— 18. VIII 1850) — великий французький письменник-реаліст. Н. в м. Турі. Батько — дрібний урядовець, походив з селян. Б. здобув юридичну освіту, але від кар'єри юриста відмовився і з 19 років присвятив себе л-рі. Трагедія «Кромвель» (1820), ранні романи не принесли Б. ні слави, ні матеріальної незалежності. Взявшись до видавничої справи, Б. збанкрутував і майже все життя не міг вирватися з лабет лихварів. Особисте життя було невдалим: рідня не розуміла його, друзів було мало, не приніс щастя й довгожданий шлюб з польською поміщицею Е. Ганською (вінчання відбулось у Бердичеві 1850). Вперше на Україну Б. приїздив 1847; відвідав Київ, який назвав «північним Римом». У Верхівні на Київщині працював над драмою «Мачуха» та повістю «Утаємничений» (2 ч. «Зворотний бік сучасної історії»), написав «Лист про Київ» — дорожні нотатки. Напружена праця підірвала здоров'я Б., і він передчасно помер.

Творча спадщина Б. величезна й різноманітна щодо жанрів: романи, драми, нариси, статті. Перший реалістичний твір «Останній шуан» (1829; пізніша назва «Шуани») дістав широке визнання. Б. пов'язав долю своїх героїв з великими історичними подіями. Звернувшись до епохи франц. бурж. революції, він простежив історію сучасного йому бурж. суспільства Франції, яку змалював у своїй багатотомній епопеї «Людська комедія». Світогляд Б. складався, коли суперечності капіталізму розкрилися в усій їхній непримиренності. Проте, ненавидячи капіталізм, письменник не розумів історичної ролі пролетаріату. Це й зумовило суперечливість його поглядів. Б. захоплювався героїзмом і високою моральністю народу («Дві зустрічі за один рік», «Обідня безбожника», «Полковник Шабер» та ін.) і водночас перебільшував від-

сталість і нерозвиненість мас («Сільський лікар», «Опіка», «Селяни» тощо), які нібито потребують опіки й допомоги згори. Таке уявлення про народ, доля якого тривожила письменника, зумовило легітимізм (монархічні погляди) Б. Але в 40-х рр. він поступово звільняється від легітимістських ілюзій, а в 1848 вітає республіку («Лист про працю»). Під впливом суспільної боротьби у Б. виникла думка створити широку картину життя тогочасної Франції. Так оформився задум і план «Людської комедії». Автор поділяє її на 3 розділи: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» та «Аналітичні етюди». З 143 задуманих творів письменник написав 97. Найбільшим є розділ «Етюди про звичаї», в якому налічується 72 романи, серед них — «Гобсек» (1830), «Євгенія Гранде» (1833), «Батько Горіо» (1834), «Втрачені ілюзії» (1837—39), «Селяни» (1844), «Кузина Бетта» (1846—47) та ін. У переважній більшості творів змальовується епоха Реставрації; значно менша частина присвячена періоду Липневої монархії, і тільки в деяких зображені часи республіки та імперії. У творчості Б. проаналізовано закономірності бурж. суспільства; головною в «Людській комедії» стала проблема розтлінної влади золота. Трагічна доля Горіо («Батько Горіо») ілюструє розпад родини внаслідок зведення родинних зв'язків лише до грошових відносин. Переродження Растіньяка в безсоромного кар'єриста — одна з варіацій теми «втрачених ілюзій». В образах Вотрена і Нусінгена втілюються теми знеособлення людини у бурж. суспільстві і багатства, здобутого злочином. На противагу представникам бурж. суспільства Б. показував у своїх творах людей творчої праці, героїв-республіканців. Мішель Кретьєн («Втрачені ілюзії») та його однодумці повстають проти диктатури буржазії як «справжні представники народних мас» (Енгельс); вони були для Б. критерієм людяності і зразком високої моральності.

У творчості Б. французький реалізм досяг найвищого рівня. Всеохоплююча картина бурж. світу в «Людській комедії» вражає енциклопедичною широтою та гідною подиву глибиною аналізу законів капіталістичного суспільства. Маркс називав Б. «надзвичайним щодо глибини розуміння реальних відносин». Енгельс вважав «Людську комедію» чудовою реалістичною історією французького суспільства, підкреслюючи, що з неї він навіть у розумінні економічних деталей дізнався більше, «ніж з книжок усіх спеціалістів — істориків, економістів, статистиків цього періоду, разом узятих».

Твори Б. стали відомі в Росії і на Україні з 30-х рр. 19 ст. їх знали Бєлінський, Пушкін, Достоєвський, Чернишевський. Високо оцінив Б. Горький, назвавши його «одним з найвидатніших учителів світу». Б. завжди користувався великою любов'ю і популярністю на Україні. Його твори добре знали І. Франко і Леся Українка. У наш час в Радянському Союзі написано про Б. художні твори (повість «Помилка Оноре де Бальзака» укр. рад. письменника Н. Рибака) й наукові дослідження. Багато творів Б. перекладено українською мовою.

Тв.: Oeuvres completes, V. 1—24. Р., 1869—76; Укр. перекл. — Вибрані твори. К., 1953: Бідні родичі. Кузена Бета. X., 1929; Шагреньова шкура. X., 1928; Батько Горіо. К., 1939; Розкоші і злидні куртизанок. К., 1941; Гобсек. К., 1951; Втрачені ілюзії. К., 1956; Спадкоємець диявола. К., 1958; Рос. перекл. — Собрание сочинений. В 15 т. М., 1951 — 55.

Літ.: Маркс К. и Энгельс Ф. Об искусстве. В 2т. М., 1957; Елизарова М. Бальзак. М., 1951; Розанова А. Великий реаліст. «Вітчизна», ,1950, № 8.

БАЛЬЗАМИ — густі ароматичні рідини, що утворюються в деяких (переважно тропічних) рослинах, т. з. бальзамних деревах, і являють собою складні суміші органіч. речовин, здебільшого смол і ефірних олій. Б. виділяються або природно поверхнею рослини, або після її поранення. Найвідоміші Б.: канадський, копайський, меккський, перуанський, стиракс, толуанський, терпентин. З кедрової європейської сосни (Pinus cembra), що росте в УРСР в Карпатах, одержують Б. карпатський. Б. застосовуються в медицині (як антимікробні, протигнійні і відхаркувальні речовини, а також як місцеві подразники), в техніці та парфюмерії. Деякі Б. (напр., Б. Шостаковського) одержані синтетично.

БАЛЬЗАМІН — рід рослин род. бальзамінових. Див. Розрив-трава.

БАЛЬЗАМУВАННЯ — метод запобігання гниттю трупів або окремих органів, який застосовується для знезараження трупів, для тривалого транспортування померлих, для збереження тіл людей після їх смерті, а також для викладання анатомії. Б. відоме з найдавніших часів. Суть Б. полягає в просочуванні тканин трупа деякими речовинами, які знищують мікробів, що викликають гниття, а також перешкоджають посмертному руйнуванню тканин. В Стародавньому Єгипті для Б. застосовувались запашні речовини — бальзами (звідси й виникла назва Б.). Тепер як основа для Б. широко використовується формалін.

В нашій країні набальзамовано тіла В. І. Леніна (за участю укр. анатома В. П. Воробйова) та Й. В. Сталіна. В УРСР біля м. Вінниці зберігається (з 1881) набальзамоване тіло відомого вченого М. І. Пирогова.

БАЛЬМЕН Яків Петрович де (1813— 26.VII 1845)— український художник-аматор, автор численних акварелей та рисунків олівцем і пером. Н. в с. Линовиці Прилуцького повіту на Чернігівщині в родині графа. Вчився одночасно з М. Гоголем у Ніжинському ліцеї, де захоплювався малюванням. По закінченні ліцею (1832) служив у армії офіцером. 1843 познайомився й зблизився з Т. Шевченком, переписував його вірші. Разом з М. Башиловим ілюстрував рукописний «Кобзар» Т. Шевченка (1844). Посланий на Кавказ у діючу армію, загинув у бою (1845). Т. Шевченко присвятив Б. поему «Кавказ». Крім ілюстрацій до творів Шевченка, залишив 4 альбоми малюнків з життя тодішньої Росії й України.

БАЛЬМЕРА ФОРМУЛА — узагальнена формула, за якою можна визначити частоту видимих і невидимих ліній спектра атомів водню:

ν=R(1/m² - 1/n²)

де ν — частота коливань, R = 3,29033 x x 10¹⁵сек^-1, m і n — цілі додатні числа, величини яких зумовлюють тип серії і порядковий номер

спектральної лінії у відповідній серії. Так, для серії ліній в ультрафіолетовій частині спектра водню (серія Лаймана) т = 1, п = 2, 3, 4...; для видимих ліній (серія Бальмера) т = 2, п = 3, 4... В інфрачервоній частині спектра виявлено три серії: Пашена, Брекета і Пфунда. В серії Пашена т = 3, п = 4, 5...; в серії Брекета т = 4, п = 5, 6...; в серії Пфунда т = 5, п = 6, 7...

Літ.: Шпольський Е. В. Атомна фізика, т. 1. К., 1952.

БАЛЬМОНТ Костянтин Дмитрович (15. VI 1867—1943) — російський поет-символіст. Н. в с. Гумнищах Владимирської губ. Друкуватися почав 1885. Зб. віршів «Під північним небом» (1894), «Тиша» (1898), «Палаючі будинки» (1900), «Будьмо, як сонце» (1903) та ін. пройняті декадентськими мотивами приреченості, прагненням сховатись від дійсності в світ мрій. Серед численних перекладів, які зробив Б., найвидатніші — драми Словацького, Кальдерона, поезії Шеллі, поема Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Революція 1905 на якийсь час захопила Б. (зб. «Пісні месника», 1907), але після її поразки він остаточно перейшов до табору реакції. До Великої Жовтн. соціалістич. революції поставився вороже, емігрував.

БАЛЬНЕОЛОГІЯ (лат. balneum — лазня та грец. λογος — наука) — розділ курортології, що вивчає т. з. мінеральні води (походження їх, фізико-хімічний склад, експлуатацію джерел, лікувальне застосування; щодо останнього — див. Бальнеотерапія).

БАЛЬНЕОТЕРАПІЯ — розділ водолікування, що вивчає лікувальну й профілактичну дію т. з. мінеральних вод, доцільність та недоцільність їх призначення хворим, а також методи їх застосування. Деякі автори відносять до Б. грязелікування та лікування морськими купаннями. Лікувальні властивості мінер. вод відомі з давніх часів (Греція, Рим). На Україні також здавна використовувалась вода деяких цілющих озер та джерел. Для розвитку вітчизняної Б. 19 і 20 ст. характерний неврогенний напрям, створений працями С. П. Боткіна, І. П. Павлова та ін. видатних вчених. Особливо широкого застосування Б. набула за Рад. влади.

На відміну від звичайної прісної води, мінеральні води містять більшу кількість різних солей (натрію, кальцію, магнію, хлору), особливі активні іони (йоду, брому, заліза, миш'яку). Деякі мінер. води мають підвищену т-ру. В складі кожного окремого виду мінер. води співвідношення вищезазначених речовин досить різноманітні. Лікувальна дія мінеральних вод, одержаних з різних джерел, залежить від особливостей їх хімічного й газового складу та способу застосування. В практиці Б. мінер. води застосовуються зовнішньо (місцеві та загальні ванни, душі, обливання) та для внутрішнього вжитку (пиття, інгаляції, промивання кишечника, зрошування). Спосіб застосування мінер. вод в кожному окремому разі визначається лікарем (залежно від характеру захворювання). При зовнішньому застосуванні мінер. води діють на численні нервові закінчення та кровоносні судини шкіри, при внутрішньому вжитку — на слизові оболонки. Б. зумовлює, поліпшення діяльності нервової та серцево-судинної систем, шлунка, печінки, нирок, і викликає перерозподіл мас крові в організмі тощо. Вуглекислими та сірководневими мінер. водами лікують деякі серцево-судинні й нервові хвороби; радіоактивними — ревматизм, подагру, жіночі хвороби, неврити та ін. Ці мінер. води застосовуються переважно зовнішньо; сульфатні, гідрокарбонатні та хлоридні мінер. води використовують для внутр. вжитку. Пиття мінер. вод показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хронічних запорах, хворобах печінки, нирок, при розладах обміну речовин (ожиріння, подагра) тощо. Протипоказання до Б. — інфекційні та гострі запальні захворювання, ураження злоякісними пухлинами та ін. В СРСР є багато всесвітньовідомих курортів, де широко застосовують Б. (Кисловодськ, Єсентуки, Мацеста — Сочі, П'ятигорськ, Цхал-тубо). Багато цінних джерел мінер. вод є на Україні: в Миропівці, Хмільнику, Житомирі (радіоактивні джерела); в Немирові, Любені-Великому (сірководневі джерела); в Моршині, Трускавці (глауберові, соляні та соляно-лужні джерела); в Мукачеві, Сваляві (вуглекислі джерела).

БАЛЬЦ Володимир Степанович (14. VI 1864—20. І 1939) — український рад. живописець. Закінчив Одеську рисув. школу і навчався в Академії мистецтв (1883—89). Був членом Т-ва південноросійських художників. Експонувався на виставках передвижників. Член Художнього т-ва їм. К. К. Костанді. В рад. час в картинах Б. знайшла своє висвітлення історико-революційна тематика («Броненосець „Потьомкін" проходить перед царською ескадрою в 1905 р.», «Загибель крейсера „Очаков"»).

БАЛЬЦЕРОВСЬКИЙ Федір — український живописець 2-ї пол. 18 ст., вихованець Лаврської іконописної школи в Києві, учень Алімпія Галина. Ранні його малюнки збереглися в альбомах школи, т. з. купштбухах (Держ. публічна б-ка АН УРСР). Значною його самостійною працею 80-х рр. 18 ст. є живопис іконостасу собору в Острі на Чернігівщині.

БАМАКО — місто, адм. і торг. центр Судану (франц.), на ріці Нігері. 80 тис. ж. (1957). Залізничне сполучення з портом Дакар на узбережжі Атлантичного ок. Вивіз бавовни, тютюну, сизалю. Виробництво олії, мила. Ботанічний сад, етнографічний музей.

