Ізобель Єнг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізобель Єнг
англ. Isobel Yeung
Єнг у 2007 році
Народилася 1986
Солсбері, Англія
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність журналістка
Alma mater Ноттінгемський університет
Знання мов англійська
IMDb ID 6763235

Ізобель Єнг (англ. Isobel Yeung; нар. 2 листопада 1986, Солсбері, Англія, Велика Британія) — британська журналістка, старший кореспондент документального кіно.

Висвітлювала різноманітні історії та події, що стосувалися основних глобальних проблем, таких як поточні світові конфлікти, тероризм, масові затримання та геноцид.[1][2] Вона також повідомляла про соціальні проблеми в країнах, що розвиваються, серед яких гендерні ролі, права жінок (наприклад, в Афганістані), психічне здоров'я та корупція.[3][4][5] Лауреатка премій «Еммі» та «Грейсі».[6][7][8]

Ранні роки і особисте життя[ред. | ред. код]

Народилась 2 листопада 1986 року в Солсбері, Англія, в сім'ї англійки та батька-китайця з Гонконгу.[9] Виросла та провела більшу частину свого раннього життя в Солсбері.

Після закінчення школи Єнг провела рік за кордоном в Азії, підпрацьовуючи моделлю для модних брендів і працюючи редактором публікацій про стиль життя.[10] 2009 року закінчила Ноттінгемський університет.[10] Потім переїхала до Китаю та працювала фрілансером для низки друкованих видань і телеканалів, у тому числі International Channel Shanghai і Центрального телебачення Китаю.[11][12]

2014 року почала працювати у Vice News і переїхала до Сполучених Штатів, оселившись у Нью-Йорку.[13] У Vice вона переважно була старшим ефірним кореспондентом і продюсером головних шоу, що транслювалися на HBO, спеціалізуючись на лонгрідах та інтерв'ю. Добре відома своїми матеріалами про гендерну дискримінацію та згоду на секс.

З 2017 року зустрічається з британсько-іранським журналістом і режисером Бенджаміном Зандом.

Репортажі-розслідування[ред. | ред. код]

Репортажі в Афганістані[ред. | ред. код]

У 2022 році працювала над темою про стан законності та правосуддя в Афганістані після захоплення влади Талібаном у 2021 році. Єнг також висвітлювала ситуацію з правами жінок під час правління Талібану та поточну гуманітарну кризу в країні, яка спричинена нестачею продовольства та медичних товарів, а також крахом економіки.

Репортажі в Китаї[ред. | ред. код]

2019 року вирушила під прикриттям в Сіньцзян, Китай, щоб розслідувати табори інтернованих для уйгурів та інших етнічних меншин у регіоні з мусульманською більшістю. Вона розповіла про їх масове затримання, розлучення сімей і стеження з боку китайської влади. Під час її роботи китайська поліція та служби безпеки стежили за нею, неодноразово контактували та видаляли записи з камери.[1]

Репортажі в Україні[ред. | ред. код]

На початку 2017 року Єнг відвідала Севастополь, щоб відзняти матеріал, як анексія змінила життя на півострові. Там зустрілась з російським олігархом та колишнім офіцером КДБ Олександром Лебедєвим. Він пояснив своє бачення відновлення колись відомого туристичного місця СРСР. Також взяла інтерв'ю в Олега Зубкова, власника зоопарку та сафарі-парку «Тайган», де він розповів про різке падіння туризму після анексії та перекриття українською дамбою Північно-Кримського каналу. 2018 року була присутня на президентській церемонії України за участю президента Петра Порошенка, присвяченій створенню Православної церкви України. Під час свого візиту взяла інтерв'ю в українських кримчан, які розказали про дев'ять місяців ув'язнення та тортур співробітниками ФСБ за спротив російській окупації, цензуру на півострові та відкриття мосту через Керченську протоку.[14]

