Користувач:Albedo/Архетипи української культури

Архетипи української культури (грец. άρχή (arche) – початок і τυπος (typos) – тип, образ) – домінантні прообрази, система образів і символів, покладених в основу етнічної культури українців, їх світогляду і ставлення до світу, самих себе та інших; базові елементи персональної і колективної самоідентифікації в контексті етнічної спорідненості. Архетипи української культури, очевидно, сформувалися внаслідок тривалого в часі засвоєння і вдосконалення ефективних практик взаємодії з навколишнім середовищем та в просторі соціального середовища поколіннями праукраїнців. Вони містять в собі ключові символи та джерела притаманних українському етносу менталітету, ієрархії цінностей і є пусковими механізмами до будь-якої активності, особливо поведінки як на рівні індивіда, так і мас. Архетипи української культури проступають в нормах моралі і етики, звичках і звичаях, домінантних стереотипах, а надто в системі символів, позначень та понять, зведених в своєрідний кодекс надіндивідуального порозуміння і взаємодії, – українській мові. Вони є функціональною основою «картини» світу, яку масово відображають і безсвідомо відтворюють українці, автоматично долучаючись за посередництва оточення до спільного світу існування від самого народження. Їх зміст розкривається в міфах, казках та легендах, що апелюють радше до абстрактного мислення, аніж до логічного.

Виходячи з контексту психоаналізу в юнговій інтерпретації колективного безсвідомого, Архетипи української культури виказують особливості етнічного глибинного сприйняття суті, природи та феномену архетипів, що притаманні людству взагалі. До базових архетипів з огляду на теорію Юнга прийнято зараховувати Самість, Тінь, Персону, Аніму та Анімус як основу індивідуальної, статевої і сексуальної (само)ідентифікації людини та її соціального позиціонування. Відповідно Архетипи української культури відображають специфіку безумовного, часто нерефлексованого ставлення представників етносу до базових проявів індивідуальної осібності як в повсякденному існуванні, так і в лоні мистецтва, творчої активності абощо, зафіксованого в традиціях, звичаях, обрядах та нормах поведінки і моралі, а також мистецьких творах, архітектурі, побуті абощо.

Якщо розглядати культуру як штучний простір помешкання людини, в який вона переміщає себе, виокремлюючи з лона первозданної природи, то Архетипи української культури слід розуміти як своєрідну сукупність базових принципів, закладених в основу технології формування і постійного відтворення спільного простору становлення та існування етнічно (духовно) ідентичних кровноспоріднених представників роду, тобто українців. При цьому змикання індивідів і їх синхронне відтворення спільного світу відбувається за посередництва однієї з граней чи проявів людського єства, а саме невласного способу буття «Dasein» в контексті гайдеґерової фундаментальної онтології. Відтак множинне начало притаманне кожному індивіду проявляється в ньому за посередництва архетипів, а приналежність до українського етносу фіксується за посередництва Архетипів української культури.

Специфіка Архетипів української культури і, відповідно, унікальність менталітету українців або духу українства добре розкривається в контексті філософії серця, антропоцентризму, софійності світу, довершеності природного буття, а надто в архетипі естетично довершеної цінності вільної особистості. Зокрема для українця абсолютною цінністю виявляється не життя, як те диктує масово поширена сучасна ієрархія цінностей, і тим паче не приватний інтерес, як те нав’язується ідеологами іудо-християнської ліберальної парадигми, а стержень персональної ідентичності – симбіоз відчуття гідності, сумління та свободи. Звідси пріоритетним способом взаємодії українця зі світом є споглядання – занурення в потік Буття, вивільнення себе з круговерті побутового дріб’язку та боротьби за виживання чи місце під сонцем. На фоні заклопотаного існування така центрованість людини видається своєрідною байдужістю, тюхтійством або й навіть деякою пихатістю чи зарозумілістю та віднайшла своє вираження в такому собі контрархетипі української культури – хохляцтві, зведеному на принципові «Моя хата з краю». Ще одним контрархетипом української культури можна вважати шароварщину – намагання відтворити образ давнини, позбавивши його при цьому духу українства та підмінивши останній духом упосередненості. Саме дух упосередненості, тобто концентрація на нібито загальнолюдських цінностях і спільному для всього людства корінні, котре модно виводити з контексту іудо-християнської етимології людини і світу, лежить в основі методичної уніфікації індивідуальності та культур і етносів, а також нівелюванні персональної чи етнічної ідентичності.

Відповідно в маргіналізовану світі, зведеному на принципах популізму, споживацтва, домінанти приватного інтересу і персональної самоцінності, себто себелюбивості або концентрації на власному «Ego» в контексті фройдового психоаналізу, архетипи культурної ідентичності, наразі Архетипи української культури майже не проступають. До того ж має місце часта підміна їх на згадані раніше контархетипи української культури. Таким чином в сучасному світі має місце методичне спотворення Архетипів української культури або їх маргіналізація чи нівелювання. Про помітне відродження ж духу українства поки що мова не йде. Це прослідковується хоча б тому, що піддається забуттю, мінімізації чи витісненню з контексту громадської думки, а також з програм загальноосвітньої та вищої шкіл повноцінної історії України, тих же таки філософії серця, ідей софійності світу, довершеності природного буття, естетично довершеної цінності вільної особистості, антропоцентризму.