Історія науки в епоху Відродження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Наука Відродження поєднала в собі багато успіхів у таких сферах як географія, астрономія, хімія, фізика, анатомія, інженерія. Непохитні існуючі до цього постулати, засновані на божественному сприйнятті світу[1], поступово спростовуються, деякі вчені зазнають тиску і переслідування. Активно в цей час розвиваються товарно-грошові відносини в Європі, складається нова культура. Складання нової культури в свою чергу було підготовлене суспільною свідомістю, змінами в настроях різних соціальних шарів ранньої буржуазії. Однак багато істориків вважали початок цієї доби науковою недостачею, зараз її вплив признали позитивним на науку.

Marie Boas Hall[en] ввела термін науковий ренесанс для позначення ранньої фази наукової революції[2] 1450р—1630р. Пітер Дір (Peter Dear) виступає за двоетапну модель науки раннього Нового часу: науковий ренесанс XV та XVI століть, зосереджений на відновленні наукових знань античності та наукова революція XVII століття, коли вчені перейшли від відновлення до нових відкриттів.

Історія Ренесансу[ред. | ред. код]

Під час та після епохи Відродження XII століття Європа пережила інтелектуальне пожвавлення, особливо щодо дослідження природи. Однак у XIV столітті відбулася серія подій, які згодом стали відомі як криза пізнього середньовіччя. Одним з чинників була давньоримська античність (здебільшого давньоримська архітектура, нумізматика та медальєрне мистецтво, література, перекладена з грецької та арабської мов на латину). Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практичного значення.Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з XII ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, у світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше античність вплинула на освіту, філософію, образотворче мистецтво і літературу.

На перший план у ренесансному неоплатонізмі виступає його гуманістичний зміст.

Математика[ред. | ред. код]

У першій половині XVI в. завдяки зусиллям італійських математиків в алгебрі відбуваються великі зрушення, супроводжувані вельми драматичними подіями. Професор Болонського університету Сципіон дель Ферро (1465-1526) знаходить спільне рішення рівняння третього ступеня але тримає його в секреті, бо воно становить велику цінність на змаганнях з вирішення завдань, які тоді широко практикувалися в Італії. Перед смертю він відкриває секрет своєму учневі Фіоре. В 1535 Фіоре викликає на змагання талантливейшего математика Нікколо Тарталью (1499-1557), який, знаючи, що Фіоре володіє способом вирішення кубічного рівняння, докладає максимум зусиль і сам знаходить рішення! Тарталья перемагає на змаганні, але також тримає своє відкриття в секреті. Нарешті, на сцені з'являється Джироламо Кардано (1501-1576). Він марно намагається знайти алгоритм вирішення кубічного рівняння і року 1539 звертається до Тарталье з проханням розповісти йому таємницю. Взявши з Кардано «священну клятву» мовчання, Тарталья частково і в не надто зрозумілої формі прочиняє для нього завісу. Кардано задовольняється і докладає зусиль, щоб ознайомитися з рукописом покійного дель Ферро. Це йому вдається, і в 1545 році він публікує книгу, в якій повідомляє алгоритм, який зведе рішення кубічного рівняння до радикалам («формула Кардано»). У цій же книзі міститься ще одне відкриття, зроблене учнем Кардано Луїджі (Лудовико) Феррарі (1522-1565), а саме рішення в радикалах рівняння четвертого ступеня. Тарталья звинувачує Кардано в порушенні клятви, зав'язується гостра і тривала полеміка. При таких обставинах заявляє про свої перші істотних досягненнях математика Нового часу.[3][неавторитетне джерело]

Леонардо да Вінчі у математиці[ред. | ред. код]

Важливим джерелом вивчення поглядів Леонардо да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, тому що Леонардо не знав латини. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці з фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив значний вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов'язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царює в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вінчі приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світопізнання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Інші вчені[ред. | ред. код]