2022 року під час російського вторгнення в Україну відвідала Миколаїв під час битви за місто. Під час екскурсії по постраждалому місту з мером Олександром Сєнкевичем зустрілася з родинами солдатів і цивільних, які загинули внаслідок російських бомбардувань міста, зняла на відео залишки касетних боєприпасів. Взяла інтерв'ю у 25-річної мешканки Миколаєва Ольги, а також у її тітки Світлани, яка проживає в Росії, про війну, що триває. Під час розмови по телефону Світлана описує відфільтроване висвітлення війни в Росії та те, як українці не бачать, як «нацисти катують людей [в Україні]» і як «російські війська звільняють Україну від нацистів». Також оглянула окопи 79-ї бригади на схід від міста, відвідала похорони загиблого українського солдата та поспілкувалася з біженцями, які рятувалися від війни.[15]

Репортажі в Ємені[ред. | ред. код]

2018 року поїхала в Аден, щоб висвітлити становище жінок країни під час громадянської війни в Ємені. У своєму репортажі для Vice News «Жінки, що борються за захист Ємену» взяла інтерв'ю у жінок-бійців, дітей-наречених, жертв домашнього насильства, вдів конфлікту та жінок-протестувальників. Жувала кат з державними чиновниками з Міністерства внутрішніх справ Ємену, де вони озвучили своє бачення проблем країни, пов'язаних з гендерною дискримінацією та насильством. Також взяла інтерв'ю у колишніх дітей-солдат руху хуситів.[16]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Єнг отримала дві нагороди «Еммі» за репортажі про гуманітарну кризу в Ємені. 2019 року отримала премію Мері Колвін за міжнародну журналістику.[17] 2017 року отримала премію Грейсі в номінації Телевізійний національний репортер/кореспондент за свою роботу над «Правами афганських жінок», а у 2016 році була включена до списку 50 найвпливовіших жінок Америки, складеного жіночим журналом Marie Claire.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б China’s Vanishing Muslims: Undercover In The Most Dystopian Place In The World (укр.), процитовано 3 травня 2023
  2. ↑ Warren, James (23 лютого 2017). Vice goes inside Syria to show what media censorship really looks like. Poynter (амер.). Процитовано 3 травня 2023.
  3. ↑ Isobel Yeung. www.vice.com (англ.). Процитовано 3 травня 2023.
  4. ↑ The Women Fighting to Protect Yemen (укр.), процитовано 3 травня 2023
  5. ↑ Undercover In Guyana: Exposing Chinese Business in South America (укр.), процитовано 3 травня 2023
  6. ↑ Isobel Yeung - VICE | SHOWTIME. SHO.com (амер.). Процитовано 3 травня 2023.
  7. ↑ Isobel Yeung. IMDb (амер.). Процитовано 3 травня 2023.
  8. ↑ 2017 Gracie Winners. Alliance for Women in Media (амер.). 21 березня 2017. Процитовано 3 травня 2023.
  9. ↑ VICE's Isobel Yeung is Breaking The Dress Code. web.archive.org. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 3 травня 2023.
  10. ↑ а б Eastday-Isabelle Yeung. english.eastday.com. Процитовано 3 травня 2023.
  11. ↑ Getaway Promo (укр.), процитовано 3 травня 2023
  12. ↑ Isobel Yeung. The Independent (англ.). Процитовано 3 травня 2023.
  13. ↑ We're Gianna Toboni and Isobel Yeung, Correspondents for VICE on HBO, and This Is How We Work. Lifehacker (англ.). 10 травня 2017. Процитовано 3 травня 2023.
  14. ↑ Life Inside Putin’s Crimea (укр.), процитовано 3 травня 2023
  15. ↑ Battle for the South of Ukraine (укр.), процитовано 3 травня 2023
  16. ↑ Inside a Child Soldier Rehab Center | VICE on SHOWTIME (укр.), процитовано 3 травня 2023
  17. ↑ Front Page Awards. THE NEWSWOMEN'S CLUB OF NEW YORK (амер.). Процитовано 3 травня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ізобель_Єнг&oldid=42463433