Абхазькі негри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абхазьке узбережжя.

Абха́зькі не́гри, або кавка́зькі не́гри — невелика расово-етнічна негроїдна група абхазького народу, що проживає, в основному, в абхазькому селищі Адзюбжа[1] в гирлі річки Кодор і навколишніх селах Абхазії (Члоу, Поквеш, Агдарра, Меркула та ін.).

Походження[ред. | ред. код]

Гіпотези[ред. | ред. код]

Про етнічне походження абхазьких негрів і про те, як ці африканці потрапили до Абхазії, спеціалісти єдиної думки не мають. Ряд істориків стверджує, що заселення неграми ряду сіл на околицях Адзюбжі в Абхазії відбулося в XIX столітті[2] (згідно з Віанору Пачуліа — в другій половині XIX століття[3]); інші автори датують його XVII століттям[4][5].

Згідно з однією з версій, кілька сотень чорношкірих рабів було закуплено та ввезено князями Шервашидзе (Чачба) для робіт на цитрусових плантаціях[5]. Цей випадок став єдиним — і, певно, не зовсім вдалим — досвідом щодо масового імпорту африканців, що відбувся на території Чорноморського узбережжя Кавказу.

За іншою версією, негри-абхази — нащадки колхів. Однак питання про ймовірність хоч якоїсь спадкоємності між античними колхами та нинішніми абхазькими неграми відкрите: достовірних свідчень про існування негроїдного населення в історичній Колхіді немає. Також вони можуть походити від єгипетських коптів (копти не є неграми) або від фалаша, ефіопських юдеїв[6].. Абхазький письменник Дирміт Ґулія у книзі «Історія Абхазії» розвинув теорію про переселення предків абхазів заразом з предками колхів з Єгипту та Абісинії[7]. Гулія порівнювяв дані щодо топоніміки Абхазії та відповідної місцевості Ефіопії і стверджував, що деякі з географічних назв «цілком однакові»: Багада — Багада, Гумма — Гумма, Табакур — Дабакур і т. д.[8]

Зацікавлений цією проблемою Максим Горький разом з абхазьким письменником, головою ЦВК СРР Абхазії Самсоном Чанбою відвідав Адзюбжу, де зустрічався зі старожилами-неграми. За підсумками своєї поїздки та порівняння отриманих відомостей з доступною йому літературою він визнав ефіопську версію походження абхазьких негрів схожою на достовірну[9].

Легенди (основні)[ред. | ред. код]

Існує й низка «народних» опоетизованих легенд. За однією з них, що згадувалась у доповідній записці Івана Ісакова Микиті Хрущову[5], вблизи абхазских берегов во время шторма потерпел крушение османский[10], поблизу абхазьких берегів під час шторму зазнав аварії османський[11] корабель із невільниками, котрих везли на продаж. І нинішні негри-абхази — нащадки невільників, які врятувалися з того корабля і заснували колонію в Абхазії. Ця легенда, щоправда, не пояснює, як такий корабель могло занести до води цієї частини Чорного моря настільки далеко від основних морських шляхів негритянської світової работоргівлі.

Інша легенда оповідає про зносини нартів та деяких «чорноликих людей». Згідно з нею, легендарні нарти повернулися на Кавказ із далекого африканського походу з сотнею проводжатих-негрів. Останні залишилися жити в Абхазії у селі Адзюбжа[12].

Згідно з третьою легендою, до появи негрів-абхазів причетний Петро I: він ввозив у Росію багато арапів, а тих, що не змогли акліматизуватися у Санкт-Петербурзі, дарував абхазьким князям[13][14]. За свідченням кандидата історичних наук Ігоря Бурцева, таких «подарунків Петра» в Абхазії дійсно могло виявитися кілька десятків.

Можливо, певною мірою вірними є відразу декілька наукових гіпотез і легенд одночасно: багато з них де-факто не виключають, а доповнюють одна одну.

Історія[ред. | ред. код]

Грузинською мовою негри-абхази називалися შავი კაცი (шаві каці; «чорна людина»)[5] або შავი ხალხი (шаві халхі; «чорний народ»). У згаданій доповідній записці Івана Ісакова Хрущову про абхазьких негрів, серед іншого, розповідається, що намісник Кавказу Іларіон Воронцов-Дашков, наслідуючи Петра I, мав у своєму особистому конвої негрів з Адзюбжі, які супроводжували його в черкесках[5]. Принц Олександр Ольденбурзький, засновник Гагри, тримав при своєму дворі кілька представників від кожного з народів Чорноморського узбережжя Кавказу, у тому числі місцевих негрів[15]. За розповіддю А. М. Чочуа, у 1880-х роках в Адзюбжі жила велика родина негрів: мати Халлила, її сини Амбер, Ква-Ква й Черін та доньки; сини одружилися з абхазькими дівчатами[3].

Відомо, що у ХІХ столітті всі абхазькі негри розмовляли лише абхазькою і вважали себе представниками абхазького народу[4]. Інші абхази сприймають це без заперечень, як належне. Їхня сукупна кількість оцінюється різними спостерігачами в діапазоні від «декількох сімей» до «декількох сіл». Щодо переважного віросповідання серед джерел теж немає єдності — певно, в Абхазії існують або існували в недавньому минулому і негри-християни, і негри-мусульмани, і негри-юдеї.