Леона́рдо да Ві́нчі і Мона Ліза

Видатних результатів досягли, серед інших, Регіомонтан, який перевів на латину праці Архімеда; Коммандіно (1509-1575), який також видав видання Архімеда, а також видання творів Евкліда, Герона та Паппа; і Мауролико (1494-1575), який не тільки перевів роботи древніх математиків, але і додав до них більшу частину своїх власних робіт. Їхні переклади дали можливість наступному поколінню математиків опанувати методи, що набагато випереджають ті, що використовувалися в Середні віки.Слід зазначити, що математичні результати XV і XVI століть не обмежувалися перекладами праць стародавніх греків. Деякі математики, такі як Нікколо Тарталья та Лука Пачолі, застосовували та доповнили результати як середньовічних ісламських учених, так і таких дослідників, як Йордан та Фібоначчі.

Хімія[ред. | ред. код]

Одним з видатних вчених-енциклопедистів епохи Відродження був італієць Леонардо да Вінчі (1452-1519). Поряд з роботами по хімії металевих руд і пробірного аналізу таких авторів, як Агрікола і Ванноччо Бірінгуччо, B XVI в. було засновано новий напрямок в медицині - ятрохімія, тобто «лікарська хімія».

Найвизначнішим представником ятрохімії був Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (жив з 1493-1541), який отримав гучну популярність під ім'ям Парацельса, яке він сам собі привласнив. Парацельсу і належить заслуга реформатора медицини і хімії.

Будучи лікарем, добре знайомим з хімією, Парацельс запропонував об'єднати обидві області в єдину науку - ятрохімію (від грец. Іатрос — лікар).

Парацельс висунув хімічну теорію лікування хвороб, засновану на тому, що виникнення хвороб пов'язане з порушенням рівноваги в організмі трьох початків алхіміків: ртуті, сірки і солі. Виходячи з цього, Парацельс став застосовувати для лікування різні мінеральні речовини, в тому числі сильнодіючі ртутні, арсенові і сурм'яні препарати.

Періодична таблиця елементів більша частина якої була відкрита у часи Ренесансу

Серед послідовників Парацельса широку популярність здобув Андреас Лібава (жив з 1540 по 1616 рр.), Який був лікарем і викладачем хімії в Німеччині. У 1597 році Лібаво випустив великий курс хімії, названий їм «Алхімія». Це був перший в історії підручник хімії.

Лібаво розглядав різні речовини, способи їх отримання та застосування. Прості речовини він ділив на дві великі групи - Магистер і екстракти. Більшість речовин, описаних в «Алхімії», мало велике практичне значення в медичній практиці, зокрема Магистер «питних металів» - золота, срібла, заліза, так звані екстракти, есенції, горілки, настоянки та ін.

Найбільшим представником ятрохімічного напряму був голландський вчений Ян Баптиста ван Гельмонт (жив в 1577-1664 рр.).

Ван Гельмонт цікавився теоретичними проблемами і практичними питаннями іатрохімії - приготуванням ліків.

В області теоретичної хімії Ван Гельмонт належить постановка питання про справжні складові частини (засадах) складних тіл. Він відкидав стихії Аристотеля і три початки алхіміків. На думку Ван Гельмонта, тільки ті тіла можуть бути визнані простими, які виходять в результаті розкладання складних тел.

Так, при згорянні органічних речовин завжди утворюється вода; вона і повинна бути визнана елементарним тілом.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. КУЛЬТУРНО-РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ (XVI – XVII СТ.). zno.academia.in.ua. Процитовано 4 грудня 2022.
  2. Наукова революція - що це таке, визначення та поняття - 2021 - Economy-Wiki.com. uk.economy-pedia.com. Процитовано 4 грудня 2022.
  3. Реферат: Математики епохи Відродження - ur.co.ua. ur.co.ua. Процитовано 4 грудня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. Хімія епохи відродження - реферати та учбові матеріали на um.co.ua. um.co.ua. Процитовано 4 грудня 2022.