Ізабелла Орлеан-Браганса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізабелла Орлеан-Браганса
фр. Isabelle d'Orléans-Bragance
Народилася 13 серпня 1911(1911-08-13)[1][2][3]
палац в Е, Е
Померла 5 липня 2003(2003-07-05)[1][2][3] (91 рік)
Париж
Поховання Dreux Royal Chapeld
Країна  Франція
Діяльність письменниця
Знання мов французька[4]
Титул принцеса
Конфесія католицька церква
Рід Brazilian imperial familyd
Батько Pedro de Alcântarad
Мати Countess Elisabeth Dobržensky de Dobrženiczd
Брати, сестри Princess Francisca, Duchess of Braganzad, Prince Pedro Gastão, Prince of Orléans-Braganzad, Prince João of Orléans-Braganzad і Princess Teresa Teodora of Orléans-Braganzad
У шлюбі з Генріх Орлеанськийd
Діти Анна, герцогиня Калабрійська[1], Duchess Diane, Duchess of Württembergd[1], Prince Michel d'Orléansd[1], Клод Орлеанська[1], Prince Thibaut d'Orléansd, Prince François d'Orléansd[1], Chantal d'Orleans, Princesse de Franced[1], Арні VIId[1], Princess Isabelle d'Orléans, Countess of Schönborn-Buchheimd[1], Princess Hélène d'Orléansd[1] і Prince Jacques d'Orléansd[1]

Принцеса Ізабелла Орлеан-Браганса, графиня Паризька (Ізабела Марія Амелія Луїза Вікторія Тереза Жанна; фр. Isabelle d'Orléans-Bragance) — графиня Паризька, дружина претендента на трон Франції Генріха Орлеанського.

Дитинство[ред. | ред. код]

Ізабела була старшою дочкою (і дитиною) дона Педру де Алькантара Орлеан-Браганса (1875—1940), у свій час спадкоємця бразильського престолу, та його дружини, чеської графині Єлизавети Добрженської де Добрженіч (1875—1951). Вона народилася в павільйоні палацу в Е в Нормандії[5] і була названа на честь бабусі по батьківській лінії Ізабели Браганси, старшої дочки і спадкоємиці зміщеного імператора Педру II.

У 1891 році дон Педру де Алькантара став роялистським імператорським принцом Бразилії після смерті імператора у вигнанні, а його мати стала претенденткою на трон. У 1908 році він одружився з чеською дворянкою в присутності своїх батьків, хоча його мати відмовилася благословити шлюб будучи головою імператорської сім'ї у вигнанні. Тому дон Педру відмовився від прав успадкування скасованого бразильського трону від свого імені і від імені своїх майбутніх нащадків[6]. За згодою з головою Орлеанського дому, до якого він належав по батьківській лінії, він і його діти продовжили використовувати титул принців і принцес Орлеан-Браганса.

Після смерті бабусі та дідуся по материнській лінії батьки Ізабелли переїхали з павільйону замку в головну будівлю; вони проводили зимові місяці в міському будинку в Булонь-Біянкуре. В 1924 році двоюрідний брат її батька, принц Адам Чарторийський, надав їх сім'ї в розпорядження апартаменти в розкішному готелі Ламбер на острові Сен-Луї, де Ізабелла та її брати і сестри здобували освіту[7]. Сім'я багато подорожувала. Велику частину юності Ізабелла провела відвідуючи своїх родичів по материнській лінії: у великих володіннях в Чотеборже (Чехословаччина), в Аттерзе-ам-Аттерзе (Австрія) і в Голухові (Польща). Разом зі своїм батьком Ізабелла відвідала Неаполь, Константинополь, Родос, Смирну, Ліван, Сирію, Каїр, Палестину і Єрусалим.

В 1920 році Бразилія скасувала закон про вигнання колишньої королівської сім'ї і запросила їх привезти додому останки Педру II; дід Ізабелли, граф д'Е, загинув під час плавання. Після щорічних поїздок в Петрополіс протягом наступного десятиліття її батьки вирішили назавжди там оселитися. Там Ізабелла відвідувала денну школу в Нотр-Дам-де-Сіон, в той час як сім'я оселилася в старому імперському палаці Грао-Пара[7]. До тих пір Ізабель отримала домашню освіту з декількома гувернантками і репетиторами.

Шлюб[ред. | ред. код]

Ізабелла, графиня Паризька (1936)

Ізабелла була пов'язана родинними відносинами з обома батьками свого майбутнього чоловіка. Вона вперше зустріла молодого принца Генріха Орлеанського в 1920 році в будинку герцогині Шартрської. Влітку 1923 він гостював у будинку її батьків в палаці в Е, коли дванадцятирічна Ізабелла, вирішила, що одного разу вийде за нього заміж. Генріх не звернув на неї особливої уваги на весіллі своєї сестри Анни з герцогом Аостським в Неаполі в 1927 році. Під час відвідування будинку його батьків, маєтку де Анжу в Брюсселі, на Великдень в 1928 році принц Генріх Орлеанський почав проявляти інтерес до Ізабелли; його інтерес ще більше зріс під час зустрічі сім'ї в липні 1929 року[7].

Генріх зробив пропозицію Ізабеллі 10 серпня 1930 року, беручи участь в полюванні в будинку графа Добрженського в Чотеборже. Пара тримала свої заручини в секреті до тих пір, поки вся сім'я не зібралася в Аттерзе, пізніше в тому ж місяці. Герцог Гіз заборонив їм одружуватися до тих пір, поки Генріх не закінчить навчання в Левенському університеті. Про заручини було офіційно оголошено 28 грудня 1930 року[7].

