Ед Гротус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ед Гротус
Народився 28 червня 1923(1923-06-28)
Клінтон, Айова, США[1]
Помер 12 лютого 2009(2009-02-12) (85 років)
Лос-Аламос, Нью-Мексико, США[1]
·колоректальний рак
Країна  США
Діяльність machinist, антивоєнний активіст, anti-nuclear activist
Заклад Лос-Аламоська національна лабораторія
Особ. сторінка edgrothusmemorial.wordpress.com
CMNS: Ед Гротус у Вікісховищі
«Чорна діра», 2009

Едвард Бернард Гротус (нар. 28 червня 1923(1923червня28) — пом. 12 лютого 2009) — американський токар і технік Лос-Аламоської національної лабораторії у 1950-1960-х роках[2]. Пізніше він став власником комісійного магазину, який використовував як базу для миру й антиядерної активності[3].

Спеціаліст зі зброї[ред. | ред. код]

Спочатку Гротус створював гвинтівки та кулемети в Рок-Айлендському арсеналі в Іллінойсі[4].

Він прибув до Лос-Аламоса 23 березня 1949 року[3][5]. Гротус працював 2 роки токарем, а потім 18 років техніком у групі розробки зброї R-Site. Це передбачало роботу зі збідненим ураном і проведення вимірювань для вивчення гідродинаміки пробних імплозій.

Він сказав, що його робота сприяла створенню бомб, у 30 разів менших і в 30 разів потужніших, ніж ті, що використовувалися в Хіросімі та Нагасакі, — збільшення потужності з 15 кілотонн до 475 кілотонн у ядерному пакуванні розміром з кулю для боулінгу[5].

1 грудня 1969 року[3] Гротус залишив лабораторію, щоб повністю присвятити себе бізнесу й активній діяльності.

Продавець і борець за мир[ред. | ред. код]

У 1951 році[5], ще працюючи в лабораторії, Гротус заснував Los Alamos Sales Company, відому всім як «Чорна діра» (бо «все входить і нічого не виходить»). Це «комісійний магазин» старого наукового обладнання, яке він зібрав у Національній лабораторії протягом останніх десятиліть[6]. Еда часто бачили за покупками в іншій комісійній крамниці Лос-Аламоса, Casa Mesita.

Спочатку у його бізнесу не було постійного місця проживання, оскільки Гротус продавав непотрібні лабораторні предмети, придбані на аукціоні, університетам і дослідникам. У 1976 році магазин знайшов свій теперішній дім — переобладнаний продуктовий магазин Piggly Wiggly площею 1600 м², його Гротус придбав з дружиною Маргарет[5]. Мета «Чорної діри» — перероблювання наукового обладнання для використання в мирних цілях і стати базою для кампанії за ядерне роззброєння. Гротус передбачав, що у 2013 році станеться ядерний голокост[7].

Певний час Гротус продавав консервні банки з нібито «органічним плутонієм», на етикетці було зображення ядерного гриба. Він надіслав безкоштовний зразок Білому дому, заслуживши візит Секретної служби[7].

Заходиш у склад розміром зі спортзал, заповнений купами старих комп'ютерів, функціональних генераторів, підсилювачів, мікроскопів і купи проводів і кабелів, на дверях табличка:

Одна бомба — це занадто багато
Ніхто не буде в безпеці, поки всі не будуть в безпеці
Нічого не викидайте
Вітаємо в «Чорній дірі»

Документальні фільми[ред. | ред. код]

Про Гротуса зняли три документальні фільми. Перший, «Атомний Ед і „Чорна діра“», створили у 2002 році та транслювали в США на HBO[8]. Другий — німецька стрічка «Лос-Аламос і вибух бомби», зосереджений на Лос-Аламосі в цілому[9]. Третій, «Лабораторні умови», це короткометражний фільм, доступний безкоштовно в Інтернеті[10].

Відвідувачі «Чорної діри» знімали відеовміст і розміщували, зокрема на YouTube[11][12].

Два великі гранітні обеліски Еда документують розробку атомних бомб[13].

Публікації[ред. | ред. код]

У 2019 році фотограф-документаліст Ханіре Нахера опублікувала книгу «Атомний Ед»[14]. Вона містить архівні документи, давні та свіжі фотографії, добірку листів із понад 50-річного листування Еда Гротуса з політиками, вченими, ЗМІ та своєю родиною[15][16]. Передмову написала Селія Джексон[17].