БАМБУК — назва ряду родів деревовидних злаків, що об'єднуються у велику групу (трибу)— Bambuseae, яка налічує 48 родів і понад 200 видів, поширених у вологих тропіках і субтропіках обох півкуль (переважна більшість в Пд.-Сх. Азії та на о-вах Малайського архіпелагу). В СРСР (в Приморському краї, на Курільських о-вах і Пд. Сахаліні) росте 6 дикорослих видів роду

Sasa. Б. — багаторічні, рідше однорічні рослини з підземними кореневищами і дерев'янистими стеблами, що складаються з діафрагмальних вузлів і порожнистих меживузлів і являють собою величезні соломини до 40 м вис. і 30 см в діаметрі. Розмножуються Б. переважно кореневищами. У більшості видів стебло після достигання плодів відмирає. Б. дуже швидко ростуть: добовий приріст у висоту 50—100 см. Б. широко використовується у господарстві. З легких і міцних стебел будують житла, мости, плоти, виготовляють водопровідні труби, меблі, посуд, папір тощо. Молоді пагони їстівні. З соку стебел деяких видів одержують бамбуковий цукор. Б. — хороші меліоративні рослини і використовуються для осушення боліт. В СРСР, на Кавказькому та Кримському (Нікіт-ський бот. сад) узбережжях Чорного моря, вирощують деякі пд. види бамбука.

БАМБУКОВИЙ ВЕДМІДЬ (Ailuropus melanoleucus)— хижак род. ведмедьових (за іншим поглядом — єнотових). Поширений в Китаї (Тібет, Юнь-нань і Сичуань). Довж. тіла до 1,5 м. Голова широка з короткою мордою. Притуплені міцні кутні зуби пристосовані до рослинної їжі. Хутро тулуба білого кольору; ноги, кінець хвоста, вуха, круги навколо очей чорні. Б. в. спритно лазить по деревах. Живиться переважно рослинною їжею, зокрема бамбуком.

БАНАН (Musa) — рід багаторічних трав'янистих рослин род. бананових. Походить з тропічних країн, де з давніх часів використовується дуже широко. Відомо близько 80 видів. Найбільше значення мають продовольчі види (M. paradisiaca і M. sapientum). Стовбур несправжній, вис. до 10—15 м, складається із зрослих піхов листків. Листкові пластинки великі (до 4 м). Квітки неправильні, зібрані в довгі суцвіття. Верхні квітки на суцвітті чоловічі, середні — двостатеві, нижні — жіночі (плодоносні). Плоди ребристі, трохи серповидно зігнуті, містять до 16,2% цукру; споживають їх свіжими і переробленими. З текстильних бананів добувають волокно, яке зветься манільським. В СРСР деякі види Б. (M. Basjoo) мають тільки декоративне значення.

Банан: 1 — загальний вигляд рослини; 2 - плоди

БАНАТ — історична обл. на Пд. Сх. Європи, між Дунаєм, Тисою, Мурешулом і Трансільванськими Альпами. Пл. 28 тис. км²

За Тріанонським мирним договором (1920) більша (18,7 тис. км²), сх. частина Б. ввійшла до складу Румунії, менша (9,3 тис. км²), зх. частина — до складу Югославії.

БАНАХ (Banach) Стефан (30. III 1892— 31. VIII 1945) — польський математик, проф. Львівського університету (1924—45). Н. в м. Кракові. Б. — один з творців сучасного функціонального аналізу. Його іменем названо повні лінійні нормовані простори. Разом з Г. Штейнгаузом Б. створив львівську матем. школу. 1929 (також разом з Г. Штейнгаузом) організував видання відомого журн. «Studia Mathematica». Після возз'єднання Зх. України з Українською РСР 1939 Б. був деканом фіз.-матем. факультету Львівського ун-ту і одночасно перебував на керівній роботі в Інституті математики АН УРСР (Львівська філія). Обирався депутатом Львівської міської ради.

Тв.: Курс функціонального аналізу. К., 1948.

БАНГАЛУР — місто в Пд. Індії. Адм. центр штату Майсур. 779 тис. ж. (1951). Залізнич. вузол. Текст., хім., скло-фарфорова пром-сть, авіаційний та верстатобудівний з-ди, виробництво електротех. апаратури, взуттєва ф-ка. Значний центр ремісництва (килими, худож. вироби). Ботанічний сад.

БАНГВЕОЛО — мілководне озеро в Екваторіальній Африці (в Пн. Родезії), в верхів'ях ріки Луапули (басейн р. Конго), на висоті 1140 м. Глибина, бл. 5 м. Площа 5 тис. км² (в період дощів 15 тис. км²). Береги дуже заболочені.

БАНГІ — місто, адм. центр Центральної Африки (франц.), кол. тер. Убангі-Шарі, на ріці Убангі; 80 тис. ж. (1956). Початковий пункт судноплавства по р. Убангі. Метало-і деревообробка, виробництво пальмової олії, з-ди пивоварний і штучного льоду.

БАНГКОК — місто, столиця Таїланду. Див. Банкок.

БАНДАЖ (франц. bandage — пов'язка) в медицині — пов'язка з еластичним пристроєм, яка іноді має вигляд начеревника або пояса. Застосовується при опущенні нутрощів, щоб підтримувати органи черевної порожнини в нормальному положенні; при грижах черевної стінки, щоб запобігти виходу органів черевної порожнини під шкіру; іноді при пахових грижах; при слабкості черевної стінки після операцій, вагітності тощо.

БАНДАЖ (в техніці)— металеве кільце (пояс, обід), яке надівають на частини машин для збільшення їхньої міцності або подовження строку служби. Б. робочих коліс турбін — сталеве фасонне кільце, яким скріплюють лопаті; Б. електрич. двигунів і генераторів — пояси зі сталевого дроту, якими скріплюють секції обмотки в пазах барабана якоря; залізничний Б. — кільце спеціального профілю, яке розігрітим надівають на колісний центр локомотива. Залізничні Б. виготовляють з мартенівської вуглецевої якісної сталі марки 55 і 60; вони мають такі механічні властивості: σ_B= 97 кг/мм²; δ₄=17%; ψ = = 38%. Строк служби Б. визначається пробігом (в серед. .800 000 км).

БАНДАРАНАЇКЕ Соломон (8. І 1899—26. IX 1959) — політичний і державний діяч Цейлону, лідер Цейлонської партії свободи (з 1952). Н. в сім'ї землевласника. За фахом — юрист. Після одержання Цейлоном статуту домініону

Б. у 1948—51 — міністр охорони здоров'я і місцевого управління. В 1956 — 59 — прем'єр-міністр Цейлону. У зовн. політиці уряд Б. додержувався принципів панча-шила, встановив дипломатичні відносини з СРСР і КНР, виступав проти агресивних блоків в Азії. Б. вбитий в м. Колрмбо агентом реакції.

БАНДЕЛЛО Маттео (бл. 1485—1561) — італійський письменник. Автор 214 новел, в яких правдиво й всебічно показав тогочасне життя (переважно дворянства й духівництва). З творів Б. запозичили сюжети багато письменників Заходу (напр., Шекспір — «Ромео і Джульєтта»).

Тв.: Рос. перекл. — Ромео и Джульєтта. М., 1956.

БАНДЖО (англ. banjo) — струнний щипковий музичний інструмент негрів, які проживають в США. Має 4—7 струн. Звук видобувається за допомогою пластинки (плектра). Використовується в складі джаз-оркестру для гри соло і для акомпанемента.

БАНДИТИЗМ — злочин, що полягає в організації озброєних банд з метою нападу на державні, громадські установи чи підприємства або на окремих осіб, а так само в участі у цих бандах і в здійснюваних ними нападах. Банда, за радянським кримінальним правом,— це злочинна озброєна зграя з двох і більше осіб, що об'єдналися для вчинення одного або кількох злочинів. Для визнання наявності банди досить, щоб був озброєним хоча б один з її учасників.

В перші роки Рад. влади Б. кримінальний часто переплітався з Б. політичним, який був формою класової боротьби. Вороги укр. народу Зелений, Орловський, Тютюнник, Григор'єв, Махно та ін. формували з куркульських і декласованих елементів бандитські загони, що при підтримці іноземних загарбників виступали проти робітничо-селянської влади, грабували і тероризували мирне населення. У період фашистської окупації на території України розгорнули свою злочинну діяльність німецько-фашистські агенти Мельник, Бандера, Боровець та їхні підручні. Націоналістичні банди допомагали фашистським загарбникам поневолювати український народ, винищувати населення, грабувати багатства України. Після розгрому фашистських окупантів рештки буржуазно-націоналістичних банд намагалися тероризувати населення зх. областей України, вчиняючи звірячі злочини. Ці банди були ліквідовані при активній допомозі місцевого населення. Внаслідок роз'яснювальних заходів частина учасників бандитських угруповань, усвідомивши свою провину, добровільно порвала зв'язки з бандами і з'явилася з повинною. Деяким бандитам удалось втекти за кордон, де вони найнялися на службу до іноземних імперіалістич. розвідок як їхні платні агенти.

Ліквідація експлуататорських класів у СРСР позбавила Б. будь-якого соціального грунту. Тепер окремі випадки бандитських нападів в СРСР мають чисто кримінальний характер. Бандитизм, за радянським кримінальним законодавством, карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років або смертною карою з конфіскацією в обох випадках майна.

Б. (гангстеризм) дуже поширений в імперіалістичних країнах, зокрема в США, де він є формою організованої злочинності. Внаслідок зрощення гангстеризму з монополістичним капіталом, з урядовими особами та поліцейським апаратом Б. часто залишається безкарним. Заправили імперіалістичних монополій охоче використовують його для зриву страйків і терористичної розправи з прогресивними організаціями та діячами революційного й демократичного руху.

Літ.: Советское уголовное право. Часть особенная. М., 1957; Михайленко П. П. Уголовное право УССР периода иностранной интервенции и гражданской войны. Львов, 1951; Беляев В., Рудницький М. Під чужими прапорами. К., 1958.

БАНДІНЕЛЛІ Б'янкі (Biancha-Bandinelli) Рануччо (н. 1900) — італійський вчений, історик мистецтва, професор. Н. в Сієні. Член ЦК Компартії Італії. Очолює Ін-т класичного мистецтва і керівний к-т Римського ін-ту ім. А. Грамші. Б. — член Академії деї Лінчеї і член-коресп. Римської академії археології. 1958 обраний академіком АН СРСР. Активний учасник антифашистського руху, член бюро президії т-ва «Італія — СРСР», член Всесвітньої Ради Миру. Основні праці: «Сована та її некрополі» (1929), «Історизм класичного мистецтва» (1943), «Криза в мистецтві при занепаді античного світу» (1952), «Еллінсько-візантійські мініатюри Іліади» (1955), «Формування римського портрета» (1957) та ін.

БАНДУНГ — місто в Індонезії, на о. Ява. Розташов. у гірській улоговині на вис. 610 м над р. м. Адм. центр провінції Зх. Ява. 839,2 тис. ж. (1956). Вузол залізнич., автошляхов. і авіац. сполучення. Головна галузь пром-сті — виробництво хініну (до 90% світової продукції); великі залізничні майстерні, підприємства обробної і легкої пром-сті, переробка каучуку. Тех. факультет Індонез. ун-ту, Пастерівський ін-т, художнє училище, багато спец. і серед. шкіл. Біля Б. — Лембангська обсерваторія — єдина в світі астрономічна обсерваторія в зоні екватора. Завдяки чудовим краєвидам і здоровому гірському клімату Б. і його околиці — загальновизнаний курорт. У квітні 1955 в Б. відбулась конференція країн Азії і Африки (Бандунгська конференція).

БАНДУНГСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ країн Азії і Африки — конференція представників 29 країн Сходу, що відбувалась у м. Бандунгу (Індонезія) 18—24 квітня 1955. Ініціатива скликання Б. к. належить нараді прем'єр-міністрів Бірманського Союзу, Індії, Пакистану, Індонезії і Цейлону в м. Коломбо (квітень 1954). В грудні 1954 на нараді в м. Богорі (Індонезія) було визначено склад учасників, загальну мету конференції і час її проведення. В Б. к., крім її ініціаторів, взяли участь: Афганістан, Камбоджа, Китайська Народна Республіка, Єгипет, Золотий Берег (див. Гана), Ефіопія, Іорданія, Іран, Ірак, Японія, Лаос, Ліберія, Ліван, Лівія, Непал, Філіппіни, Саудівська Аравія, Сірія, Судан, Туреччина, Таїланд, Демократична Республіка В'єтнам, Південний В'єтнам та Іємен. Учасників конференції об'єднувало прагнення покінчити з колоніальним гнобленням на азіат. і африк. континентах, зберегти мир, зміцнити національну незалежність своїх країн. Б. к. зробила особливий наголос на необхідності рішуче покінчити з колоніалізмом як найтяжчим лихом, що гальмує розвиток людства на шляху прогресу. Б. к. засудила практику расової дискримінації, підтвердила основні принципи прав людини і самовизначення народів, закликала до роззброєння і заборони як виробництва, так і випробувань ядерної зброї, до мирного співіснування, до співробітництва між державами і т. д.

Історичне значення Б. к. полягає в тому, що вперше в історії представники 29 д-в Азії і Африки зібрались для розв'язання надзвичайно важливих питань збереження загального миру і співробітництва народів. Б. к. поклала початок єдності дій пригноблених імперіалізмом народів, створила атмосферу співробітництва між народами Азії і Африки. Дух Бандунга сприяв дальшому розвиткові нац.-визвольного руху народів Сходу, поглибленню розуміння ними необхідності рішучих дій у боротьбі проти імперіалізму. Заключне комюніке Б. к. пройняте духом миролюбства і співробітництва. В декларації Б. к. відбито п'ять принципів мирного співіснування. Ідеї Б. к. лягли в основу роботи Каїрської конференції країн Азії і Африки 1957 і Аккрських конференцій країн Африки 1958. Дієвість ухвал Б. к. виявляється в солідарності позицій і виступів країн Азії і Африки на конференціях в ООН і, зокрема, в тій підтримці, яку учасники Б. к. подали Єгипту в дні -англофранко-ізраїльської агресії проти Єгипту.

БАНДУРА — український народний струнно-щипковий музичний інструмент; належить до типу лютневидних, що існували у різних народів з давніх часів під різними назвами: пандура, тандура, тунбура, думбура тощо. Перші відомості про Б. на Україні зустрічаються у 80-х рр. 16 ст. Вона була відома в шляхетських домах, а сільські люди грали на кобзах, тобто тоді побутувало паралельно два інструменти. Б., очевидно, була досконалішою, більшою за кобзу, хоч обидві були схожі між собою.

