Імігонго

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрески імігонго на Міжнародному географічному фестивалі в Сен-Дьє-де-Вож, Франція

Іміго́нго (кіньяруанда : [imiɡoːŋɡo]) — популярний вид декоративного мистецтва в Руанді, зразок самобутньої руандійської культури. Імігонго є багатобарвні рельєфні картини з геометричними або спіральними візерунками, які можуть як бути невеликими за розміром, так і займати цілу стіну. Мистецтвом імігонго традиційно займаються руандійські жінки. Місцеві мешканці використовують імігонго для прикраси житла і в різних церемоніях.

Після геноциду в Руанді мистецтво імігонго опинилося на межі зникнення. Його відродженням займається заснований у 2000 році жіночий кооператив «Какіра» в Кірехе[en]. У Кірехе стіни деяких будинків прикрашені в стилі імігонго. Твори імігонго є популярним у туристів сувеніром з Руанди. Виставки мистецтва імігонго проходять у Франції та США.

Перші картини імігонго з'явилися в XIX столітті. За відомою в Кірехе версією, імігонго придумав принц Какіра, син Кімени, правителя Гісаку в провінції Кібунго, перейнявшись прикрасою житла[1][2].

У створенні імігонго використовуються коров'ячий гній та фарби органічного походження. Твори імігонго зазвичай є результатом колективної праці з розподілом обов'язків. Спочатку на дерев'яну дошку з коров'ячим гноєм наноситься рельєфний шар. Після його висихання наноситься кілька барвистих шарів. Класичними кольорами імігонго є чорний, білий і червоний. Білу фарбу готують з білої глини, червону — з глини в суміші з охрою, а чорну — з золи бананових шкірок з соком алое. Поступово імігонго починає освоювати й інші кольори, майстрині також експериментують з більш сучасними, інноваційними образами, які передають дух руандійського пейзажу, його флори і фауни, його людей[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наслаждайтесь Руандой. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
  2. Historical Dictionary of Rwanda
  3. Philip Briggs, Janice Booth. Ruanda. Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]