Нагороди[ред. | ред. код]

Гротус отримав низку нагород та інших визнань, зокрема:

2006: Без'ядерне майбутнє «За життєві досягнення»[18] за його постійну активність, виступаючи проти ядерної зброї та ядерної енергетики, де ризики та витрати на виведення з експлуатації є значними.

2006: Всесвітній саміт з урану корінних народів «За життєві досягнення»[19] за роботу з просування без'ядерного майбутнього[20].

2007: Меморіальна премія Аллана Гаузера за показаний мистецький успіх й участь в житті суспільства.

Майк Дейзі у «Якщо щось побачиш, скажи щось»[21] розповідає про відвідування місця вибуху бомби проєкту «Триніті», Музею науки Бредбері та його «Вітаємо в Чорній дірі».

Репортаж National Public Radio під назвою «У 85 років „Атомний Ед“ все ще цокає в Лос-Аламосі»[22] описує, як Ед постійно купує, продає та зберігає «ядерні відходи», а також його бажання знайти місце для двох 40-тонних гранітних пам'ятників — Розеттських каменів ядерної ери.

Смерть[ред. | ред. код]

Гротус помер 12 лютого 2009 року від раку товстої кишки[23].

У електронному листі перед смертю Ед написав: «Моє тіло вражене раковими пухлинами. Мій розум мучать жахливі бачення цілком ймовірного ядерного голокосту»[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Freebase Data Dumps — Google.
  2. ↑ The Black Hole of Los Alamos: Wired.com website.
  3. ↑ а б в Fear and Fallout in Los Alamos: Mother Jones website.
  4. ↑ Ed Grothus And The Doomsday Stones: MyWire website.
  5. ↑ а б в г Anti-nuke activist works for new legacy for birthplace of A-bomb [Архівовано 2006-11-11 у Wayback Machine.]: Kyodo News website.
  6. ↑ Culture. Fancy a mushroom-cloud mineral water? Relics of the atomic era – in pictures. The Guardian. Процитовано 15 серпня 2014.
  7. ↑ а б в Gusterson, Hugh. «The legacy of Ed Grothus and the Black Hole», Bulletin of the Atomic Scientists [Архівовано 2009-08-05 у Wayback Machine.], 2008-12-18. Retrieved on 2009-02-13.
  8. ↑ Atomic Ed & The Black Hole [Архівовано 2011-05-01 у Wayback Machine.]: Mobilus Media website.
  9. ↑ Los Alamos und die Erben Der Bombe [Архівовано 2007-10-12 у Wayback Machine.] (Los Alamos and Inheriting The Bomb): Denkmal-Film.com (нім.) website.
  10. ↑ Laboratory Conditions (downloadable film) [Архівовано 2007-12-01 у Wayback Machine.]: Coudal Partners website.(Requires Apple QuickTime installed)
  11. ↑ asterpix video from YouTube (YouTube)asterpix video website.
  12. ↑ acceptance speech на YouTube Lifetime of activism in Los Alamos speech website.
  13. ↑ The Doomsday Stones на YouTube Message from Ed website.
  14. ↑ Artist's book by Janire Nájera. Photo-eye. Процитовано 11 травня 2019.
  15. ↑ 'One bomb too many´. LA Monitor. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 серпня 2018.
  16. ↑ Zoo, Alice (24 квітня 2019). Book review. 1000 Words Magazine. Процитовано 1 травня 2019.
  17. ↑ Jackson, Celia (February 2019). Absent Presences, Unconscious Collaborators:: Metaphotography and the Black Hole. Atomic ed. University of South Wales: 161—163. Процитовано 24 лютого 2019.
  18. ↑ Nuclear Free Future [Архівовано 2008-08-07 у Wayback Machine.]:Nuclear Free Future website.
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 22 жовтня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання):Indigenous World Uranium Summit and Nuclear Free Future Award website.
  20. ↑ Lowry, David (24 березня 2009). Ed Grothus: US atomic worker turned maverick anti-nuclear activist. The Guardian. Процитовано 4 серпня 2009.
  21. ↑ Mike Daisey[недоступне посилання з 01.12.2017]: Mike Dasiey mp3 performance website.
  22. ↑ NPR: NPR — Feature by John Burnett website.
  23. ↑ Vorenberg, Sue (13 лютого 2009). Ed Grothus, 1923-2009: Activist used humor to raise awareness. The Santa Fe New Mexican. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 4 серпня 2009.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ед_Гротус&oldid=40588872