Удосконалюючись протягом століть, Б. витіснила примітивніший старовинний інструмент — кобзу, але сама назва «кобза» не зникла. З 18 ст. обидві ці назви — Б. і кобза — вживаються як синоніми. Сучасна Б. має овальний, грушовидний, асиметричний неглибокий корпус, до якого зверху приклеєні дека, короткий гриф, що закінчується головкою з кілочками для натягування довгих струн, які йдуть вздовж грифа. Характерною особливістю Б. є. наявність коротких струн, або приструнків, розміщених на правій стороні деки по корпусу інструмента. Цю конструкцію винайшли українські народні майстри, використавши принцип звукоряду древніх гусел — поступове укорочування струн. Дальше удосконалення інструмента йшло шляхом збільшення кількості приструнків. В 70-х рр. 19 ст. Б. мала вже до 30 струн, а в 20 ст., особливо в радянські часи, звукові можливості Б. значно розширились. Майстер О. Корнієвський застосував систему півтонів у приструнках, як у фортепіано, розширив діапазон до 5 октав, що застосовується і досі (соль

контроктави — соль 3-ї октави). Спроби винайдення пристроїв для перестроювання Б. в інші тональності привели до створення найбільш вдалого механізму майстра І. Скляра, що значно розширює, виконавські можливості Б. Нова, удосконалена Б. викладача Харк. держ. консерваторії П. Іванова має повний хроматичний звукоряд. її конструкція дає можливість виконувати найскладніші твори. Струїш Б. сталеві, товщі —обмотані канителлю; звук видобувається щипком або ударом нігтя.

За Радянської влади створено найсприятливіші можливості для поширення Б. в народі, в професіональному і самодіяльному музичному житті України; популярна Б. і в інших братніх республіках (РРФСР, БРСР та ін.). В ряді учбових закладів України відкриті класи Б., видається спеціальна л-ра. Успішно працюють над створенням нових типів Б., в тому числі оркестрових (піколо, альт, бас, контрабас), майстри І. Скляр, В. Тузиченко (Київ), О. Корнієвський (Черніг. обл.), С. Снігірьов, П. Іванов (Харків).

Літ.: ЛисенкоМ. В. Народні музичні інструменти на Україні. К., 1955; Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. X., 1930; Щоголь М. Українська кобза-бандура. «Мистецтво», 1956, № 3; Гуменюк А. Українські народні інструменти. «Соціалістична культура», 1957, № 2; Полотай М. Мистецтво кобзарів Радянської України. «Радянська музика», 1940, № 6.

БАНДУРИСТИ — виконавці музичних творів на бандурах. Здебільшого гра на бандурі поєднується зі співом, а в старовину і з танцем. Грою на бандурі супроводжували свій спів Б., або кобзарі, — мандрівні народні професіональні співці-музиканти, що виконували думи й пісні історичні. Основна маса Б. завжди жила з народом, брала активну участь в його громадсько-політичному житті, у боротьбі проти соціального і національного гніту. Під акомпанемент бандури безіменні співці-бандуристи складали і співали народні думи і пісні про боротьбу народу проти польської шляхти, про народних героїв, про турецько-татарську неволю та ін.

Виразники найзаповітніших думок і сподівань закріпаченого селянства, Б. часто зазнавали жорстокої кари за свою діяльність. Вироком шляхетського суду трьох Б.-гайдамаків — Прокопа Скрягу,Михайла Сокового зятя, і Василя Кравченка за те, що на бандурі грали, у 1770 скарано на смерть. Незначна частина Б. була на службі при панських і царських дворах (Г. Любисток, О. Розумовський). З найдавніших часів і до Великої Жовтн. соціалістич. революції гра на бандурі була майже виключно індивідуальним мистецтвом; професіональними співцями-Б. були здебільшого сліпі люди. Соціальні умови не сприяли масовому розвиткові цього мистецтва. Б. зазнавали жандармських утисків і переслідувань. Видатними виконавцями на бандурі були Т. Білоградський, О. Вересай, І. Крюковський, А. Шут, Ф. Холодний, М. Кравченко, Ф. Кушнерик та ін.

За рад. часів виконавське мистецтво Б. набуло широкого розвитку. Характерною його особливістю тепер є масовість і колективність виконання; цьому поклала початок Перша українська художня капела кобзарів, засн. 1918 в Києві. У практиці усталилися два способи гри на бандурі: київський та харківський. Перший простіший, більше поширений, але харківський значно багатший щодо різнобарвності звучання і технічних можливостей. Київський спосіб відзначається тим, що права рука оперує приструнками, а ліва — басами.При харківському — права рука теж оперує приструнками, а ліва — і басами, і приструнками. Б.-професіонали, об'єднані в капели, ансамблі, є тепер в кожній обл. філармонії України, а також і в інших братніх рад. республіках. Численні самодіяльні капели Б. на Україні — чоловічі, жіночі, мішані — налічують подекуди понад 100 виконавців. Є і дитячі капели при школах, пала цах піонерів. Найстаріші самодіяльні капели Б.: Заслужена капела Б. Української РСР Палацу культури м. Дніпродзержинська Дніпроп. обл., конотопських залізничників на Сумщині, Городищенського цукрозаводу на Черкащині, Миргородська на Полтавщині. До репертуару Б. входять народні дожовтневі і рад. пісні, твори рад. композиторів, українська, російська і західноєвропейська класика. Провідною професіональною капелою Б. є Державна заслужена капела бандуристів Української РСР. Серед індивідуальних виконавців па бандурі відомі — С. Баштан, В. Лапшин, В. Кухта, Є. Мовчан; педагоги — В. Кабачок, А. Бобир, Ю. Барташевський та ін.

Літ.: Горленко В. П. Придворний бандурист в бегах и бегуны от науки. В кн.: Украинские были. К., 1899; Рильський М. Т., Лавров Ф. І. Кобзар Єгор Мовчан. К., 1958; Полотай М. П. Мистецтво кобзарів-бандуристів радянського періоду. В кн.: Історичний епос східних слов'ян. К., 1958.

БАНДУРКА Данило (справжнє прізвище — Рихлієвський) — один із гайдамацьких бандуристів. Н. бл. 1738 в Києві. Грати навчився у богуславського бандуриста Матвія Волошина. Жив на Запорозькій Січі, брав участь у гайдамацьких походах, підбадьорюючи повстанців своєю грою. 1761 був ув'язнений царською владою. Дальша доля Б. невідома.

Літ.: Ястребов В. Гайдамацький бандурист. «Киевская старина», 1886, т. 10, кн. 10.

БАНК АМЕРИКИ (Bank of America National Trust and Savings Association) —найбільша банківська монополія США. Б. А. утворився в 1930 злиттям «Банк Італіа» і «Банк оф Каліфорніа». Активи (1957) — 10,6 млрд. дол., депозити —9,5 млрд. дол., чистий прибуток — 72 млн. дол. Група фін. капіталістів Б. А. контролює банки, промислові, торговельні та інші компанії в США і за їх межами з активами 14 млрд. дол. (1957). Капіталісти цієї групи належать до верхівки фін. олігархії, яка визначає імперіалістичну політику США.

БАНК АНГЛІЙСЬКИЙ (Bank of England) — центральний емісійний банк Англії. Засн. 1694 як акц. банк. Давав позику урядові; дістав право випуску банкнот. Відігравав важливу роль у розвитку англ. капіталізму і колоніальної експансії Англії, поступово перетворився в банк банків і банк казначейства. В 1956 95% його пасиву становили рахунки інших банків, 86% активу — держ. папери. «Націоналізація» Б. а. (1946) не внесла змін в його кредитну і валютну політику, спрямовану на захист інтересів британських монополій.

«БАНК ДЕ ПАРІ Е ДЕ ПЕЇ-БА» (Banque de Paris et de Pays-Bas) — найбільший з т. з. ділових банків Франції, які займаються гол. чин. фінансуванням промисловості і перепродажем цінних паперів. Див. Банки.

БАНК ДЛЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ СРСР (Зовнішторгбанк) — кредитна установа, яка поряд з Держбанком СРСР обслуговує міжнародний платіжний оборот СРСР з іншими країнами. Засн. в 1924 як акціонерне т-во. Акції банку належать держ. господарським організаціям СРСР, зв'язаним з зовнішньою торгівлею і зовнішніми розрахунками; правління перебуває в Москві. Зовнішторгбанк має кореспондентські відносини з багатьма банками за кордоном. Йому спільно з Держбанком СРСР і під контролем Держбанку надано виключне право ведення усіх операцій з іноземною валютою на території СРСР. Через сітку іноземних кореспондентів банк інкасує суми в іноземній валюті, які надходять за переказами на адресу орг-цій, підприємств і осіб, що перебувають в СРСР, а також провадить платежі за кордоном за дорученням цих орг-цій і установ. Широкого розвитку серед операцій банку набули грошові перекази за кордон і з-за кордону, купівля та продаж наявних іноземних валютних знаків, чеків, акредитивів та ін. платіжних документів, а також ведення рахунків і вкладів в іноземній валюті. Зовнішторгбанкові надано право видавати, відповідно до діючих в СРСР правил, дозвіл на вивіз за кордон іноземної валюти, купленої у нього або одержаної клієнтами з його поточних рахунків.

БАНК МІЖНАРОДНИЙ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ І РОЗВИТКУ - засн. 1945 у Вашінгтоні за рішенням валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі (1944). Членами банку є більшість капіталістич. країн (68 на березень 1959). СРСР в члени банку не вступав. Банк з 1947 входить до системи ООН як спеціалізована установа, проте його діяльність контролюється капіталом СІЛА і спрямована на забезпечення максимальних прибутків монополій. Капітал банку встановлено в сумі 10 млрд. дол., поділених на 100 тис. акцій. Право голосу в правлінні зв'язане з сумою акцій кожної з країн-учасниць. США мають ¹/₃ голосів. З 1946 по 30 вер. 1958 видано кредитів 4010 млн. дол., в т. ч. (в млн. дол.): країнам Азії — 1195 (Індії — 507, Японії — 244, Пакистану — 126, Таїланду — 106 та ін.), Зх. Європі — 1186 (Франції — 250, Нідерландам — 236, Італії — 238, Югославії — 60 та ін.), латиноамериканським країнам — 805 (Бразілії — 182, Мексіці — 186, Колумбії — 111 та ін.), країнам Африки — 518, решта — Австралії. З загальної суми позик понад 56% використано для фінансування закупок в США. Основна частина (53%) позик банку спрямовувалась на розвиток транспорту й енергетики. Процентна ставка по позиках висока (4,75—6% річних). 1958 надано кредити Бразілії, Малайї та іншим країнам на строк 25 років з розрахунку 5,75% річних. При наданні позик банк намагається впливати на напрям економічного розвитку слаборозвинутих країн, фінансуючи лише об'єкти, в яких заінтересовані монополії США та ін. країн. На сесіях правління банку (відбуваються щорічно) слаборозвинуті країни виступають проти політики імперіалістичних держав за право самим вирішувати першочерговість проектів розвитку своїх країн.

БАНКА (англ. bank — насип, мілина) — окремо розташоване підвищення морського дна, що різко відрізняється глибинами від навколишнього моря. У вузькому розумінні Б. — це мілина у відкритому морі. Б. бувають піщані, кам'яні, коралові, ракушнякові. Завдяки незначним глибинам море в межах банки краще прогрівається і освітлюється сонячним промінням. Це сприяє інтенсивному розвиткові тут планктону, який є доброю поживою для риб. Скупчення риб у межах банки приваблює сюди риболовецькі флотилії. Особливо широко лов риби провадять на ДоггерБанк (Північне м.), на Ньюфаундлендській Б. (біля Пн. Америки), на Медвежій Б. (Баренцове м.) та ін.

БАНКЕТ — 1) Земляна дамба трапецоїдного перерізу, розташована вздовж виїмки, призначена для захисту бровки і самого укосу виїмки від пошкодження стікаючою водою. 2) Б. з накиданого каміння є одним з типів дренажу земляних гребель або фільтруючою дамбою самостійного призначення, а також попередньо створеною частиною греблі мішаного типу, яка будується методом накиду в текучу воду. 3) Урочистий обід або вечеря на честь будь-якої події, що супроводиться виголошенням промов.

БАНКИ (пізньолат. banca — лава міняйли) — підприємства, головною і початковою операцією яких є посередництво в платежах і кредиті.

Капіталістичні Б. виникли в 16—17 ст., але широкого розвитку набули з кінця 18— поч. 19 ст. В капіталістич. країнах Б. — це підприємства, які в масштабі всього суспільства здійснюють централізацію вільного грошового капіталу, виконують роль посередників у кредиті між грошовими і функціонуючими капіталістами (див. Кредит)', сприяють перетворенню тимчасово вивільненого в грошовій формі промислового капіталу в позичковий (див. Позичковий капітал)', обслуговують грошові розрахунки між капіталістами всередині країни і в міжнар. масштабі; розширюють рамки товарного обороту поза межі наявної маси дійсних грошей. Банківська система сприяла прискоренню процесу концентрації капіталу і утворенню пром. монополій.

Сучасні банківські системи капіталістичних країн складаються з 3 основних видів Б.: комерційних, іпотечних і емісійних. Комерційні банки кредитують промисловців і торговців гол. чин. шляхом видачі короткострокових позичок. Осн. джерелом їхніх кредитних ресурсів є депозити (вклади) і поточні рахунки. Такі Б. звуться депозитними. Б., які надають довгострокові кредити і фінансують капіталістичні підприємства, називаються інвестиційним и, або діловими. Банківські монополії поєднують функції як перших, так і других. Вони є універсальними Б. Іпотечні банки видають довгострокові позички під заставу нерухомості (земельних ділянок, будинків, споруд). Виникнення і діяльність іпотечних Б. тісно зв'язані з розвитком капіталізму в с. г., з експлуатацією селян банкірами. До цього типу Б. примикають і с.-г. Б., які дають довгострокові по зички для виробничих потреб. Б., які мають право випуску банкнот, наз. емісійними. Емісійні банки — це «банки банків»; вони концентрують золоті запаси країни, зосереджують у себе резерви комерційних банків і кредитують їх.

