Агалакова Жанна Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агалакова Жанна Леонідівна
Жанна Леонидовна Агалакова
Народилася 6 грудня 1965(1965-12-06) (58 років)
Кіров, РРФСР, СРСР
Громадянство СРСР → Росія
Діяльність журналістка, телеведуча, спеціальний кореспондент, акторка
Alma mater факультет журналістики МДУ (1991)
Знання мов російська, англійська, французька, італійська і іспанська
Заклад НТВ і Перший канал
Роки активності 1986 — тепер. час
Нагороди
IMDb ID 1113303

Жанна Леонідівна Агалакова (нар. 6 грудня 1965, Кіров, Російська РФСР, СРСР) — російська журналістка, спеціальний кореспондент, телеведуча.

Нагороджена медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2006)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 6 грудня 1965 року в Кірові.

Тато — інженер, мама — викладач російської мови та літератури[2]. Брат — Михайло, комп'ютерник[3].

З 1979 по 1983 рік жила з батьками в Монголії[2].

У дитинстві мріяла стати слідчим, композитором, архітектором, вихователем і перекладачем, а також виступати в цирку. Потім зрозуміла, що всі ці професії можна поєднати в журналістиці[4].

Свою кар'єру починала секретарем головного редактора кіровської газети «Комсомольське плем'я». «Путівку в життя» їй дав Василь Васильович Смирнов, який тоді був головним редактором цієї газети. Відразу після закінчення школи Жанна провалила вступні іспити на філологічний факультет Ленінградського державного університету і їй потрібно було десь працювати один рік. У цей час у місцевій газеті «Комсомольське плем'я» звільнилося місце секретаря і друзі її батьків запропонували головному редактору її кандидатуру. Після тривалої розмови з недосвідченою рудоволосою веснянкуватою дівчиною Смирнов прийняв її на роботу. В газеті була не тільки секретарем, але і малювала ноти — у рубрику «Музичний кіоск». А незабаром написала і першу замітку.

В 1991 році закінчила газетне відділення[5][6] факультету журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (МДУ). Студентську практику проходив у популярній телепрограмі «Погляд» на телеканалі ОРТ. Після університету півтора року працювала на телестудії МВС СРСР на посаді кореспондента. Робила сюжети для програми «Людина і закон»[2]. Потім рік працювала прес-аташе Міжнародної асоціації по боротьбі з наркоманією і наркобізнесом. Пізніше, за словами Жанни, вона деякий час була «вільним художником» — писала статті куди тільки можливо, переживала, коли їх не друкували"[4][7][8].

З 1992 року — кореспондент відділу світської хроніки РИА «Новости»[4][7][8].

По-справжньому відчула професію тележурналіста, потрапивши в 1995 році на інформаційний канал «Ділова Росія» телеканалу «РТР» під керівництвом Олександра Акопова: довелося оперативно освоювати теми, про які раніше не мала ніякого уявлення. Першою її роботою стали два десятихвилинних репортажі про ядерне паливо[8]. Незабаром Агалакова була помічена «гуру вітчизняного телебачення» Ігорем Кириловим, який запропонував їй спробувати себе телеведучою[4]. У 1996 році запросили вести ранкову інформаційну програму «Сьогодні» на телеканалі НТВ[9]. Три роки, проведені у цій телекомпанії, Жанна досі вважає найвищою школою журналістики[7].

У 1998 році у складі команди НТВ брала участь у російській версії телегри «Форт Боярд».

У жовтні 1999 року було відсторонено від ведення програми «Сьогодні» з ініціативи головного редактора Служби інформації НТВ Володимира Кулістікова за неправильно названу кількість людей, загиблих після теракту[10].

У жовтні 1999 року перейшла на телеканал ОРТ (з вересня 2002 року — «Перший канал»)[11]. Вела денні і вечірні випуски «Новин», а також програму «Час»[4][7].

У травні 2000 року оголошувала результати голосування російського професійного журі на конкурсі пісні «Євробачення-2000», що проходив у Стокгольмі.

З 2000 по 2002 рік разом з Володимиром Познером вела на «Першому каналі» програму «Часи», яка неодноразово ставала лауреатом премії ТЕФІ. У прямому ефірі пройшла через «вогонь і воду»: теракти 11 вересня 2001[12], початок війни в Афганістані[13], теракт в Беслані, відставка Бориса Єльцина, президентські вибори[14][15] і так далі.

З вересня 2005 року — власний кореспондент «Першого каналу» в Парижі[3][16].

З січня 2013 року по серпень 2019 року — спеціальний кореспондент «Першого каналу» в Нью-Йорку[17][18].

З серпня 2019 року — знову власний кореспондент «Першого каналу» в Парижі[19].

3 березня 2022 року подала заяву про звільнення з «Першого каналу» і 17 березня офіційно покинула його[20]. Агалакова заявила, що покинула канал на знак протесту проти російського вторгнення в Україну, оскільки російське телебачення використовується для поширення кремлівської пропаганди[21]. В інтерв'ю BBC вона назвала російське телебачення «промиванням мізків»[22].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Захоплення[ред. | ред. код]

Улюблене проведення часу Жанни Агалаковой — відрядження. Обожнює стояти біля плити[4]. Грає на фортепіано і в теніс. Бігає на середні дистанції.