Сучасність[ред. | ред. код]

О. В. Маан (2006) вказує, що вони живуть у селах Адзюбжа, Киндиг, Тамш, Тхіна, Река, Єлир[2]. В. Пачуліа (1964) додає також селища Паквеш, Меркула, Ачандара, а також місто Сухумі[16].

Абхазькі негри займаються вирощуванням цитрусових, винограду, кукурудзи[5], працюють на вугільних шахтах Ткварчелі, на підприємствах Сухумі — трикотажній фабриці, порту і ін. Як і численні абхази, абхазські негри сьогодні розмовляють російською. Більша їх частина асимільована і сильно метисована, багато хто покинув Кодор, осівши в інших частинах Абхазії, сусідніх Грузії і Росії, а також і за їх межами.

Свідчення[ред. | ред. код]

Серед вельми суперечних свідчень, що стосуються або припустимо стосуються предків абхазьких негрів або їх самих, дослідники зазвичай відмічають таке:

— Ну а як живеться неграм в Радянському Союзі?
— Яким неграм? — цікавиться хазяїн.
— Як яким? — здивувався принц, дивлячись на місцевих негрів, що сиділи за цим же столом. — Вам!
— А ми не негри, — сказав хазяїн, усміхаючись своєю характерною усмішкою і киваючи на решту негрів, — ми — абхазці.

— письменник Фазиль Искандер, Сандро из Чегема, книга 2. — М.: «Московский рабочий», — 1989.

Негри в інших частинах Кавказу[ред. | ред. код]

Фотографія карабаського негра, зроблена Джорджем Кеннаном в 1870 році, із Бібліотеки Конгресу США

Невелика кількість негрів в дев'ятнадцятому — початку двадцятого століття проживало також в аджарському місті Батумі[17]. А в Бібліотеці Конгресу США в складі колекції фотографа Джорджа Кеннана зберігається фотографія карабаського негра-арабо-горянина (1870—1886 роки)[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ За версією Зінаїди Ріхтер (1930) назва читається як «Адзюбіса». Інші джерела такий варіант не наводять.
  2. ↑ а б Маан О. В. Абжуа. Историко-этнологические очерки Очамчирского района Абхазии. — Сухум, 2006. — С. 226, прим. 1.
  3. ↑ а б Пачулиа В. В краю золотого руна. Исторические места и памятники Абхазии. — М. : Наука, 1964. — С. 51—52
  4. ↑ а б Богданов, К. Переменные величины. Погода русской истории и другие сюжеты Архівовано липень 22, 2015 на сайті Wayback Machine.. — М. : Новое литературное обозрение, 2014. — С. 368 — ISBN 978-5-4448-0188-8.
  5. ↑ а б в г д е Негры в Кодорском ущелье — «Родина», № 11 — 2001 год.
  6. ↑ Фридман, Г. Заметки о биографии А. П. Ганнибала Архівовано березень 13, 2009 на сайті Wayback Machine. — «Проза.ру», август 2004 года.
  7. ↑ Инал-Апа Ш. Д. Вопросы этно-культурной истории абхазов. — Сухуми : Алашара, 1976. — С. 41; Бгажба О. Ранние этапы этнической истории. // Абхазы. (Народы и культуры). — М. : Наука, 2007. — С. 57.
  8. ↑ Островский, В. Загадочный Абрам. Версии Архівовано березень 13, 2009 на сайті Wayback Machine. — альманах «Еврейская старина», № 12 (36), декабрь 2005 года.
  9. ↑ Кторова, А. Загадка национальных корней Пушкина Архівовано травень 24, 2011 на сайті Wayback Machine. — «Русский журнал», 15 сентября 2002 года.
  10. ↑ Анненков, В. Сны об Апсны. Абхазия в снах и фотографиях [Архівовано 2011-03-26 у Wayback Machine.] — «Известия науки», 25 июля 2003 года.
  11. ↑ Анненков, В. Сны об Апсны. Абхазия в снах и фотографиях [Архівовано 2011-03-26 у Wayback Machine.] — «Известия науки», 25 июля 2003 года.
  12. ↑ Приключения нарта Сасрыквы и его девяноста девяти братьев. [Архівовано 2009-03-13 у Wayback Machine.] // Подготовка текста Ш. Д. Инал-ипа, К. С. Шакрыл, Б. В. Шинкуба. Вступительная статья Ш. Д. Инал-ипа. Перевод с абхазского Г. Гулия (проза), В. Солоухина (стихи). — Сухуми: «Алашара». — 1988. С. 55
  13. ↑ Масалов, А. Зана, самка снежного человека-2 [Архівовано 2009-03-13 у Wayback Machine.] — «Аномальные новости», № 39, 2007 год.
  14. ↑ Счастье старого негра Архівовано липень 22, 2015 на сайті Wayback Machine.. — «Заря Востока», 17 августа 1958 года.
  15. ↑ Передельская, Н. Хижина тёти Нуцы [Архівовано 2007-10-25 у Wayback Machine.] — «Московский комсомолец», 23 мая 2003 года.
  16. ↑ Пачулиа, В. В краю золотого руна. Исторические места и памятники Абхазии. — М.: Наука, 1964. — С.52
  17. ↑ Заур Маргиев: Батумские негры. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 9 липня 2011.
  18. ↑ [[https://web.archive.org/web/20110628044137/http://www.loc.gov/pictures/item/99615616/ Архівовано 28 червня 2011 у Wayback Machine.] [Three-quarter length portrait of man, seated, facing front]]

Посилання[ред. | ред. код]


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Абхазькі_негри&oldid=42443156