Операції Б. поділяються на пасивні і активні. Пасивними звуться операції, зв'язані з утворенням ресурсів. Осн. ресурсами Б. є вклади (депозити) і поточні рахунки. Крім власних коштів і депозитів, джерелом кредитних ресурсів є емісія банкнот і заставних листів. Операції Б. щодо розміщення і використання наявних фондів з метою одержання прибутків називаються активними. Залежно від характеру забезпечення банківських позичок, активні операції бувають вексельні (див. Дисконт векселів), підтоварні, фондові і бланкові (без забезпечення). Фондові операції поділяються на позички під цінні папери і банківські інвестиції. За допомогою цих операцій відбувається в основному зрощення банківського капіталу з промисловим, що характерно для епохи імперіалізму.

На цій стадії розвитку капіталізму в банківських операціях питома вага короткострокових позичок знижується, а роль довгострокових позичок і банківських інвестицій зростає. Зростання питомої ваги залучених коштів у ресурсах Б., розвиток довгострокового кредиту і банківських інвестицій ведуть до погіршення ліквідності Б., що супроводиться їх масовими крахами. Це — один з проявів загнивання кредитної системи капіталізму.

В епоху імперіалізму разом з концентрацією виробництва відбувається концентрація Б., виникають банківські монополії. Так, в США на 20 Б. припадало в 1900 15%, а в 1956—31% суми депозитів усіх Б. Половина з них належить 6 монополістичним гігантам: «Банк оф Амеріка нешенал траст енд сейвінгс асошіейшен» в Сан-Франціско, «Чейз Манхаттан банк», «Ферст нешенал сіті банк оф Нью-Йорк», «Меньюфекчерерс траст компані», «Кемікал корпорейшен», «Гаранті траст компані оф Нью-Йорк». В Англії у т. з. «великої п'ятірки» Б. — трестів «Мідленд банк», «Барклейс банк», «Ллойдс банк», «Вестмінстер банк», «Нешенал провіншел банк» зосереджувалось в 1900 26%, а в 1956—85% суми балансів усіх англійських Б. У Федеративній Республіці Німеччини панують тепер в основному три банківські монополії — концерни «Дойче банк», «Дрезднер банк», «Коммерц банк», на які в кінці 1956 припадало 56,8% депозитів усіх комерційних банків. Серед банків Франції найбільшими є 6 депозитних: «Креді Ліонне», «Сосьєте женераль», «Контуар насьональ д'есконт де Парі», «Банк насьональ пур ле коммерс е л'ендюстрі» (націоналізовані в 1945), «Креді коммерсіаль де Франс» та «Креді ендюстрієль е коммерсіаль», а також 3 ділові Б.: «Банк де Парі є де Пеї-Ба», «Банк де л'Юніон Парізьєн» (націоналізовані в 1946) і «Банк де л'Ендошін». В 1956 6 депозитних Б. розпоряджались 52% депозитів усіх французьких Б. В Японії панівне становище займають 11 банків: Ясуда, Міцуї, Міцубісі, Сумітомо, Токі-банк, Санва, Даї Іті, Кьова-банк, Номура, Кобе-банк, Токай-банк. Банківські монополії тісно зв'язані з банкірськими домами, які спеціалізуються на випуску цінних паперів. Найбільш відомі з них: у США — «Джон Пірпонт Морган енд К°», «Кун, Леб енд К°», «Діллон, Рід енд К°»; в Англії — «Н.-М. Ротшільд енд сане», «Морган — Гренфелл енд К°», «Хамброс банк»,

«Берінг Бразерс»; у Франції — банкірський дім Ротшільда, «Лазар фрер е К°», «Мірабо» та ін. Б.-монополісти беруть діяльну участь в організації промислових підприємств, скуповують їхні акції, стають їхніми співучасниками. В результаті банківський капітал зливається з промисловим, виникає фінансовий капітал, а Б. із скромних посередників у кредиті і платежах перетворюються у «всесильних монополістів, які розпоряджаються майже всім грошовим капіталом всієї сукупності капіталістів і дрібних хазяїв, а також більшою частиною засобів виробництва і джерел сировини в даній країні і в цілому ряді країн». (Ленін В. І. Твори, т. 22, с. 193—194). Магнати фінансового капіталу — фінансова олігархія (див. Олігархія фінансова) мають не лише економічну, а й політичну силу, чого вони досягають особистою унією з держ. владою. Монополістичні Б. не обмежуються діяльністю лише в своїй країні. Вони відкривають філіали за кордоном, підпорядковують своєму контролю місцеві Б. і нещадно експлуатують колоніальні і залежні народи. Зовнішня експансія монополістичного капіталу є ареною гострої боротьби між Б. імперіалістичних країн.

В капіталістичних країнах у банківській справі, як і в пром-сті, спостерігається тенденція зростання державно-монополістичного капіталу, яка в період загальної кризи капіталізму значно посилюється. Вона проявляється в тому, що операції Б. тісно переплітаються з фін. діяльністю д-ви, в наданні державою фінансової допомоги банкам, а також в націоналізації приватних комерційних та емісійних Б. на вигідних для акціонерів умовах. Розвиток державно-монополістичного капіталізму посилює підпорядкування держави фінансовій олігархії, веде до посилення експлуатації і військового деспотизму, супроводиться загостренням усіх суперечностей капіталізму.

Капіталістична банківська система Росії почала складатися пізніше, лише після реформи 1861, але вже наприкінці 19 ст. вона за рівнем організації і за технікою не поступалася перед іншими країнами. Перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією панівне становище у банківській системі займали акціонерні комерційні банки. До 1914 їх було в країні 50 з 778 філіалами; 12 найбільших Б. зосереджували 80,2%, а 5 петербурзьких — 60% основних пасивів і активів комерційних Б. Росії. Всі ці Б. були тісно зв'язані з великою пром-стю. Існувала «особиста унія» між керуючими Б. і промисловцями. Через Б. відбувалося зрощування фінансової олігархії з держ. апаратом. Акціонерні Б. Росії в значній мірі залежали від іноземного капіталу. Це визначало характер діяльності і політику російських Б., контрреволюційну діяльність банківських заправил і їх закордонних компаньйонів під час підготовки і проведення Великої Жовтн. соціалістич. революції. В Росії, на відміну від більшості капіталістичних країн, функції центр. емісійного банку виконував не приватний акц. типу банк, а Державний банк (див. Державний банк Росії). Велика питома вага поміщицького землеволодіння і переважна більшість дрібних селянських господарств становили базу для широкої діяльності іпотечних Б., які були представлені 10 акціонерними земельними Б. і державними Дворянським банком та Селянським поземельним банком. Широкого розвитку в дореволюційній Росії набула кредитна кооперація (див. Кооперація кредитна). З 1912 провідну роль в ній відігравав т. з. Московський народний (кооперативний) банк. У 1917 в країні налічувалося 17 447 кредитних кооперативів, керівництво якими було зосереджене в руках куркулів. Середню та дрібну торгово-промислову буржуазію обслуговували товариства взаємного кредиту.

В період підготовки і проведення Великої Жовтн. соціалістич. революції в числі важливих заходів було висунуто завдання націоналізації банків. В. І. Ленін писав, що «Без великих банків соціалізм був би нездійснимий» (Твори., т. 26, с. 79).

У перші дні свого існування Радянська держава підпорядкувала собі Держбанк Росії, ліквідувала Дворянський земельний та Селянський поземельний Б., які втратили своє значення у зв'язку з націоналізацією землі. Контрреволюційний саботаж комерц. банків прискорив перехід від контролю над їхніми операціями до їх націоналізації. Декретом ВЦВК 27 грудня 1917 банківські справи були оголошені держ. монополією, всі приватні акціонерні комерц. Б. були націоналізовані і в 1918 об'єднані з Держбанком в єдиний Народний банк РСФРР. Націоналізація Б. поряд з ін. заходами в корені підірвала міць російського та іноземного фін. капіталу, позбавила буржуазію головних її життєвих устоїв. Банк перетворився в зброю робітничої влади і підойму економіч. перевороту. Під час іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни, у зв'язку з фактичним припиненням банківських операцій, Народний Б. перетворився в розрахунково-касову установу, а в 1920 був об'єднаний з коштористю-касовим апаратом Наркомфіну.

З відновленням і розвитком товарно-грошових відносин після переходу до непу була створена нова система радянських банків. В жовтні 1921 засновано Держбанк РСФРР {реорганізований в 1923 в Державний банк СРСР), а на Україні в м. Харкові створено Всеукраїнську контору Держбанку. Поряд з Держбанком засновувались спеціальні Б. Для надання кредитної допомоги широким масам трудового селянства були створені кредитна кооперація та кооперативні Б. (в 1923— Всеросійський кооп. банк, Українбанк т-ва с.-г. кредиту; в 1924 — Центральний с.-г. банк €РСР). Протягом 1922—25 були організовані інші Б. для обслуговування окремих галузей народ, г-ва (в жовтні 1922 — Російський торгово-пром. банк, 1924 — Електробанк, Зовнішторгбанк, у березні 1925 на акц. основах — Цекомбанк).

Б. і кредит у перехідний період відіграли велику роль у відбудові і дальшому розвитку народного г-ва, сприяли прискоренню темпів соціалістичного будівництва, впровадженню госпрозрахунку, зростанню і зміцненню соціалістичного сектора і витісненню приватного капіталу. Проте в роботі Б. були паралелізм та ін. недоліки, у зв'язку з чим в 1927 почалася перебудова кредитної системи. Вона завершилась кредитною реформою 1930—31. Всі галузеві Б. були реорганізовані в4 банки довгострокових вкладень — Промбанк, Сільгоспбанк, Всекобанк (в 1936 перейменований в Торгбанк, аз1січня 1957 ліквідований) і Цекомбанк з системою місцевих комунальних банків.

Спецбанки в СРСР багато зробили в справі мобілізації фін. ресурсів для забезпечення прискорених темпів індустріалізації, розвитку народного г-ва, технічного переозброєння с. г. і подання всебічної допомоги колгоспному ладові. Так, тільки установи Української респ. контори Сільгоспбанку за один 1958 залучили 6756 млн. крб. колгоспних коштів, призначених на капітальні вкладення (в 4,5 раза більше, ніж у 1953); видали колгоспам і населенню республіки довгострокових позичок 818 млн. крб. Промбанк профінансував капіталовкладень на суму 27,4 млрд. крб. та видав короткострокових позичок підрядним будівельним організаціям 7,3 млрд. крб. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1959 була реорганізована система банків довгострокових вкладень. Сільгоспбанк, Цекомбанк і комунальні банки були ліквідовані, а виконувані ними функції передано Держбанку СРСР та Промбанку, який з цього часу наз. Всесоюзним банком фінансування капітальних вкладень (Вудбанк СРСР). Сучасна банківська система СРСР об'єднує Держбанк СРСР, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк та ощадні каси. Центральне місце в цій системі займає Державний банк СРСР, який має 168 контор і майже 4500 відділень. Він підтримує кореспондентські зв'язки з 300 закордонними банками 60 країн. Держбанк СРСР провадить короткострокове кредитування, розрахункове та касове обслуговування народ. господарства; регулює грошовий обіг в країні; фінансує та довгостроково кредитує капітальні вкладення державних с.-г. підприємств, промислової та споживчої кооперації; видає довгострокові позички колгоспам на капітальні вкладення, придбання нової техніки і населенню на індивідуальне житлове будівництво в сільській місцевості; виконує кореспондентські доручення Будбанку, а також здійснює контроль карбованцем за виконанням виробничих планів та витрачанням коштів на будівництво. Будбанк СРСР займається фінансуванням, довгостроковим кредитуванням і розрахунковим обслуговуванням капітального будівництва всіх ін. підприємств у народному г-ві. Крім того, він видає короткострокові позички підрядним будівельним орг-ціям і довгострокові позички на витрати по впровадженню в будівництво нової техніки.

Ощадні каси в СРСР виконують функції мобілізації заощаджень населення. Зовнішторгбанк (див. Банк для зовнішньої торгівлі СРСР) поряд з Держбанком провадить розрахунково-касове обслуговування іноземців і зовнішньої торгівлі СРСР.

На Україні існує широка мережа банків. Держбанк СРСР представлений республіканською і 25 обласними конторами та 664 відділеннями банку. Будбанк в УРСР (листопад 1959) мас республіканську, 25 обл. контор, 49 відділень і 30 пунктів уповноважених при Держбанку. Вони провадять фінансування капітальних вкладень тисяч новобудов у містах і робітничих селищах, кредитно-розрахункове обслуговування усіх підрядних орг-цій і контроль карбованцем за роботою державних будівельних підприємств; видають довгострокові кредити на індивідуальне житлове будівництво і капітальний ремонт будинків, що належать трудящим в містах і робітничих селищах. Досвід банківської системи СРСР широко використовують, ураховуючи свої особливості, країни, які стали на шлях соціалістичного будівництва.

В країнах народ. демократії націоналізація і перебудова системи Б. відбулась в основному 1945—49. Головну роль в цій системі відіграє державний національний, або народний, банк з функціями, аналогічними функціям Держбанку СРСР. В КНР — це Народний банк Китаю, в Польщі — Польський національний банк, в Чехословаччині — Державний банк Чехословаччини, в Угорщині — Угорський національний банк, в Болгарії — Болгарський народний банк, в НДР — Німецький емісійний банк і т. д. Крім державних Б., існують держ. ощадні каси і деякі спеціальні Б., які провадять фінансування і кредитування капітального будівництва (інвестиційні, с.-г., а в КНР і НДР є Б. для зовнішньої торгівлі і операцій з іноземною валютою). Кооперативні Б. кредитують кооперацію та дрібних товаровиробників міста і села. У Китаї ще є Державний приватний банк (засн. 1953), який здійснює розрахунки д-ви із змішаними державно-приватними підприємствами.

Банківська система соціалістичних країн має великі переваги над Б. капіталістичними. Соціалістичні Б. є не приватні, а держ. установи. Вся діяльність Б. в СРСР і країнах народ, демократії спрямована на розвиток економіки д-ви і піднесення добробуту широких мас трудящих. Природа соціалістичних Б. цілком виключає можливість грошово-кредитних криз і банкрутства банків.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. З [відділи 4,5]. К., 1954; Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 22. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму [розд. 2, 3]; т. 25. Загрожуюча катастрофа і як з нею боротись; т. 26: Чи вдержать більшовики державну владу?; Промова про націоналізацію банків на засіданні ВЦВК 14(27) грудня 1917 р.; Денежное обращение и кредит СССР. М., 1957; Фрей Л. Современные банковые системи Англии, США, Франции и ФРГ. М., 1958; Хмельницький Г. Про вдосконалення практики фінансування капітального будівництва. «Економіка Радянської України», 1959, № 1.

