Історія вулиць Миколаєва
В Миколаєві, як і в будь-якому новому місті, не було ніяких назв вулиць і площ, всі вони були безіменними. На плані міста було тільки пронумеровані квартали. Так жити в місті було незручно. З розвитком міста безіменність вулиць стала створювати труднощі в поштовому спілкуванні, і це вимагало їх позначення. Адреси на листах були довгими. Перша спроба найменування вулиць була зроблена в 1822 році. Міський поліцмейстер Федоров розробив проєкт назв основних вулиць Миколаєва та підніс його на затвердження Головному командиру Чорноморського флоту і портів, військовому губернатору Миколаєва та Севастополя віце-адміралу А. С. Грейгу. Віце-адмірал не затвердив перейменування вулиць. У проєкті були запропоновані назви 13-ти поздовжнім вулицях, що йдуть із заходу на схід Миколаївського півострова, і семи поперечним. Перші 45 років існування міста Миколаєва його вулиці не мали назв і отримали їх лише в 1835 році[1].
Йшла « від пристані при будинку Головного командира до флігелів штурманського училища », тобто проходила по березі Інгулу. Назва вулиці збереглася. (вулиця Набережна)
Йшла « від будинку Головного командира до будинку штурманського училища ». Назва дана по адміральському дому. Назва вулиці збереглася. (вулиця Адміральська)
Йшла « від будинку Бабаєва повз квартири контр-адмірала Язикова, повз Грецької церкви до казенної лабораторії ». Сучасна назва — Нікольська вулиця.
Йшла « від будинку цехмайстер Синіцина повз Клімова, Богдановича по Адміралтейську слобідку ». Назва дана по загальному напрямку вулиці, яка вела в бік Спаського урочища. Назва вулиці збереглася.
Йшла « від площі при Обсерваторії повз будинок Рогулі зі стіни волового двору ». назва вироблено від Католицької церкви, що знаходилася на цій вулиці. Сучасна назва — Адмірала Макарова вулиця.
Йшла « від пісків повз будинок Вавилова через привезення, повз лазню Шерлаімова до рогатки ». Назва запропоновано у напрямку вулиці до Херсонської дорозі. Сучасна назва — Центральний проспект.
Йшла « від складу лісу, де були тимчасові рибні лавки по левади ». Сучасна назва — Чкалова вулиця.
Йшла « від місця, де перш складали казенне сіно повз левад купця Голікова і інтенданта Тулубаева до рогатки ». Назва збереглася
Йшла « від стіни Адміралтейства, поблизу Соборної церкви, через адміральську вулиць, повз Гостинного ряду до дачі Вавилова ». Сучасна назва — Маріупольська вулиця.
Йшла « від Бульвару через Адміральську вулицю повз будинок Дігалета до піщаного поля ». Сучасна назва — Пушкінська вулиця.
Йшла «від будинку цейхмейстера Синіцина повз Клімова, Богдановича по Адміралтейську слобідку». Назва дана по загальному напрямку вулиці, яка вела в бік Спаського урочища.
Йшла «від будинку лічильної комісії повз Тулубьева, Червоних лавок по Адміралтейскув слобідку». Назву дано по торгових рядах для «красного товару», що виходив однією стороною на цю вулицю. Сучасна назва — Велика Морська вулиця.
Йшла «від саду генерала Шляхтіна повз будинок Дегалетової, дріб'язкових лавок по кінець Городової частини». Назву дано по візницьку біржі, колишньої на цій вулиці. Сучасна назва — Потьомкінська вулиця.
Йшла «від будинку Машина повз Горяікова, волового двору до ризниці» (м'ясних крамниць). Сучасна назва — Шевченка вулиця.
Йшла «від привізної площі повз будинки, де були кузні, через площу Шерлаімова до рогатки». Сучасна назва — Кузнецька вулиця.
Сучасна назва — Дунаєва вулиця.
«Відокремлює дачу лейтенанта Вавилова від міста». Назва дана по положенню вулиці, яка була кордоном міста. Сучасна назва — вулиця Погранична.
Йшла «від Адміральської вулиці повз казенних будинків генералів Синіцина і Шляхтіна до піщаного поля». Названа так, оскільки з боку цієї вулиці проходив водопровід, що вів воду від джерела («Фонтану»), розташованого на березі Бузького лиману. Сучасна назва — Наваринська вулиця.
Йшла «від стіни, огороджувальної молдуванських будинок повз будинок Климова і Католицької церкви до піщаного поля». Сучасна назва — Декабристів вулиця.
Йшла «від бульвару повз головну гауптвахту, Купецьку церкву до привізного ринку». Тут вулиця названа по будівлі, де містилася гауптвахта («головна варта»). Сучасна назва — Лягіна вулиця .
Йшла «від Інгульського мосту повз будинок Іванова до привізного ринку». Названа по напрямку куди вона виводила — за мостом починалася дорога на Єлисаветград. Сучасна назва — Соборна вулиця.
Адмірал Грейг, будучи високоосвіченою і чесною людиною, не побачив у цьому проекті назв, які відображали б Миколаїв, як місто суднобудування і флоту. Грейг знав, що у молодого Чорноморського флоту ще мало офіційно визнаних бойових заслуг. Розуміючи неминучість війни з Туреччиною, він надіявся на майбутнє перемоги, які можна було увічнити в назвах вулиць головного суднобудівного міста. Грейг порадив поліцмайстеру Федорову продумати нові, більш престижні для міста вулиці. Через 2 роки після покидання Грейгом свого поста новий міський поліцмайстер Г. Г. Автономов вніс на розгляд М. П. Лазарева, який змінив Грейга, відкоригований проект вулиць, розширивши їх номінацію за межі Городовий частини.
Таким чином, перше офіційна назва вулицях було дано в 1835 р. при новому Головного командира Чорноморського флоту і портів і військовому губернаторі Миколаєва та Севастополя адмірала М. П. Лазарєву.
Слід визнати, що новий проект Г. Г. Автономова був більш вдалим, оскільки краще відображав специфіку флотського міста. Можливо, тому М. П. Лазарєв і затвердив його. Але Автономов, знаючи про невдачу свого попередника Федорова, вирішив застрахуватися: безлику назву «Фонтальна» він замінив на «Наваринську», явно щоб підмаслити честолюбство свого родича М. П. Лазарева, оскільки Чорноморський флот не мав ніякого стосунку до Наваринскої битви. І тільки М .П. Лазарєв був до неї причетний. Звичайно, проект назв вулиць, серед яких побічно увічнює ім'я М. П. Лазарева, не міг не бути затвердженим.
На плані міста з'явилися перші назви вулиць. У середині XIX ст. в місті було 61 вулиця: поздовжніх 32 і поперечних 29, але тільки 46 з них носили оригінальні імена. Частина вулиць мала однакові назви, що відрізнялися тільки порядковими номерами.
- ↑ Загадковий Миколаїв: 52 факти з історії міста. Depo.ua. 7 квітня 2016. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 24.04.2019.