Шахти села Зелене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шахти села Зелене — станом на 2017 рік, не працюючі шахти, розташовані на території села Зелене Лисівської сільської ради.

Про початок розробки вугілля в районі сільця Зелене (Чунихине) розповідають історію, згідно із якою селянин копав тут льох (або артезіанський колодязь), і надибав на пласт вугілля потужністю 0,7 м, який потім розробляли на шахтах Кравцова і Шнуренка. Так чи інакше, перші документальні свідчення про видобуток вугілля в районі Зеленого датовані 1880-ми роками. Були відкриті й простежені два пласти вугілля, які називали «Чунихинськими». Пізніше з'ясувалося, що належать вони різним свитам — С22 і С23[1][2][3].

Першою шахтою була копальня нащадків С. П. Євецького. Вона знаходилася на правому схилі балки Губиної, притоку Солоненької, в 1,5 кілометрах на південний схід від шахти ім. Т.Шевченка в районі сучасного села Новий Труд практично біля полотна залізниці Покровськ — Селидівка і пасажирської платформи 69 км. Копальня розробляла пласт g2 потужністю 1,0 м на глибині 47 м. Шахту було пройдено у 1887 році. На сьогодні відвалів породи цієї копальні не збереглося, хоча ще у 20-х роках ХХ століття О. О. Гапєєв писав про групу відвалів у балці Губиній[1][4].

Шахти Я. Л. Шнуренка в селі Зелене Покровського району Донецької області на схемі 1900 року

В кінці 1890-х років було закладено рудник Я. Л. Шнуренка на західній околиці сільця Зелене (див. схему, що додається), з 1 січня 1900 було отримано дозвіл на видобуток, і до 1901 року почалася розробка родовища зазначеним вище підприємцем. Шахти Я. Л. Шнуренка розробляли пласт h24 «Чунихинської» свити С23. На лівому березі Солоненької в районі зазначеного села до революції працювала шахта Шнуренка і Дубинського глибиною 82 метри. Таких шахт було, щонайменше, три. За даними І. П. Табурна, за сприятливих умов видобуток вугілля на руднику міг досягти позначки 3 млн пудів на рік. Втім, реальні показники роботи були куди більш скромними: у 1900—1901 господарчому році рудник Шнуренка навантажив по станції Гришине 41 вагон вугілля, по 600 пудів кожний. У 1902—1903 роках підприємець Я. Л. Шнуренко вже розробляє вугілля разом із І. А. Інжечеком (видобувна здатність копальні — 1 млн тон на рік)[1][2][3][5][6][7].

У 1900 році почалися роботи із закладки Абрамівського кам'яновугільного рудника Х.-Є. А. Кравцова. Рудник звели на правому березі річки Солоненька у 0,5 версти південніше села Зеленого. Шахти пройшли глибиною близько 53 метрів, залишки породного відвалу рудника в полі збереглися й досі. Тут також розроблявся пласт вугілля h24 «Чунихинської» свити С23. Керуючим на руднику був А. П. Кузнєцов. За статистикою Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії за 1902—1908 роки, рудник належав Х.-Є. А. Кравцову, хоча формально підприємство належало фірмі, яка мала реєстрацію у Варшаві[6][8].

Своє перше вугілля Абрамівський рудник видав не пізніше 1902 року, — саме тоді він починає відвантажувати продукцію по станції Гришине. У 1902—1903 господарчому році рудник завантажив по станції Гришине 454 вагони вугілля. На 1903 рік видобувна здатність даного рудника становила 1 млн пудів, на 1904 рік — 1,4 млн пудів, на 1905 рік — 1,5 млн пудів на рік. При цьому, в першому півріччі 1904 на руднику було видобуто 0,19 млн пудів вугілля, а надано для перевезення залізницею в 1903—1904 господарчому році — 0,31 млн пудів (518 вагонів) вугілля[4][9][10][11][12].

У 1905—1907 роках рудник працював нестабільно. З плановими показниками був повний порядок: його видобувна здатність стабільно трималася на позначці 1,5 млн пудів, а передбачуваний видобуток — на позначці 0,9 млн пудів вугілля на рік. Але в першому півріччі 1904, 1905 і 1906 років на руднику було видобуто, відповідно, 0,524, 0,298 і 0,298 млн пудів вугілля. У 1904—1905 господарчому році Х. А. Кравцов відвантажив по Гришине 329 вагонів, в 1906—1907 році — 200 вагонів вугілля. Останні згадки про даний руднику датовані 1912 роком. Коли пласт був відпрацьований, господар рудника домігся дозволу на дорозвідку родовища і відкриття нових шахт. Розвідувальними свердловинами до революції 1917 року було розкрито пласти h6 «Кравцовський» (D), f1 «Лисогорівський» (F) і g2 (В)[11][12][13][14][15][16][17].