БАНКИ ДОРЕВОЛЮЦІЙНІ НА УКРАЇНІ.

До кінця 18 ст. на Україні кредит провадився лише у формі лихварських операцій. В ролі лихварів, які за високий процент позичали гроші, виступали поміщики, купці, а на Правобережжі також католицькі монастирі. Кредитна система на Україні почала складатися наприкінці 18 ст. З 1783 на Україні розгорнув діяльність Дворянський банк, який давав дворянам позички під заставу «душ» (1786 реорганізований в позичковий банк). Поряд з ним українських поміщиків кредитували «сохранные казны» і «Приказы общественного призрения». До 1856 укр. поміщики заборгували банкам 77 млн. крб., або 20% заборгованості всього російського дворянства. Це було проявом розвитку капіталістичних відносин. У 1806 в Одесі та Феодосії відкрились дисконтні контори (філіали засн. в Петербурзі в 1798 Дисконтної контори). У 1817 дисконтні контори реорганізовано в Держ. комерційний банк. На Україні цей банк мав контори в Одесі (з 1819), Києві (з 1839), Харкові (з 1843), Полтаві (з 1852).

Поряд з установами держ. банків в дореформений період діяли приватні «банкіри» та «дисконтери». Крім того, провадились операції по дисконту векселів і видавались позички під заклад майбутнього врожаю на т. з. київських контрактах. Більшість місцевих банків, що виникли пізніше, в 70—90-х рр. 19 ст., були поглинуті великими «столичними» Б. До 1917 на Україні було лише 3 місцеві комерц. акціонерні банки: Київський приватний комерційний, Одеський купецький і Одеський дисконтний, основний капітал яких становив близько 10 млн. крб.

Головні позиції в економіці України зайняли столичні банки: Державний (на його контори на Україні припадало бл. 13—15% всіх його вексельних і комерц. операцій), Петербурзький міжнародний (мав у 1914 на Україні 35 філій), Об'єднаний (31 філію), Азовсько-Донський (23 філії), Російський для зовнішньої торгівлі (17 філій).

У 90-х рр. 19 ст. з розвитком монополістичного капіталу і на Україні відбувається інтенсивне зрощування банківського капіталу з промисловим. Петербурзький міжнародний і дисконтний банки були зв'язані з українською металургією і кам'яновугільним Донбасом. Азовсько-Донський банк контролював більшість підприємств цукрової пром-сті України. Значне місце серед кредитних установ посідали іпотечні банки, які в основному обслуговували поміщиків. Поряд з конторами державних Дворянського і Селянського банків після реформи 1861 на Україні виникло кілька місцевих земельних банків, які мали такий оси. капітал: Бессарабсько-Таврійський в Одесі — 6,5 млн. крб., Харківський— 8 млн. крб., Київський — 5 млн. крб., Полтавський— 4 млн. крб., Херсонський земський в Одесі — 8 млн. крб.

Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. на Україні утворюються т-ва взаємного кредиту (в 1915 їх було 418), а також позичково-ощадні каси. Т-ва взаємного кредиту акумулювали кошти середньої та дрібної буржуазії міст. каси — верхівки ремісництва, крамарів та куркулів. Вони відіграли певну роль у розвитку капіталізму на селі. Банківська система на Україні, як і по всій Росії, базувалася на внутрішньому нагромадженні капіталів. Іноземний капітал відігравав значну роль переважно у формуванні акціонерних капіталів рос. банків. Французькі банки вклали великі суми у створення «Продамету» і «Продвугілля». Іноземні Б., діючи через рос. банки або безпосередньо, намагалися контролювати окремі рос. банки і використати їхні кошти.

Створення великих рос. банків і поширення їхнього впливу на економіку України відіграло значну роль у тому, що на Україні дуже швидко розвивався промисловий капіталізм, який в кінці 19—поч. 20 ст. вступив у стадію імперіалізму. Це також вплинуло на швидке класове розшарування населення, загострення суперечностей капіталістичного виробництва і визрівання економічних та політичних передумов соціалістичної революції.

Літ.: Боровой С. Я. Кредит и банки в России (Середина XVII в.—1861 г.). М., 1958; Гиндин И. Ф. Русские коммерческие банки. М., 1948: Альтерзон С. Г. Нарис розвитку київської кредитової системи. К., 1929.

БАНКІВСЬКА КУРКА (Gallus gallus) -дикий представник курей, поширений в чагарникових заростях і лісах Пд. Азії (Пн.-Сх. і Центр. Індія, Індокитай, Пд.-Зх. Китай, о-ви Філіппінські, Суматра, Сулавесі, Тімор та деякі ін.). Б. к. досягає розмірів свійських курей дрібних порід, добре літає. Забарвлення близьке до забарвлення свійських курей чорногрудої породи. Півень Б. к. відрізняється від курки наявністю довгого хвоста й м'ясистого гребеня на голові, яскравішим забарвленням. Гніздо робить на землі, в ямці; в кладці здебільшого 8—12 яєць. Вважають, що Б. к. була одомашнена в Індії кілька тисячоліть тому і звідти завезена в інші країни Азії та Європи. Але рештки диких курей знайдені в пізньонєоге-нових і антропогенових відкладах Європи, зокрема на півдні України. Отже, є підстави вважати, що одомашнення курки могло відбуватися і в Європі.

БАНКІВСЬКІ БІЛЕТИ (банкноти) — кредитні гроші. Виникли в 17 ст. з розвитком капіталістичної вексельної системи; випускались комерційними, а пізніше центр. емісійними банками. В період домонополістичного капіталізму Б. б., відображаючи в основі товарні операції, забезпечувались золотом центрального банку і векселями; емісійні банки розмінювали Б. б. на золото. В епоху імперіалізму, особливо в період загальної кризи капіталізму, Б. б. все більше перетворюються в паперові гроші (див. Гроші паперові). Стабільність Б. б. підірвана пануванням фінансових монополій, зрощенням емісійних банків з капіталістичною державою, ліквідацією розміну банкнот на золото, випуском банкнот у величезних розмірах, які перевищують потребу в грошах. Друга світова війна різко посилила інфляцію і валютний хаос в капіталістичному світі, які почалися в результаті економічної кризи 1929—33 і майже повністю ліквідували різницю між Б. б. і паперовими грішми.

Б. б. в СРСР, в т. ч. в УРСР, є радянські гроші (див. Гроші), стабільність яких забезпечується плануванням грошового обігу і наявністю, поряд із золотом та іншим активом Держбанку СРСР, величезної товарної маси в умовах рад. безкризової економіки. В 1959 в обігу —Б. б. вартістю 10, 25, 50 та 100 крб. і казначейські білети вартістю 1, 3 і 5 крб., які випускаються Держбанком СРСР.

БАНКОК (Бангкок, Крунгтеп) — місто, столиця Таїланду, адміністративний, торговий, промисловий і культурний ц. країни. Більша частина Б. розташована на лівому березі р. Менаму, за 30 км від Сіамської затоки. 1345 тис. ж. (1957). В місті зосереджено більше половини підприємств (переважно дрібних) деревообр., текстильної, взуттєвої, харчової (рисоочисні, цукрові, прохолод. напоїв) та ін. галузей пром-сті Таїланду. Б. — один з найбільших портів Пд.-Сх. Азії, великий аеропорт. В Б. містяться палац короля, урядові будинки, секретаріат СЕАТО, установи ООН. В місті переважають одно- і двоповерхові будівлі. Спостерігаються великі контрасти багатих вілл і бідних жител основної

Банкок. Головна вулиця.

маси населення, розташованих на забруднених численних каналах, що перетинають місто. У Б. є ун-т та ін. навчальні заклади і наук, установи, в т. ч. Пастерівський ін-т, який виготовляє вакцини для боротьби з укусами змій. У місті багато пам'ятників культової архітектури, монастирів (вати), яких налічується понад 300. Найбільші вати — Пракео, Арун, Махадат та інші, збудовані в 18—19 ст. Нові квартали забудовуються спорудами конструктивістської архітектури.

БАНКРУТСТВО (італ. banko — лава, банк і rotto — розбитий) — в капіталістичних країнах майнова чи фінансова неспроможність, внаслідок якої окремі капіталісти, акціонерні товариства, фірми та ін. не можуть задовольнити своїх кредиторів, припиняють платежі по своїх боргових зобов'язаннях. Б. промислових і торговельних підприємств, яке набуває масового характеру в період економічних криз, тягне за собою біржові і банківські крахи, розлад і кризи грошово-кредитної системи. В капіталістичному суспільстві Б. — постійне явище, наслідок анархії виробництва.

БАННІВСЬКЕ — селище міського типу Слов'янського р-ну Сталінської обл. УРСР, на р. Сіверському Дінці, за 5 км на Пд. Сх. від залізничної ст. Святогорськ і за 13 км на Пн. Сх. від автостради Москва — Ростов на Дону. 4,5 тис. ж. (1959). В Б. санаторій ім. Артема, лісний санаторій, 2 будинки відпочинку, дитячий санаторій, лісна та середня школи і школа робітн. молоді. Будинок культури, 3 б-ки. Історичний пам'ятник — Святогорський монастир (16 ст.). В 1939 тут знайдено гостродонну посудину 4-тисячолітньої давності (зберігається в Ленінградському Ермітажі).

БАНСЬКА-БИСТРИЦЯ — місто в Чехословаччині, в центр, частіші Словаччини, на р. Гроні. Адм. центр Банська-Бистрицької обл. Залізничний вузол. 19,7 тис. ж. (1958). Маш.-будівна пром-сть (виробн. деревообр. верстатів, електротех. приладів), з-д кольорової металургії, деревообр. комбінат, підприємства хім., сірникової, харчової і шерстяної пром-сті. Філія Братіславського ун-ту (з 1949), Музей Словацького народного повстання, Народний театр, б-ка. Б.-Б. — центр Словацьк. народ, повстання проти гітлерівців 1944.

БАНСЬКА-БИСТРИЦЬКА ОБЛАСТЬ - область у Словаччині на Пд. Сх. Чехословаччини. Пл. 9281 км². 530 тис. чол. (1958). Адм. центр — м. Банська-Бистриця. На Пн. — Словацькі Рудні гори і Низькі Татри, на Пд. в бас. рр. Іпелю і Рімави — погорбована рівнина. Клімат помірно континентальний. Пересіч. т-ри січня від — 3 до — 7°, липня від + 12 до +20°. Опадів 700—1200 мм на рік. В передгір'ях і горах широколисті та хвойні ліси. В пн. частині області здавна розвинута гірнича пром-сть: видобування золота, срібла, міді, сурми, заліз, руди, магнезиту. Реконструйовані підприємства чорної і кольорової •металургії, збудований алюмінійовий з-д, розвивається маш.-буд., деревообр. і харч. пром-сть. Пром. центри: Банська-Бистриця, Зволен, Лученець, Подбрезова та ін. В пд. частині області переважає землеробство: посіви зернових, картоплі, тютюну. В усіх округах області розвинуте скотарство. У 1958 соціалістичному сектору належало 66,1% земель.

БАНТЕНГ (Bibos banteng, синонім B. sondaicus) — дикий представник роду бібос, поширений в Індокитаї, на п-ові Малакка, на о-вах Калімантан, Суматра, Ява, Балі. Довж. тіла (без хвоста) 2м, вис. в холці 1,5 м. Живе в лісах, живиться переважно пагонами дерев і чагарників. Свійські форми, що походять від Б., відомі під назвою балійської худоби.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Дмитро Миколайович (5. XI 1788—25. І 1850) — український та російський дворянський історик і археограф, син М. М. Бантиш-Каменського. Н. в Москві. В 1800 зарахований юнкером в Московський архів колегії закордонних справ, де під керівництвом батька вивчав історію, дипломатію та іноземні мови. В 1813 слухав лекції в Московському ун-ті. В 1814 перейшов на службу в колегію закордонних справ у Петербург, звідки 1816 переведений на Україну правителем канцелярії військового губернатора кн. М. Г. Рєпніна. В 1825— 28 — цивільний губернатор Тобольська, з 1836 — віленський губернатор. Б.-К. написав ряд праць з історії Росії: «Діяння знаменитих полководців і міністрів, які служили за царювання імператора Петра Великого» (ч. 1 — 2, М., 1813), «Біографії російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів» (ч. 1—4, СПБ, 1840—41) і ряд інших. Б.-К. — автор «Історії Малої Росії» (СПБ — К. — X., 1903) та збірника документів «Джерела малоросійської історії» (ч. 1—2, М., 1858—59), в яких використав історичні матеріали архівів та інші джерела. Праці Б.-К. з історії Росії і України написані з монархічних позицій.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Микола Миколайович (16. XII 1737—20. І 1814) — український та російський дворянський історик і археограф. Н. в Ніжині. Навчався в Ніжинській грецькій школі, потім в Київській та Московській академіях і Московському ун-ті. З 1762 працював в архіві колегії закордонних справ у Москві. Б.-К. за завданням уряду підготував збірники історичних документів: «Дипломатичне зібрання справ між російським і польським дворами... до 1700 р.» (т. 1—5, 1780—84), «Дипломатичне зібрання справ між російською і китайською державами з 1619 до 1792 р.» (Казань, 1882), «Зібрання державних грамот і договорів» (М., 1813) та ін. Б.-К. склав «Огляд зовнішніх зносин Росії до 1800 р.» (ч. 1—4, М., 1894—1902). В 1795 написав «Історію про Унію» (М., 1805), в якій в урядово-монархічному дусі виклав історію шляхетсько-католицького панування на Правобережній Україні і в Білорусії.

