Адміністративні центри Донеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Площа миру в Краматорську центрі Донецької області з 2014 року.

Адміністративні центри Донеччини

Історія[ред. | ред. код]

Бауфал Владислав Францевич голова Юзівського генерал-губернаторства.

Юзівське генерал-губернаторство[ред. | ред. код]

21 липня 1906 року в Санкт-Петербурзі відбулася нарада під керівництвом прем'єр-міністра Столипіна. Розглядалося питання «про способи припинення заворушень, що виникли в Юзівському районі». Прийняли рішення створити тимчасове генерал-губернаторство на території Бахмутського, Маріупольського та Слов'яносербського повітів і Таганрозького округу. Місцем перебування екстреного генерал-губернатора була обрана Юзівка. У його розпорядження перейшли всі війська, що знаходилися на цій території і новоприбулі, а також каральний поїзд, який мав на озброєнні артилерію. Так Юзівка ​​вперше в своїй історії стала адміністративним центром.[1]

Донецька область[ред. | ред. код]

З початком Лютневої революції в 1917 році Донбас не мав єдиного адміністративного центру, і був розділений кордонами трьох адміністративних одиниць Катеринославської Харківської губерній і Областю Війська Донського адміністративні центри всіх перерахованих територіальних утворень Катеринослав, Харків, Ростов-на-Дону рівнозначно були віддалені від промислового регіону .

Першим органом який претендував на владу на території всього Донецького басейну був Центральний Військово-Революційний Коміте Донбасу який був створений більшовиками 17 грудня 1917 року в станції Микитівка нині місто Горлівка де і розташувався.[2][3]

Після Другої вседонбасской конференції ревкомів яка відбулася 28 січня 1918 року на питання про владу в регіоні було винесено таке рішення : "У Донецькому басейні органом революційної влади є Центральний Військово-Революційний Комітет Донецького басейну, який спирається на всі організації пролетаріату Донецького басейну ..."[4] . Після цього було прийнято рішення переністі діяльність ЦВРКД до Юзівки що і було реалізовано в лютому 1918 року. Таким чином в лютому 1918 року Юзівка ​​стала адміністративним центром Донецької області як обласного об'єднання рад.[5]

Юзівка була центром області з лютого до 18 квітня, після чого ЦВРКД переїхав в Олександрівськ-Грушевський нині місто Шахти.[6] У Александовск-Грушевському ЦВРКД пробув всього п'ять днів після чого евакуювався в Ростов-на-Дону в якому пробувши до 1 травня 1918 після чого евакуювався за маршрутом Ростов-на-Дону-Тихорецкая - Великокнязівська - Царицин.[7]

Половецька земля[ред. | ред. код]

6 березня 1918 року згідно з Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», що був ухвалений Українською Центральною Радою була створена Половецька земля яка об'єднала промислові повіти Катеринославської губернії. Центр землі повинен був знаходитися в Бахмуті, але після звільнення Донбасу військами Троїстого союзу комендант Половецької землі (Донецького району) полковник Сікевич з своїм апаратом розташувався на станції Микитівка.[8][9]

Донецька губернія[ред. | ред. код]

Бахмут центр губернії на початку 1919 року і 1920-1925 роках.

17 січня 1919 року Центральна Військово-Революційний Комітет Донбасу відновив свою діяльність на станції Яма. А вже 1 лютого 1919 року ЦВРКД був визнаний ВУЦВК як "... затверджується на правах Тимчасового Губернського Ревкома з найменуванням: Військовий Революційний Комітет Донецького басейну."[10] 5 лютого 1919 Нарком внутрішніх справ Клім Ворошилов віддав наказ про створення Донецької губернії, Раднарком України приймає декрет «Про створення Донецької губернії» у склад губернії ввійшли Слов'яносербський повіт і Бахмутський повіт Катеринославської губернії, адміністративним центром губернії став Бахмут пробув таким до травня 1919 року коли місто зайняла Добровольча армія а губернія припинила своє існування.

Луганськ був центром губернії на початку 1920 року.

Після звільнення міста Бахмута в грудні 1919 року частинами РККА в місті був створений губернський ревком. В цей же час 4 січня 1920 року в Харкові ВУЦВК створив Донецький губернський ревком який в січні прибув до Луганська де і розташувався. Виявилося, що з Луганська, який розташованний віддалено і при поганому зв'язку, при слабкому розвитку залізно дорожніх шляхів, керувати губернієй незручно, довелося Луганськ залишити і перевести губернські органи влади в Бахмут. Бахмут був краще пов'язаний залізно-дорожніми шляхами з основними центрами губернії, мав телефонний зв'язок з усіма рудниками. В середині 1924 року на губернській партійній конференції ВКП (б) представники Бахмуту запропонували перенести губернський центр або в Луганськ або в Сталіно.[11] Бахмут пробув губернським центром до 1925 року коли губернія була ликвидированна.[3]

На початку 1920 року було багато суперечок серед губернських працівників де повинен був знаходитися губернський центр. Слов'янські партійні працівники пропонували перенести центр в Слов'янськ, інші пропонували перенести центр губернії до Юзівки.

Треті виступили з ідеєю створити новий адміністартівной центр побудувати нове губернське місто. На початку 1920 року біля станції Дебальцеве було проведено кілька суботників, на яких були проведенні підготовчі роботи і були вириті котловани. Проект створення губернського центру в Дебальцевого так і не був реалізований.[3]

Сталінська область[ред. | ред. код]

Сталінська область - Донецька область[ред. | ред. код]

Донецька область 2014[ред. | ред. код]

Герб Назва міста Часові рамки
Донецьк 21 липня 1906 - початок 1907
Горлівка 17 грудня 1917 - лютий 1918
Донецьк лютий 1918 - 18 квітня 1918
Шахти 18 квітня 1918- кінець квітня 1918
Сіверськ 17 січня 1919 - 5 лютого 1919
Бахмут 5 лютого 1919 - травень 1919
Бахмут грудень 1919
Луганськ початок 1920
Бахмут початок 1920 - 1925
Бахмут 2 липня 1932 - 17 липеня 1932
Донецьк 17 липеня 1932 - 13 червня 2014
Маріуполь 13 червня 2014 - 13 жовтня 2014
Краматорськ 13 жовтня 2014 -

Джерела[ред. | ред. код]

  • Радченко А. СОВЕТСКОЕ СТРОИТЕЛЬСТВО В ДОНБАССЕ. Всероссийская кочегарка Номер: №285 Дата: 12.12.1924
  • «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922—1933

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 23 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 133
  3. ↑ а б в Радченко А. СОВЕТСКОЕ СТРОИТЕЛЬСТВО В ДОНБАССЕ. Всероссийская кочегарка Номер: №285 Дата: 12.12.1924
  4. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 143
  5. ↑ Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 147
  6. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 160
  7. ↑ «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 160-161
  8. ↑ Шабельников В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917—1940. — Донецьк: Вид-во Донецького національного ун-ту, 2006. — с. 22.
  9. ↑ Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943—1951) Т 3 Стр 65
  10. ↑ Донецкий областной архив. Ф. Р-1183, оп.2, д.93, л.3.
  11. ↑ Харьковский пролетарий №18 від 08.05.1924, сторінка 1
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адміністративні_центри_Донеччини&oldid=40560707