У перші роки радянської влади вугілля в районі села Зелене розробляв рудник № 7 «Єленінські копальні», який розробляв вугільний пласт h6 «Кравцовський». У 30-50-ті роки в районі Зеленої працювали дрібні шахти № 6 і 53 «Чунишине» («місцпрому»), які розробляли вугільні пласти вищевказаних світ. Терикон шахти № 53 «Чунишине» в центрі села Зелене зберігся й досі, шахту було відкрито після 1943 року. Що стосується шахти № 6, вона була в районі на південь від села Новоукраїнка, розташованого між сучасними селом Зелене і закритою станцією Чунишине. Працювала як до Другої Світової війни, так і після її закінчення[13][18][19][20].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Хлопицкий В.И., Табурно И.П. (1900). Результаты разведок, произведенных на земле крестьян дер. Гришино гг. Хлопицким и Табурно. СПб.
  2. ↑ а б Луковенко С.П (2008). Они были первыми. Очерки из истории Гришинского каменноугольного района 1795-1917 г.г. Красноармейск.
  3. ↑ а б Гайворонський П.Є. (2006). Вугільні підприємства Красноармійська. Макіївка.
  4. ↑ а б Ведомость № 12 ежемесячного вывоза минерального топлива в вагонах в 600 пуд. с 1 сентября 1902 года по 1 сентября 1903 года, с наименованием станций отправления и фирм отправителей и с указанием рода минерального топлива: угля, антрацита и кокса в вагонах в 600 пудов // Труды XXVIII Съезда горнопромышленников юга России / Том II. Отчёты…. Х. 1903.
  5. ↑ Табурно И.П. (1902). Пояснительная записка к сооружению Рудничная-Лозовской железной дороги. СПб.
  6. ↑ а б Гапеев А.А. (1927). Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна. Л.
  7. ↑ Ведомость № 9 о количестве минерального топлива, отправленных со станций Курско-Харьковско-Севастопольской, Юго-Восточных и Екатерининской железных дорог за время с 1 сентября 1900 г. по 1 сентября 1901 г. // Труды XXVI Съезда горнопромышленников юга России / Том II. Отчёты…. Х. 1902.
  8. ↑ Луковенко С.П. Гришино. «Угольная лихорадка» // Маяк, № 35 (14336), 29.08.2013.
  9. ↑ Авдаков Н.С. (1903). Доклад статистической комиссии // Труды XXVII Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х.
  10. ↑ Авдаков Н.С. (1904). О выработке статистических сведений о производительности каменноугольных и соляных копей, железных рудников и металлургических заводов // Труды XXVIII Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х.
  11. ↑ а б Приложение I. Добывная способность и предполагаемая производительность каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1905 год // Труды XXIX Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х. 1905.
  12. ↑ а б Ведомость № 9. Алфавитный список углеотправителей, с показанием отправленного ими минерального топлива с 1 июля 1904 по 1 июля 1905 года (в тысячах пудов) // Труды ХХХ Съезда горнопромышленников юга России. – Т. II. Отчёты. Х. 1906.
  13. ↑ а б Мефферт Б.Ф. и др. (1926). Синонимика угольных пластов Донецкого бассейна. Л.
  14. ↑ Приложение I. Добывная способность и предполагаемая производительность каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1907 год // Труды XXXI Съезда горнопромышленников юга России (15-25 ноября 1906 г.). – Т. I. Х. 1907.
  15. ↑ Приложение I. Добывная способность и предполагаемая производительность каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1908 год // Труды XXXII Съезда горнопромышленников юга России (25 ноября – 7 декабря 1907 г.). – Т. I. Х. 1908.
  16. ↑ Ведомость № 6 ежемесячного вывоза минерального топлива со станций Екатерининской и Курско-Харьковско-Севастопольской железных дорог, с поименованием фирм отправителей за 1906/7 год, с июля по июль, с указанием кокса и антрацита, в тысячах пудов // Труды XXXII Съезда горнопромышленников юга России. – Т. II. Х. 1907.
  17. ↑ Пояснительная записка к проекту сооружения Рудничной железной дороги (линии Рутченково – Лозовая и Гришино – Павлоград – Полтава). СПб. 1912.
  18. ↑ Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь-февраль 1923 г.) / Т. I. Х. 1923.
  19. ↑ Протокол заседания исполкома Красноармейского районного совета от 22.10.1944 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 2, справа № 3, арк. 360.
  20. ↑ Протокол заседания исполкома Красноармейского районного совета № 8 от 24.03.1945 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-1475, опис № 2, справа № 9, арк. 92.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шахти_села_Зелене&oldid=38224621