8 квітня 1931 року в Кафедральному соборі Палермо, Сицилія, Ізабелла вийшла заміж за свого четвероюрідного брата Генріха, графа Паризького (1908—1999)[8][9][10]. Ізабеллі було 19 років, а Генріху — 21 рік. Весілля відбулося на Сицилії, оскільки закон про заслання спадкоємців колишніх династій Франції ще не був скасований. Обидві сім'ї вибрали Палермо, оскільки сім'я Ізабелли володіла там палацом, у якому провели три попередні королівські весілля.

Весілля стало причиною кількох роялістських демонстрацій, і дорога, яка веде до собору, була заповнена сотнями гостей з Франції, які вважали Генріха законним спадкоємцем французького престолу[10]. Його зустрічали криками: «Хай живе король, хай живе Франція», а також іншими промонархічними привітаннями та піснями. До його прихильників відносилися і члени сімей нареченого і нареченої, а також представники інших королівських династій.

Генріх був претендентом на престол Франції з 1940 року.

Діти[ред. | ред. код]

У Ізабелли було одинадцять дітей:

  1. Ізабель Марі Лора Віктуар (нар. 1932); чоловік (з 1964) — Фрідріх Карл, граф фон Шенборн-Буххайма (нар. 1938)
  2. Анрі Філіпп П'єр Марі (1933—2019), з 1999 граф Паризький і герцог Франції, до того граф де Клермон; 1-а дружина (з 1957) — герцогиня Марія Тереза Вюртемберзька (нар. 1934), розлучилися в 1984 (при цьому отримала титул герцогині де Монпансьє), 2-а (з 1984) — Мікаела Кузіньо (нар. 1938), принцеса де Жуанвіль з 1986
  3. Елен Астрід Марія Леопольдіна (нар. 1934); чоловік (з 1957) — Еврар, граф фон Лімбург-Штірум (нар. 1927)
  4. Франсуа Гастон Мішель Марі (1935—1960, убитий в Алжирі), герцог Орлеанський (посмертно)
  5. Анна Маргарита Бригіта Марі (нар. 1938); чоловік (з 1965) — дон Карлос Бурбон-Сицилійський, (нар. 1938), герцог Калабрийський, інфант Іспанський
  6. Діана Франсуаза Марія да Глорія (нар. 1940); чоловік (з 1960) — Карл, герцог Вюртембергський (нар. 1936)
  7. Мішель Жозеф Бенуа Марі (нар. 1941), граф д'Евре; дружина (з 1967) — Беатріс Паскьє де Франкл (нар. 1941)
  8. Жак Жан Ярослав Марі [fr] (нар. 1941 року, брат-близнюк попереднього), герцог Орлеанський, дружина (з 1969) — Герсенда де Сабран-Понтеве (нар. 1942)
  9. Клод Марі Агнес Катрін (рід. 1943); 1-й чоловік (з 1964, розлучення в 1982) — Амедео Савойський, герцог д'Аоста (нар. 1943); 2-й чоловік (з 1982, розлучення в 1996) Арнальдо ла Каніна (нар. 1929); 3-й чоловік (з 2006) — Енріко Гандольфі
  10. Жанна Шанталь Аліса Клотільда Марі (нар. 1946); чоловік (з 1972) — Франсуа-Ксав'є де Сомбосі де Сорг (нар. 1943)
  11. Тибо Луї Дені Юмбер Марі [fr] (1948—1983), граф де ла Марш; дружина (з 1972, морганічний шлюб) — Меріон Гордон-Орр (нар. 1942)

Пращури[ред. | ред. код]

Титули[ред. | ред. код]

  • 13 серпня 1911 — 8 квітня 1931: Її Королівська Високість Принцеса Ізабелла Орлеан-Браганса
  • 8 квітня 1931 — 5 липня 2003: Її Королівська Високість Графиня Паризька

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Babelio — 2007.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Enache, Nicolas. La Descendance de Marie-Thérèse de Habsburg. ICC, Paris, 1996. p. 71. French. ISBN 2-908003-04-X.
  6. ↑ de Montjouvent, Philippe. Le Comte de Paris et sa Descendance. Editions du Chaney, 1998, Charenton, France. pp. 148—152. French. ISBN 2-913211-00-3.
  7. ↑ а б в г de Montjouvent, Philippe. Le Comte de Paris et sa Descendance. Editions du Chaney, 1998, Charenton, France. pp. 49–59. French. ISBN 2-913211-00-3.
  8. ↑ Countess Has Daughter, The New York Times, Brussels, 5 грудня 1938
  9. ↑ Cortesi, Arnaldo (8 квітня 1931), Royal Cousins Wed in Palermo Today, The New York Times, Rome
  10. ↑ а б Cortesi, Arnaldo (9 квітня 1931), Legitimists Cheer at Royal Wedding, The New York Times, Palermo
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
BLBNB: 000315378 · BNE: XX832109 · BNF: 11918200j · FAST: 1716882 · Freebase: /m/03jpcn · GND: 119148862 · ISNI: 0000000120250726 · LCCN: n78088909 · MAK: 9810594924405606 · NCF: ncf11258732 · NLG: 71942 · NLP: a0000001129443 · NTA: 069000247 · NUKAT: n96103658 · OpenVlacc: 000001285 · PTBNP: 204982 · RERO: 02-A000126041 · SUDOC: 027053563 · VIAF: 46765498
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ізабелла_Орлеан-Браганса&oldid=42353521