Володіє англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1986— «…До 16 і старше. Самостійність» — невелике інтерв'ю.
  • 1986 — «Карусель на базарній площі» — невелика роль в масовці в епізоді на міській площі.
  • 2012 — «Вогонь, вода і діаманти» — телеведуча інформаційної програми[29].

Визнання[ред. | ред. код]

Державні нагороди
Громадські нагороди
  • 2002 — фіналіст премії «ТЕФІ—2002» у номінації «Ведучий інформаційної програми» за роботу у програмі «Часи» на «Першому каналі» в 2002 році[31].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 27 ноября 2006 года № 1316 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  2. ↑ а б в Конференция с Жанной Агалаковой 8 июля 2004 года на Первом канале. // 1tv.ru
  3. ↑ а б в Кира Деливориа. Жанна Агалакова: «Я знаю, как поймать в парижской квартире мышей». [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.] // versia.ru (25 апреля 2011 года)
  4. ↑ а б в г д е Жанна Агалакова. Специальный корреспондент Первого канала в США. // 1tv.ru
  5. ↑ Агалакова Жанна Леонидовна. Биография. [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] Клуб выпускников МГУ // moscowuniversityclub.ru
  6. ↑ Жанна Агалакова. Биография. [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.] «Вокруг ТВ» // vokrug.tv
  7. ↑ а б в г Агалакова, Жанна // Большая русская биографическая энциклопедия (электронное издание). — Версия 3.0. — М. : Бизнессофт, ИДДК, 2007. «Большая биографическая энциклопедия» // dic.academic.ru
  8. ↑ а б в Лариса Левина. Новости от Жанны Агалаковой. [Архівовано 6 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Журнал «Профиль», 8 октября 2001
  9. ↑ Жанна, которую любит утро. Новая газета. 10 серпня 1998. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 20 травня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  10. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: Что приход Земского сулит НТВ. Собеседник. 28 жовтня 2015. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 14 липня 2020.
  11. ↑ Агалакова уходит и приходит. Первый канал. 8 листопада 1999. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015.
  12. ↑ Жанна Агалакова, телеведущая ОРТ: «В нашей редакции чуть не случилась такая же паника, как в Штатах». Газета «Комсомольская правда». 13 вересня 2001. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 14 липня 2020.
  13. ↑ Война продолжается. Оставайтесь с нами. «Новая газета». 11 жовтня 2001. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  14. ↑ Киселев Солженицына не заменит. Аргументы и факты. 29 березня 2000. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  15. ↑ Большой передел произошел на информационном рынке. Собеседник. 4 травня 2000. Архів оригіналу за 29 вересня 2003. Процитовано 14 липня 2020.
  16. ↑ Жанна Агалакова переезжает в Париж. [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] // КП.ru, 5 сентября 2005
  17. ↑ Собкором российского Первого телеканала в Нью-Йорке стала Жанна Агалакова. [Архівовано 18 липня 2020 у Wayback Machine.] // runyweb.com, 10 января 2013
  18. ↑ Жанна Агалакова переехала в Нью-Йорк [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] // КП.ru, 10 января 2013
  19. ↑ Встреча лидеров «Семерки» завершилась очень скромным итоговым документом и с ворохом разногласий. Первый канал. 26 серпня 2019. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  20. ↑ Жанна Агалакова уволилась с Первого канала. www.mk.ru (рос.). 15 березня 2022. Процитовано 13 липня 2023.
  21. ↑ Reuters (22 березня 2022). Ex-Russian state TV reporter: I quit over Ukraine war. Reuters (англ.). Процитовано 13 липня 2023.
  22. ↑ Ukraine war: Troops could quit Severodonetsk amid Russian advance - official. BBC News (брит.). 27 травня 2022. Процитовано 13 липня 2023.
  23. ↑ Жанна Агалакова: «Спустя двадцать лет мы вместе!» [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.] // 7days.ru, 16 марта 2011
  24. ↑ Дарья Асламова. Как Дарья Асламова стала подружкой невесты на свадьбе Жанны Агалаковой. [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.] // КП.ru, 27 апреля 2001
  25. ↑ Жанна Агалакова родила итальянскую графиню. [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.] // kp.ru (21 сентября 2002 года)
  26. ↑ Жанна Агалакова вернулась в эфир, оставаясь кормящей матерью [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] // КП.ru, 15 января 2003
  27. ↑ Всё, что знает о Париже специальный корреспондент Первого канала во Франции Жанна Агалакова [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.] // 1tv.ru (20 апреля 2011 года)
  28. ↑ Тележурналист Жанна Агалакова — о выходе своей первой книги и о любви к Франции [Архівовано 6 липня 2014 у Wayback Machine.] — Интервью в гостях у Радио «Маяк» в рубрике «Неофициальный приём», 18 апреля 2011 (аудио [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.])
  29. ↑ Трейлер фильма «Огонь, вода и бриллианты» (2012) [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.] (видео на YouTube)
  30. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 21 августа 2018 года № 488 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  31. ↑ В Москве наградят победителей ТЭФИ-2002 [Архівовано 21 липня 2018 у Wayback Machine.] // РИА, 31 января 2003

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль

]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Агалакова_Жанна_Леонідівна&oldid=39924672