БАНТУ — група народностей (мпонгве, баконго, фанг, балунда, балуба, монго, банья-руанда, васуахілі, баганда, агікуйю, зулуси, басуто, бечуани, амакоса та ін.), що живуть в Камеруні, Габоні, Конго, Кенії, Анголі, Танганьїці, Мозамбіку, Федерації Родезії і Ньясаленду, Пд.-Афр. Союзі, Уганді та ін. країнах Екваторіальної та Пд. Африки. Чисельність — бл. 63 млн. чол. Говорять спорідненими мовами сім'ї банту. Б. — негроїди, їхня матеріальна і духовна культура має спільні риси. У багатьох народностей Б. є своя писемність і література. Васуахілі мали древню писемність на арабській основі (відомі літ. пам'ятки 12—13 ст.). Б. до колонізації європейцями займалися землеробством (вирощували маніок, ямс, кукурудзу, рис, банани тощо), скотарством (розводили кіз, овець, на Сх. і Пд. Африки — велику рогату худобу), ремеслами. Тепер частина Б. обезземелена і загнана в резервації, інші змушені працювати на плантаціях і в промисловості колонізаторів, де зазнають жорстокої експлуатації, яка ще більше посилилась після другої світової війни. З країн, де живуть Б., імперіалісти намагаються вивезти якнайбільше стратегічної сировини: уранової руди, олова, вольфраму, цинку тощо. Боротьбу Б. проти колоніалізму, за незалежність очолюють різні політичні, профспілкові та культурні організації (Союз населення Камеруну, Африканський національний конгрес Танганьїки, Союз африканців Кенії, Асоціація «Абако» в Конго та ін.). Всяку спробу Б. боротися за свої права колонізатори жорстоко придушують (криваві розправи над населенням Кенії — 1952, Камеруну — 1955, Конго — 1959). Під тиском народних виступів колонізатори змушені давати облудні обіцянки поліпшити становище трудящих.

БАНУШ Марія (н. 1914) — румунська пое-теса-комуністка. Н. у Бухаресті. Перша збірка «Дівочий край» (1937) позначена впливом модернізму. Антифашистські вірші Б. написані в роки другої світової війни, увійшли в цикли «Пісні з-під танків», «Березневий вітер». Післявоєнна творчість Б. присвячена новій Румунії, боротьбі за мир, за щастя народів (збірки «Моїм синам», 1949; «Світ показує себе», 1956; поема «Біля воріт раю», 1956, тощо).

БАНЯ — склепінчасте перекриття споруди {купол), а також верх церковної будівлі. Б. спирається безпосередньо на стіни або на підбанник (барабан); буває круглої або гранчастої форми. Б. бувають прості і з заломами (коли їх поділено на яруси за допомогою підбанників). Кількість заломів у дерев'яних Б. досягає шести, в мурованих — не більше трьох.

БАНЬЯН — 1) Ficus bengalensis — дерево род. шовковицевих (Moraceae). Його батьківщина — Сх. Індія. Зовнішній вигляд і розвиток Б. дуже своєрідні, його насіння, занесене птахами на будь-яке інше дерево, проростає на ньому. Розростаючись, крона Б. позбавляє рослішу - хазяїна світла, що призводить до її загибелі. Тонкий стовбур Б. утворює численні звисаючі корені, які, досягаючи землі, укорінюються. їхні повітряні частини дуже потовщуються (іноді до 10 м обхваті), а кількість їх може зростати майже до 300. Діаметр крони дорослого дерева досягає 100—300 м. Отже, з однієї насінини утворюється цілий гайок. У ботанічному саду в Калькутті росте Б. віком 150 років. 2) F. religiosa — велике дерево з цієї ж родини. Біологія розвитку подібна до першого виду (але частіше розвивається не як епіфіт). Плоди обох Б. їстівні. На Б. живуть комахи — червеці, що виділяють шелак. Б. вважався в Індії за священне дерево і культивувався біля храмів. З Б. пов'язані релігійні легенди про Будду.

БАОБАБ (Adansonia digitata) — дерево до 25 м заввишки, род. бомбаксових (Bombacaceae), характерне для саван Африки. Під час посухи скидає листя. Стовбур Б. досягає 45 м в обхваті (одне з найтовщих дерев світу); листки пальчато-складні; квітки великі, білі; плоди довгасті, нагадують величезний огірок, їстівні. Живе Б. до 5 тис. років. З кори Б. добувають луб'яні волокна, що використовуються для виготовлення паперу, мотузків та грубих тканин. Б. культивують у тропічних країнах.

БАОТОУ — місто в Китаї, у Внутрішній Монголії, на річці Хуанхе. 290 тис. ж. (1956).

Будівництво домни на металургійному комбінаті в Баотоу.

Швидко зростаючий пром. центр. (з 1952 по 1957 пром. виробн. зросло в 16 раз). Великий металургійний комбінат (першу чергу введено 1959) на базі одного з найбільших у світі родовищ заліз. руди. Маш.-буд., енергетична, харчова, кустарна пром-сть. Залізничне сполучення з Пекіном і Ланьчжоу.

БАПТИСТЕРІЙ (грец. βαπτιζω — хрещу, букв. — занурюю) — культове приміщення або будівля, де провадиться релігійний обряд хрещення. Будівля Б. в плані кругла або багатокутна, перекрита банею (куполом), добре опоряджена всередині, інколи має басейн; розташована, як правило, біля церкви. Кращими за своєю архітектурою є італ. Б. у Флоренції (12—13 ст.), у Пізі (11—14 ст.) та ін

БАПТИСТИ (грец. βαπτισμα — хрещення, βαπτιστης — хреститель) — послідовники однієї з найбільших сект християнської релігії. Свою назву Б. дістали від обряду хрещення, який вони виконують над віруючими, що досягли свідомого віку. Б. сіють релігійний дурман (віру в «промисел божий», в релігійне «спасіння» та ін.), але в більш витонченій формі. Відкидаючи деякі предмети християнського культу (ікони та ін.), Б. намагаються «підчистити» християнську релігію, відкинути або обійти її найбільш «грубі» догми, таїнства, обряди тощо і проповідують принцип вільного тлумачення священного письма кожним віруючим. Вперше Б. з'явились в Англії на початку 17 ст. як відгалуження анабаптистів. Потім їхнє вчення поширилося в Пн. Америці і Німеччині. В 2-й пол. 19 ст. баптизм проник у Росію і, зокрема, на Україну. Першими пропагандистами баптизму на Україні були німці-ко-лоністи. В СРСР Б. об'єднані з євангелістами і п'ятидесятниками в одну церкву — євангельських християи-баптистів. Ця церква, яка має свою Всесоюзну раду в Москві і сітку старших пресвітерів у республіках і областях, ввіходить у Всесвітній союз Б., центр якого знаходиться в СІЛА (у Вашінгтоні). З точки зору наукового матеріалістичного світогляду баптистське віровчення є не меншим марновірством, ніж будь-яка інша релігія (див. Сектанство).

БАПТІСТ Йоганн — німецький архітектор, був помічником арх. Адама Зернікау під час будівництва в 1679—95 Троїцького собору в Чернігові. В 1684—92 разом з помічником Мартином Томашівським споруджував Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині. За планом собор близький до традиційних хрестокупольних храмів 12 ст., але в обробці фасадів застосовано ордерну систему.

БАР — місто, центр Барського р-иу Вінницької обл. УРСР, на річці Рові (басейн Пд. Бугу), за 6 км на Пн. Зх. від залізничної ст. Бар. 8,6 тис. ж. (1959). Вперше Б. згадується 1425 під назвою Ров. У 1537 місто Ров купила польська королева Бона Сфорца у магнатів Одровонжів і перейменувала його в Бар. Одночасно був збудований замок-фортеця. На початку визвольної війни 1648—54 міське населення Б. повстало і допомогло козацькому війську Максима Кривоноса взяти фортецю. В 1676—99 Б. був під владою Туреччини. За польсько-турецькою угодою 1699 Б. відійшов до Польщі. Під час народного повстання 1702—04 на Правобережжі, очолюваного С. Палієм, жителі Б. повстали, визволилися з-під шляхетського гніту, і тоді Б. увійшов до складу Брацлавського полку. В 1711 Б. знову підпадає під владу Польщі. В 1768 в Б. відбувся з'їзд польської шляхти, на якому була створена Барська конфедерація. 1793 Б. у складі Поділля був приєднаний до Росії. До 1917 в Б. були цукровий і винокурний з-ди, кілька дрібних підприємств, 2 початкові школи, 6 церков, жін. монастир. За роки Рад. влади збудований маш.-буд. з-д, швейна ф-ка, цукровий, спиртовий з-ди, промкомбінат тощо. В Б.—3 серед, школи, школа-інтернат, школа робітн. молоді, Будинок культури, кінотеатр, б-ки. 1874—75 в Б. вчився у початковій школі відомий укр. письменник М. М. Коцюбинський.

БАР (грец. βαρυς — важкий) — одиниця тиску, яка дорівнює тискові 1 дн/см². В метеорології Б. — тиск 10⁶ дн/см². Див. Атмосфера стандартна.

БАРАБАН — 1) В архітектурі— циліндрична або багатогранна частина завершення будівлі, яка підтримує купол (баню). Б. особливо поширені у візантійській, вірменській, грузинській і староруській архітектурі. Здебільшого Б. мають вікна і оздоблення у вигляді ліпного чи різьбленого орнаменту (київський Софійський собор, 11 ст.), густо профільованих деталей з цегли, білого каменю та теракоти (храми 16— 17 ст. Ярославля, Москви) і барвистих кахлів (Юр'ївський собор Видубецького монастиря в Києві, 1696—1701).

2) В техніці — деталь машин і апаратів, яка має форму порожнистого циліндра. Б. називаються також деякі машипи, в яких основним елементом є Б., напр. очисний Б. для обчищання виливків від піску, полірувальний тощо. Б. є виконавчим органом врубової машини та гірничого комбайпа, який утворює зарубну щілину у вугільному шарі.

БАРАБАН — ударний інструмент, поширений у багатьох народів світу. Складається з дерев'яного або металевого порожнистого корпусу циліндричної форми, обтягнутого шкірою, здебільшого з обох боків. Звук Б. не має визначеної висоти. Грають на Б., ударяючи двома паличками або колотушкою. Б. дуже давнього походження, вживався під час релігійних обрядів, для сигналів, супроводу танців, військових походів. Європейські війська запозичили Б. у східних народів під час хрестових походів. Як інструмент військової музики Б. був відомий ще в Київській Русі. В російській армії застосування Б. почалося з 17 ст. за Петра І. В сучасних оркестрах вживається: 1) великий Б. з густим, глухим, сильним звуком; 2) малий Б. (військовий) з різким тріскучим звуком. До цього ж типу належить і піонерський барабан. БАРАБАННА ПЕРЕТИНКА — сполучнотканинна пластинка, що відділяє просвіт зовнішнього слухового проходу від барабанної порожнини. Див. Вухо.

БАРАБАННА ПОРОЖНИНА (порожнина середнього вуха) — порожнина у висковій кістці; в ній розміщена

система слухових кісточок, що передають коливання барабанної перетинки до внутрішнього вуха.

БАРАБАШ Іван (р. н. невід. — п. 1648) — військовий осаул реєстрового козацького війська, прибічник польської шляхти. На початку визвольної війни 1648—54 реєстрові козаки, які вирушили під командуванням Б. проти запорожців, повстали під проводом Филона Джалалія. Повстанці в Кам'яному Затоні скарали Б., Ілляша Караїмовича та інших зрадників українського народу і приєдналися в квітні 1648 під Корсунем до селянсько-козацького війська. Постать Б. вико-диться як негативний образ в народних і сторичних думах про Богдана Хмельницького.

БАРАБАШ Яків Федорович (р. н. невід. — п. 1658) — кошовий отаман Запорозької Січі, прихильник зміцнення братнього союзу укр. і рос. народів. Разом з полтавським полковником Мартином Пушкарем очолював народне повстання 1657—58 проти гетьмана-зрадника Івана Виговського, який прагнув відірвати Україну від Росії і повернути її під владу шляхетської Польщі. Коли І. Виговський з допомогою кримських татар взяв Полтаву і придушив повстання, Б. з'єднався з російським військом і продовжував боротьбу проти зрадників. У серпні 1658 Б. був захоплений ворогами в полон і страчений.

БАРАБАШОВ Микола Павлович (н. 30. III 1894) — український рад. астроном. Академік АН УРСР (з 1948), проф. Харк. ун-ту, директор Харк. астр. обсерваторії, засл. діяч науки УРСР (з 1941). Голова Планетної комісії Астрономічної ради АН СРСР. Деп. Верховної Ради СРСР 4—5-го скликань. Член КПРС з 1940. Н. у Харкові в сім'ї професора-медика. Наукову діяльність розпочав 1914— 15. Працює в галузі астрофізики (дослідження фізичних умов на планетах і Місяці). Сконструював ряд астрономічних інструментів, зокрема спектрогеліоскоп для дослідження Сонця. Блискучий популяризатор астрономічних знань. Нагородж. 2 орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.

Тв.: Исследования физических условий на Луне и планетах. X., 1952; Результаты фотометрических исследований Луны и планет на астрономической обсерватории ХГУ. X., 1957.

Літ.: Сластенов А. И. Астрономия в Харьковском университете за 150 лет. X., 1955.

БАРАБІНСЬК — місто обл. підпорядкування, центр Барабінського р-ну Новосиб. обл. РРФСР. Залізничний вузол. 40,3 тис. ж. (1959). Підприємства залізнич. транспорту, пром-сть: буд. матеріалів, харчова (маслоробна, м'ясна, борошномельна та рибна).

БАРАБІНСЬКИЙ СТЕП—природна область, що лежить в пд. частині Зх.-Сибірської низовини між Васюганьєм на Пн., Кулундинським степом на Пд., рікою Об'ю на Сх. і Приіртишським увалом на Зх., переважно в межах Новосибірської обл. Площа бл. 117 тис. км^г. За характером поверхні Б. с. — злегка

погорбована рівнина з абс. вис. 100—150 м. Клімат різко континентальний. Зима тривала, холодна і суха. Літо жарке, з частими вітрами і посухами. Ріки належать до басейну ріки Омі і озера Чани. У Б. с. багато озер (до 300), здебільшого дрібних. Озера мілкі, багаті на рибу (чабак, в'язь, карась, лин, окунь та ін.). Бл. ¹/₃ площі Б. с. займають болота. Грунти переважно чорноземні та болотні, багато солонців і солончаків. Для рослинного покриву характерні березові гаї — колки. Б. с. — р-н здавна розвинутого молочного тваринництва. Значний розвитої; має також землеробство: посіви ярої пшениці, вівса, жита, кукурудзи (на силос), льону-довгунця. Проводяться великі роботи по осушенню боліт та освоснню цілинних земель.

БАРАБУЛЯ (Mullus barbatus ponticus) — цінна промислова риба род. султанкових (Mullidae), із стиснутим з боків тілом і скошеною головою. Довжина звичайно 9—12 (буває 20—23) см. Живиться безхребетними і дрібною рибою, яких розшукує за допомогою двох довгих вусиків. Нереститься влітку, ікра розвивається в товщі води. Живе в Чорному морі та пд. частині Азовського моря. Найбільші промислові скупчення Б. бувають навесні (Кримське узбережжя, Керченська протока) та восени (узбережжя Кавказу).

