Закон незамінності фундаментальних факторів

Зако́н незамі́нності фундамента́льних фа́кторів — екологічний закон, сформульований у 1949 році радянським ґрунтознавцем В. Р. Вільямсом, згідно з яким цілковита відсутність в навколишньому середовищі фундаментальних екологічних (фізіологічних) факторів (світло, вода, СО₂, поживні речовини) не може бути замінена (компенсована) іншими факторами.

Див. також

• Закон компенсації факторів

Література

• (рос.) Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь [Архівовано 6 травня 2012 у Wayback Machine.]. Кишинев, 1989.