Іван Лазаров
| Іван Лазаров | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Народження |
2 жовтня 1889[1] Карлово, Князівство Болгарія | |||
| Смерть | 4 листопада 1952[1] (63 роки) | |||
| Софія, Народна Республіка Болгарія | ||||
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Болгарія | |||
| Жанр | скульптор | |||
| Навчання | Національна художня академія Болгарії | |||
| Діяльність | скульптор | |||
| Вчитель | Жеко Спиридонов | |||
| Відомі учні | Petr Koutsarovd і Dimo Luchianovd | |||
| Член | Болгарська академія наук | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Іван Лазаров у Вікісховищі | ||||
.jpg)
Іван Лазаров (болг. Иван Лазаров; 2 жовтня 1889, Карлово — 4 листопада 1952, Софія) — болгарський скульптор, педагог, професор (1919—1952), ректор болгарської Національної художньої академії, заслужений художник (1952), академік Болгарської академії наук (1941).
Біографія[ред. | ред. код]
У 1907—1912 навчався на скульптурному відділенні державного художньо-індустріального училища в Софії під керівництвом професора Жеко Спиридонова.
З метою завершення мистецької освіти, як стипендіат Міністерства освіти Болгарії Іван Лазаров відправляється у 1917—1919 в Німеччину, де навчається в академіях Мюнхена і Дрездена.
Повернувшись на батьківщину, з 1919 по 1924 — вчитель малювання в Софії і викладач скульптури в державній художній академії.
У 1932—1935, 1937—1939, 1943—1945 — ректор Національної художньої академії в Софії.
Після перевороту 9 вересня 1944, внаслідок якого до влади в Болгарії прийшли колабораціоністські прорадянські сили, академік Іван Лазаров був заарештований і деякий час перебував в ув'язненні. Звільнений за сприяння академіка Тодора Павлова.
Ініціатор створення і перший керівник Інституту мистецтвознавства при Болгарській академії наук (1949—1952).
Творчість[ред. | ред. код]
Твори Івана Лазарова, виконані в камені, теракоті, дереві, зображують простих людей Болгарії і відрізняються правдивістю і людяністю, цілісністю образів, тонким розумінням національного народного характеру, узагальненістю обсягу.
Автор драматичних антивоєнних композицій (1910-ті рр.), узагальнених зображень людей, що відрізняються життєвою виразністю і монументальною цілісністю образів.
Вибрані роботи[ред. | ред. код]
- Знову на війну (теракота, 1915),
- Селянки, що розмовляють (штучний камінь, 1920-ті рр. ),
- Робочий (андезит, 1937),
- Мийниця (андезит, 1946—1947)
- Мати (на могилі Дімчо Дебелянова)
Роботи майстра зараз знаходяться у софійській Національній художній галереї.
Література[ред. | ред. код]
- Труфешев, Николай. Монументалните изкуства и архитектурата в България. Държавно издателство «Техника», София, 1968.
- Енциклопедия на изобразителните изкуства България в 3 тома, т. 1 (А-Л), Институт за изкуствознание на БАН, Издателство на Българската академия на науките, София, 1980.
- Труфешев, Николай. Архитектурно-скулптурният паметник в България. Държавно издателство «Техника», София, 1981.
Посилання[ред. | ред. код]
- От и за Иван Лазаров в Своден каталог НАБИС – национален каталог на академичните библиотеки в България
- Моите факултети: проф. Иван Лазаров [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.](болг.)
- ↑ а б Nedeva-Wegener J. Lazarov, Ivan // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T049741