БАРАЖУВАННЯ — польоти над певним районом окремих літаків і підрозділів винищувальної авіації з метою перехвату і знищення літаків та безпілотних засобів повітряного нападу противника на підступах до важливих об'єктів.

БАРАКОВ Петро Федорович (1858—1919)— один з організаторів сільськогосподарської дослідної справи в Росії. Працював проф. Новоросійського ун-ту в Одесі і Ново-Олександрійського (тепер Харківського) с.-г. іи-ту. Розробив план створення сітки с.-г. дослідних установ у степовій зоні. З 1886 керував Богодухівською с.-г. дослідною станцією, брав активну участь у створенні Одеської (1893) і Плотянської (1894) с.-г. дослідних станцій. Автор «Курсу загального землеробства» (ч. 1—2, вид. 1, 1903; вид. З, 1916) і ряду праць з питані, ґрунтознавства і дослідної справи.

БАРАМІДЗЕ Олександр Георгійович (н. 27. III 1902) — грузинський рад. літературознавець. Чл.-кор. АН Груз. РСР (з 1946), засл. діяч наук. Автор праць з історії стародавньої груз. л-ри: «Дослідження з історії грузинської літератури» (т. 1—3, 1940—52), «З історії культурних взаємин Грузії та України» (1954), «Шота Руставелі» (1958).

Тв.: Укр. перекл. - Про Давида Гурамішвілі. В кн.: Гурамішвілі Д. Давитіані. Вид. 2. К., 1955.

БАРАН Михайло Лукич (1880 — 4. XI 1937) — партійний та громад. діяч. Н. в с. Скалі Подільській на Тернопільщині. Під час першої світ. війни потрапив у полон і опинився в Росії. Після Лютневої революції 1917 вступив до більшовицької партії. Брав участь у заснуванні Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ). В лютому — квітні 1920 командував 1-ю бригадою Червоної українсько-галицької армії (ЧУГА). На І конференції КПСГ і Буковини (квітень 1920) був обраний членом Галоркому КП(б)У (Галиц. орг комітет при ЦК КП(б)У). В липні 1920 призначається заступником голови Галревкому, а в серпні обирається членом Політбюро ЦК КПГ. Брав участь у польсько-радянській мирній конференції як представник Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Після закінчення громадянської війни Б. працював на партійній та адміністративній роботі.

БАРАН — 1) Інша назва роду вівця. 2) Назва самця свійських і диких видів овець.

БАРАНЕЦЬ — форма українського гончарного декоративного посуду, оздобленого ліпними або розмальованими прикрасами та кольоровою поливою. В основу форми взято барильце на чотирьох ніжках, з баранячою головою.

На Україні з 15 ст. ці форми посуду стали традиційними і символічними, пов'язаними з обрядом сватання, весілля тощо. Б. наповнювали горілкою або медом і дарували молодим, приказуючії побажання. У хатах ними прикрашали полицю чи шафу з посудом Тепер баранці виробляють як оригінальні декоративні речі.

БАРАНЕЦЬКИЙ Йосип Васильович (1843 — 20. IV 1905) — український фізіолог і анатом рослин, чл.-кор. Петерб. АН (з 1897). Н. в кол. Гродненській губ. в дворянській родині. Б. був першим професором анатомії і фізіол. рослин Київського ун-ту (1873—98). В працях, виконаних спільно з його вчителем А. С. Фамінциним, довів здатність гонідій лишайників до самостійного життя і показав тотожність їх з деякими відомими водоростями. В галузі фізіології рослин вивчав осмотичні властивості рослинних клітин, вплив світла на рух плазмодіїв у міксоміцетів, добову періодичність росту стебла, фотосинтез та ін. З середини 80-х рр. працював гол чин. в галузі анатомії рослин і вивчав потовщення стінок паренхіми, утворення постійних тканин в конусах наростання стебла, т. з. біколатеральні провідні пучки тощо. За своїми поглядами - антидарвініст.

БАРАНІВКА — селище міського типу, центр Баранівського р-ну Житом. обл. УРСР, на річці Случі (бас. Дніпра), за 22 км на Пд. Сх. від залізничної ст. Радулине. 6,2 тис. ж. (1959). Великий фарфоровий з-д ім. В. І. Леніна, промкомбінат, харчокомбінат, міжколгоспна будівельна орг-ція, РТС. 2 серед, школи, школа робітн. молоді, 5 бібліотек, Будинок-музей української поетеси Лесі Українки, в якому вона жила наприкінці 19 ст. В р-ні — поклади каоліну, польового шпату, мергелю, глини, торфу Є заводи: «Першотравневий» і «8 березня» по виробництву електротехнічного фарфору, Довбиський фарфоровий і Кам'янобрідський фаянсовий, скляний, ряд цегельних з-дів, пром. артіль по виробництву вогнетривкої цегли, кам'яний кар'єр. Осн. с.-г. спеціалізація р-ну — льонарство і м'ясо-молочне тваринництво.

БАРАНІВСЬКИЙ ФАРФОРОВИЙ ЗАВОД ІМЕНІ В. 1. ЛЕНІНА —одне з найбільших підприємств фарфоро-фаянсової промисловості України. Розташований в селищі міського типу Баранівці Житом, області Заснований 1802. До 1917 на з-ді напівкустарним способом понад 500 робітників виготовляли фарфорові виробн. цеглу і черепицю. Першими майстрами-художниками були кріпаки — живописець В. Коваль та модельєр Скумаровський. У 19 і на початку 20 ст. майстри Лобановський та Сіцінський створили нові оригінальні форми сервізів «Баранівка», «Грань», рисунки «волошки» та ін. В радянський час з-д розширено, реконструйовано і технічно переустатковано; набагато зросла кількість робітників. На з-ді діють 14 конвейєрних ліній, 9 сушил, конвейєрна тунельна муфельна піч для масового випалювання пофарбованих виробів, напівавтом. та ін. верстати. Вперше в УРСР з-д освоїв випуск виробів методом гарячого лиття під тиском. Визнач. майстри заводу в рад. час — М. Романюк, О. Базлов, М. Котенко, Я. Ільїн, В. Аф_уанасьєв, П. Кравчук. Вони розвивали традиції народної творчості Волині. Високоякісні і гарно оздоблені сервізи, гарнітури, сувеніри, статуетки та інші вироби заводу славляться на Україні і за її межами; не раз їх з успіхом експонували на міжнародних виставках. Іл. див. на окремому аркуші с. 444-445.

БАРАННИКОВ Олексій Петрович (2. IV 1890—5. IX 1952) — український і російський рад. мовознавець, академік АН СРСР (з 1939), засновник і керівник рад. школи індологів-філологів. Н. в Золотоноші Черкаської обл. в сім'ї тесляра. Закінчив історико-філологічний факультет Київського ун-ту (1914); був залишений для підготовки до наукової діяльності. З 1917 працював в університетах та інститутах Самари (Куйбишева), Москви і Ленінграда. У своїх працях (бл. 250) головну увагу приділяв дослідженню новоіндійських мов, історії індійських літератур. Б. належить переклад рос. мовою поеми Тулсі Даса «Рамаяна». На Україні Б. перший вивчав діалекти циганської мови (належить до новоіндійських мов) і досліджував вплив на них української мови. Переклади Б. укр. мовою творів Прем Чанда («Саут», 1926) та ін. сучасних інд. письменників були першими в європейській літературі.

Тв.: Кратная грамматика хиндустани (урду), ч. і. Л., 1926; Українські цигани. К., 1931; Українські та південноросійські циганські діалекти. Л., 1933; Короткий начерк новоіндійських літератур. X.—К., 1933; Азіз Уд Дін Ахмед. Ганготрі. Перекл. з інд. мови (гіндустані) та вступ. ст. проф. О. Баранникова. К., 1926.

БАРАНОВ Петро Йонович (6. IX 1892— 5. IX 1933) - радянський військ. та держ. діяч. Учасник Великої Жовтн. соціалі-стич. революції та громад, війни, один з організаторів військ.-повітр. флоту і авіаційної пром-сті СРСР. Н. в Петербурзі в сім'ї робітника. 1912 вступив до більшовицької партії. За активну революц. роботу переслідувався царським урядом. Під час Великої Жовтневої соціалістич. революції — член ревкому 8-ї армії, що діяла на Україні. В громад. війну член РВР пд. групи армій Сх. фронту (1919), 1-ї, 14-ї армій (1920) та Туркестанського фронту (1921—22). В 1923 —нач. і комісар броньових сил. З 1924 по 1931 нач. ВПС

РСЧА і член РВР СРСР. З 1931 заступник народ, комісара важкої пром-сті і нач. Головного управління авіаційної пром-сті. На XV і XVI парт, з'їздах обирався канд. в члени ЦК ВКП(б). Нагороджений орденом Червоного Прапора. Загинув при авіаційній катастрофі.

БАРАНОВИЧ Лазар (1620—93) — церковний, літературний і політичний діяч України 17 ст. Навчався в київській, віленській та калишській школах. Ставши монахом, був спочатку учителем піїтики і риторики, потім професором і з 1650 ректором Києво-Братської колегії. З 1657 Б. — чернігівський архієпіскоп. Виступав проти унії, активно підтримував возз'єднання України з Росією і зміцнення зв'язку між ними, намагаючись, однак, зберегти незалежність українського духівництва від моск. патріарха; підтримував аналогічні прагнення до автономії козацької верхівки. 1674 організував у Новгороді-Сіверському друкарню, яку 1679 було переведено в Чернігів, де за життя Б. видано бл. 50 книг богословського і літ. змісту слов'янською, польською і латинською мовами. Б. часто виступав як проповідник і письменник-богослов. Незважаючи на зовнішньо абстрактний характер його казань, в них яскраво проявлялась класова спрямованість. У написаних збірниках «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідних» (1674) та ін. Б. рекомендував своїм слухачам у ставленні до підлеглих пам'ятати, що «овець треба так стригти, щоб не зачепити за живе і щоб вовна росла». Мораль Б.— традиційно-богословська — скарги на гріхи, поради тікати від світу та ін. Філософські погляди Б. являють собою поєднання арістотелівської філософії з християнською релігією.

БАРАНОВИЧ Олексій Іванович (н. 1892) — український рад. історик. Н. вм. Старокостянтинові на Волині. Наукову діяльність почав 1923 у Києві. З 1951 Б.— старший науковий співробітник Інституту історії АН СРСР. Б. автор ряду праць з історії України феодального періоду. Найзначніша з них — «Магнатське господарство на півдні Волині у XVII ст.» (1955). Брав участь у редагуванні багатотомного видання «Нарисів історії СРСР».

БАРАНОВИЧІ — місто обл. підпорядкування, центр Барановицького р-ну Брестської обл. БРСР. Великий залізнич. вузол. 58 тис. ж. (1959). Виникло з будівництвом Московсько-Брестської залізниці наприкінці 19 ст. У роки Великої Вітчизн. війни (1941 — 45) було дуже зруйноване фашистськими загарбниками. Сучасні Б. — важливий пром. центр БРСР. 3-ди: мотороремонтний, верстатообладнання, буд. деталей, ремонтномеханічний, олійницький, борошномельний, молочний. М'ясоконсервний комбінат, хлібокомбінат. Трикотажна, швейна, взуттєва і мебльова ф-ки. Медичне училище, краєзнавчий музей.

БАРАНОВСЬКИЙ Володимир Степанович (30. IX 1846—31. III 1879) — російський винахідник, основоположник скорострільної артилерії. 1872—75 вперше в світі сконструював скорострільну гармату з унітарним патроном, прийняту на озброєння рос. армії 1877. Б. вперше застосував безвідкатний лафет, поршневий затвор, підйомний та поворотний механізми, оптичний приціл та ін. Зробив ряд винаходів в інших галузях техніки. Б. загинув при випробуванні нового винаходу.

БАРАНОВСЬКИЙ Іван (Іоан) — український художник 18 ст. Докладних відомостей про життя і творчість Б. немає. У Львів, музеї укр. мист. зберігаються підписні твори Б.: «Анна пророчиця» і «Симеон», що являють собою реалістичні зображення.

БАРАНСЬКИЙ Микола Миколайович (н. 26. VII 1881) — російський рад. вчений-географ і педагог, член-кореспондент Академії наук СРСР (з 1939), професор Московського університету, заслужений діяч науки (з 1943). Член КПРС. Вчився в Томському ун-ті, з якого був виключений за участь у студентському політ. страйку. Б. став професіональним революціонером. У 1905 брав участь у Таммерфорській конференції РСДРП, працював у більшовицьких організаціях Самари, Єкатеринбурга, Києва. За політ. діяльність був пе раз ув'язнений. У 1914 закінчив Моск. комерційний ін-т. З 1918 працює в галузі економ. географії. Б. — один з основоположників районного напряму в економ. географії. Б. склав ряд підручників з економ. географії СРСР. Стабільний підручник для 8 класу, відзначений Сталінською премією (1952), витримав на Україні 13 видань. Б. створив також ряд університетських курсів; виховав багато вчених-географів і педагогів. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червового Прапора та медалями.

БАРАНЮК Петро (1816—80) — майстер української декоративної кераміки, гончар з м. Косова Станіславської обл. В орнаментиці Б. серед рослинних, геометризованих та ін. мотивів є сюжетні сцени, що відображають побут підгорян та верховинців. На основі робіт Б. та інших майстрів у середині 19 ст. створилася косівська школа керамічного розпису.

БАРАНЯЧИЙ ЛОБ — скеля, невелике підвищення твердих гірських порід, згладжене з поверхні. Один схил Б. л. пологий, заокруглений, часто відполірований, другий крутий. Вважають, що Б. л. створені льодовиками, проте є вони і нельодовикового походження. Група густо розташованих Б. л. наз. кучерявими скелями. Б. л. поширені на Кольському п-ові, в Карелії, на Скандінавському п-ові, в Шотландії, Канаді та ін. місцях. На Україні Б. л. відомі в околицях м. Коростеня і в Запорізькій області.

БАРАСКІ (Baraski) Костянтин (н. 27. XI 1902) — румунський скульптор, нар. художник РНР, чл.-кор. Академії наук РНР. Працює в галузі монументальної, декоративної і станкової скульптури. Автор пам'ятника «Радянському герою» в Бухаресті (1945), горельєфа «Визволення» (1954), багатьох портретів, зокрема М. Горького (1949), Джамбула Джабаєва (1950), М. Емінеску,Й.-Л. Караджале та ін. Творчості Б. властива строгість і ясність пластичного виразу.

