Ібн Абу Усайбія
| Ібн Абу Усайбія | |
|---|---|
| араб. أحمد بن القاسم بن خليفة بن يونس الخزرجي الأنصاري | |
| Прізвисько | ابن أبي أُصيبعة, مُوفَّق الدين і أبو العبَّاس |
| Народився |
1203[1] Дамаск, Сельджуцька імперія |
| Помер |
1270 Сальхад |
| Поховання | Сальхад |
| Діяльність | лікар, історик |
| Галузь | офтальмологія, медицина[2] і історія медицини[2] |
| Вчителі | Ibn al-Baitard |
| Знання мов | арабська[1][2] |
| Magnum opus | ʻUyūn al-Anbāʼ fī Ṭabaqāt al-aṭibbāʼd |
| Конфесія | іслам |
Ібн Абу Усайбія (араб. ابن أبي أُصَيْبِعَة, 1194, Дамаск — 1269, Сальхад) — арабський лікар і біограф, автор знаменитого твору «Історія лікарів».
Народився у родині відомих лікарів, професію яких успадкував. Освіту отримав у Єгипті та Сирії, де користувався товариством знаменитого Абд аль-Латіфа аль-Багдаді, у 1227-1233 роках навчався в Дамаску. У 1234 був призначений головним лікарем госпіталю у Дамаску.
У 1236 році став придворним лікарем еміра в Сальхаді і обіймав цю посаду до своєї смерті.
Винайшов або ж відтворив індійський рецепт охолодження води за допомогою додавання до неї солі[3].
Відомий складанням словника знаменитих лікарів мусульманського Сходу.