БАРАТАШВІЛІ Ніколоз Мелітонович (27. XII 1817—21. X 1845) — великий грузинський поет. Н. у Тбілісі в збіднілій аристократичній родині. По закінченні гімназії (1835) служив чиновником. У 1844 переїхав до Нахічевані, згодом до Ґанджі (тепер — Кіровабад), де й помер. Останки поета перевезено до Тбілісі (1893) і поховано в пантеоні груз. письменників на горі Мтацмінда. Б. .залишив кількісно невелику літ. спадщину, проте високі ідейні та художні якості поезії зробили його найяскравішим представником прогресивної, життєстверджуючої течії романтизму в груз. л-рі. Поезія Б. тісно пов'язана з сучасною поетові Дійсністю, в ній відображені тяжкі соціальні обставини того часу. Хоч у творах Б. наявні настрої песимізму та смутку, але найкращі його вірші, особливо «Мерані», пройняті почуттям протесту й непокори, глибокою вірою в майбутнє. В поемі «Доля Грузії» та вірші «Могила царя Іраклія» Б. виявляє правильне розуміння причин приєднання Грузії до Росії і малює світлі перспективи, що відкриваються перед груз. народом у дружбі з Росією. В поезії Б. значнемісце посідає філософська та любовна лірика («Присмерк на Мтацмінді», «Чинара», «Блакитний колір», «Дума на березі Кури»). Всю літ. спадщину Б. укр. мовою переклав І. Кулик, окремі вірші перекладали П. Грабовський, М. Бажан.

Тв.: Груз. мовою — Академічне зібрання творів. За ред. С. Пірцхалава. Тифліс, 1922; Укр. перекл. — Поезії. Перекл. І. Кулика. X., 1936.

Літ.: Гольцев В. Литературно-критические статьи. Тбилиси, 1957.

БАРАТИНСЬКИЙ Євген Абрамович (2. III 1800 — 11. VII 1844)— російський поет. Н. в Тамбовській губ. Вчився в Петербурзькому пажеському корпусі. Почав друкуватись 1819. Зблизився з Рилєєвим. Деякі твори, як напр. епіграма на Аракчеєва «Буря», пройняті бунтарськими настроями. Б., хоч і поділяв прогресивні ідеї декабристів, однак стояв осторонь діяльності таємних товариств. Реалістичні тенденції виявлені в поемах «Еда», «Бал», «Циганка». В 30-і рр. створює ліричні твори на філософські теми, основний мотив яких — роздуми про сучасність. Поезію Б. високо цінив Пушкін.

Тв.: Полное собрание стихотворений. Л., 1957.

БАРАШІ — село, центр Барашівського р-ну Житом. обл. УРСР. Розташоване на річці Ужі (бас. Дніпра), за 14 км на Сх. від залізничної ст. Яблунець. 3,1 тис. ж. (1959). Харчокомбінат, млин, електростанція, РТС. Середня школа, школа сільської молоді, Будинок культури, 2 б-ки. В р-ні — поклади буд. матеріалів, торфу. Основна с.-г. спеціалізація р-ну—льонарство і м'ясо-молоч. тваринництво.

БАРБАДОС — острів в Атлантичному океані, у Вест-Індії. З 1958 в складі Вест-Індської федерації. Площа 431 км², нас. 232 тис. чол. (1957). Головне місто —Бріджтаун. Б. складений пісковиками, мергелями, вапняками. Оточений рифами. Поверхня рівнинна (вис. до 335 м), є карстові явища. Клімат тропічний, опадів до 1470 мм. Тропічні ліси. Основна с.-г. культура — цукрова тростина.

БАРБАРИС (Berveris) — рід кущових рослин родини барбарисових. Відомо понад 100 видів, поширених в Європі, Азії, Пн. Африці, Пн. і Пд. Америці. В СРСР —12 видів, з них в УРСР один — Б. звичайний (B. vulgaris), розгалужений кущ з яйцевидними зубчастими листками на вкорочених гілочках в пазухах 3-роздільних шипів. Жовті квітки зібрані в звисаючі китиці. Плід — червона ягода. Росте по всій території УРСР, медонос; часто розводиться в садах. З кореня Б. добувають жовту фарбу, міцна деревина іде на токарні виробн. плоди використовуються в конд. пром-сті. Б. — проміжний хазяїн іржастого гриба лінійної іржі (Puccinia graminis) — паразита хлібних злаків. Тому його пасадження поблизу посівів небажане.

БАРБАРОССА — прізвисько германського імператора Фрідріха І Барбаросси.

«БАРБАРОССА» ПЛАН — назва директиви німецько-фашистського командування від 18 грудня 1940, в якій було викладено план

нападу на СРСР. Згідно з «Б.» п. група армій «Північ» мала завдати удару в напрямі Псков — Ленінград; група армій «Центр» — на Мінськ, Смоленськ, Москву; група армій «Південь» — на Київ, Донбас. Конкретні завлання були поставлені також перед арміями

Фінляндії, Угорщини, Румунії. «Б.» п. виходив з авантюристичної теорії «блискавичної війни». Він передбачав захоплення у серпні 1941 Москви, Ленінграда і вихід німецьких армій на лінію р. Волга — Архангельськ до осені 1941. Гітлерівські стратеги переоцінили свої можливості і недооцінили могутності радянського народу та його збройних сил, тому «Б.» п. зазнав цілковитого краху.

Літ.: Нюрнбергский процесс. Сборник материалов. В 7 т., т. 1. М., 1957; Деборин Г. А. Вторая мировая война. М., 1958; Тельпуховский В. С. Великая Отечественная война Советского Союза. М., 1959.

БАРБАРУС Йоганнес Якович (12. І 1890— 29. XI 1946) — естонський рад. письменник, держ. діяч. Див. Варес.

БАРБ'Є (Barbier) Огюст (28. IV 1805— 13. II 1882) — французький поет. Н. в Парижі. Найвизначніша збірка політичної сатири «Ямби» (1831) присвячена Липневій революції 1830 у Франції. Поезії Б. знав Т. Шевченко, ними захоплювався М. Лєрмонтов. Образ «богині Свободи» з вірша Б. «Розподіл здобичі» (1830) надихнув французького художника Е. Делакруа на створення відомої картини «Свобода на барикадах». Пізніші твори Б. («II piano», 1833; «Лазар», 1837, та ін.) вже не підносилися до рівня «Ямбів». Деякі поезії Б. перекладені В. Самійленком, М. Терсщенком.

Тв.: Satires et poemes. [s. 1]. 1840; Рос. перек л.— Ямбы и поэмы. Одесса, 1922; Избранние стихотворения. М. 1953.

БАРБІЗОНСЬКА ШКОЛА (30—60-і рр. 19 ст.) — назва групи прогресивних французьких художників-пейзажистів, що працювали в селі Барбізон у лісі Фонтенебло біля Парижа (Руссо, Добіньї, Дюпре, Діас, Тройон та ін.).

«Барбізонці» виступали проти академізму — реакційного офіційного напряму в тодішньому французькому мистецтві. Вони боролись за ствердження естетичної цінності національного пейзажу, звертаючись до правдивого відображення краєвидів рідної країни, і відіграли значну роль у розвитку франц. реалістичного пейзажу. Демократична в своїй основі творчість «барбізонців» зустріла різкий опір офіційних кіл. Багато творів художників Б. ш. є в музеях СРСР, зокрема на Україні в музеях Києва, Львова.

Літ.: Dorbec Р. L'art du paysage en France... Paris, 1925.

БАРВОН Петро (Barbone, di Barbona Pietro; р. н. невід. — п. 1588) — будівничий, родом з Італії, жив у Львові в 50-х рр. 16 ст.; мав великий вплив на творчість українських архітекторів Римлянина Павла і Прихильного Амвросія. Б. збудував у Львові дзвіницю при братській Успенській церкві, що звалася вежею Корнякта (1572—82), та житловий бу-динок-палац патриція Корнякта (1571—80) в стилі Відродження.

БАРБОТ-ДЕ-МАРНІ Микола Павлович (1829—16. IV 1877) — рос. геолог, з 1866 проф. Петербурзького гірничого ін-ту, один з ініціаторів створення Геологічного комітету. Б.-де- М. відомий гол. чин. як дослідник пермських відкладів на Пн. країни, а також геології Арало-Каспійської низовини і ряду районів України. Його роботи на Україні внесли істотний вклад у вивчення геології Поділля, Волині, Передкарпаття і Херсонщини. Б.-де-М. перший з'ясував у загальних рисах геологію Криворізького залізорудного басейну, визнавши його прадавній досилурійський вік; дав перше стратиграфічне розчленування палеогену і неогену платформеної частини УРСР, виділивши сарматський, понтичний і балтський яруси неогену і яруси «спондилусових» глин і «харківської» породи палеогену.

БАРБЮС (Barbusse) Анрі (17. V 1873 — 30. VIII 1935) — видатний французький письменник-комуніст. Н. в Аньєрі (передм. Парижа) в сім'ї провінційного журналіста. Закінчив філологіч. факультет Сорбонни. В збірці поезій «Плакальниці» (1895), романах «Благаючі» (1903), «Пекло» (1908) відчуваються песимістичні настрої, безперспективність. Але й у цих творах виявляється глибокий інтерес до соціальних питань, до життя простих людей. Перелом у житті й творчості Б. стався в роки першої світової війни, в дікій письменник добровільно взяв участь як рядовий солдат. У романі «Вогонь» (1916) не тільки осуджується імперіалістична війна, але й показано зростання революційної свідомості народних мас. Цій же темі присвячений і роман «Ясність» (1919). Високу оцінку обом творам дав В. І. Ленін.

Перемога Великого Жовтня остаточно визначила політичну позицію Б. Він виступає на захист Радянської держави, стає одним з організаторів прогресивного міжнародного об'єднання письменників «Клярте» («Clarte»— «Світло»). В 1920 виходить збірка публіцистич. статей «Слово борця», в 1921 — «З ножем у зубах». У 1923 вступає до КПФ Твори 20—30-х рр. відбивають великі суспільні теми (роман «Ланки», 1925; збірки повістей, оповідань, нарисів «Сила», 1925; «Кати», 1926; «Правдиві повісті», 1928; книги «Золя», 1932; «Сталін», 1935). Смерть (у Москві) обірвала роботу Б. над книгою про Леніна й кіносценарієм про Велику Жовтн. соціалістич. революцію. Б. був одним

із найактивніших борців проти фашизму, одним з організаторів антифашистських конгресів на захист миру й культури. Б. виступав на захист учасників Татарбунарського повстання. У 1925 він приїздив на процес у Кишинів; про трагічні події розповів у книзі нарисів «Кати» (рос. перекл. 1927).

Тв.: Le feu. Paris, 1949; Укр. перекл.— Справжні історії. X., 1928; Шан-плаксій і Шан-сміхотун. X., 1930; Вибране. К., 1953; Вогонь. К., 1958; Рос. перекл. — Огонь. [Передмова М. Горького.] М., 1956.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 29: Про завдання III Інтернаціоналу; Відповідь на запитання американського журналіста; Вербицький П. Полум'яний пропагандист Великого Жовтня. X., 1950; Вербицький П. Прапороносці миру (Барбюс, ,Арагон, Стіль). X., 1955.

БАРВІНКОВЕ — місто, центр Барвінківського р-ну Харківської обл. УРСР, на річці Сухому Торці (бас. Дону). Залізнична станція. 13,4 тис. ж. (1959). Засн. 1680. За роки Рад. влади виросло в місто з розвинутою пром-стю Маш.-буд. завод гірничого устаткування, підприємства харчової, легкої і будівельної пром-сті. РТС. 2 серед., З восьмирічні, 2 поч. школи, Будинок культури, б-ки, клуби. В районі поклади вугілля, будматеріалів, видобування формувального піску для металург. з-дів Донбасу. Вирощують ониму пшеницю, кукурудзу, соняшник; розвинуте молочно-м'ясне тваринництво.

БАРВІНОК Ганна, А. Нечуй-Вітер (літ. псевдоніми Білозерської-Куліш Олександри Михайлівни; 5. V 1828 — 6. VII 1911) — українська письменниця. Н. в с. Мотронівці на Чернігівщині. Авторка оповідань з селянського життя, що друкувалися в «Хаті», «Основі», «Правді» та інших укр. виданнях. Твори Б. в основному присвячені жіночій долі («П'яниця», «Хатнє лихо»,«Не було змалку, не буде й д'останку», «Молодича боротьба», «Русалка» та ін.) Оповідання її написані соковитою народною мовою, проте багато з них пройнято сентиментальністю, релігійними мотивами.

Тв.: Оповідання з народних уст. К., 1902; Вибрані твори. К., 1927.

Літ.: Гринченко Б. А. М. Кулиш. Ганна Барвинок., Чернигов, 1901.

БАРВІНОК (Vinca) — рід рослин род. барвінкових (Аросупасеае). Вічнозелені багаторічні трави з лежачими стеблами, великими блакитними або фіолетовими квітками і часто шкірястим листям. Відомо 7 видів, поширених в Європі і Зх. Азії; в СРСР — 5 видів, з них в УРСР — 3: Б. трав'янистий (V. herbacea) — по гаях і чагарниках у лісостепових і степових р-нах, зокрема в лісах Криму; Б. малий (V. minor) — переважно в гаях Правобережжя; Б. великий (V. major) культивується в садах, у здичавілому стані росте в Криму. На Україні Б. здавна улюблена декоративна рослина, що широко використовується в побуті, обрядах, оспівана в численних народних піснях, особливо в ліричних.

Барвінок малий.

«БАРВІНОК» — щомісячний літературнохудожній журнал ЦК ЛКСМУ для школярів молодшого віку. Виходить з 1945 в Києві. Друкується двома паралельними виданнями: українською і російською мовами. Основне завдання журналу — виховувати дітей у дусі радянського патріотизму, колективізму, поваги до праці, розвивати у них почуття дружби між народами та ін. високі моральні якості людини комуністич. суспільства. В роботі журналу беруть участь українські, російські радянські письменники та художники, письменники братніх республік, країн народної демократії, а також прогресивні письменники капіталістичних країн. «Б.» розповсюджується далеко за межами Радянського Союзу: в Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Канаді та інших країнах.

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БАЛАСТЕР - БАРВІНОК/Тексти

Навігаційне меню

Пошук