Аерократія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аерокра́тія (від грец. άέρος – повітря; κράτος – сила, влада) — силовий компонент стратегії опанування та використання повітряного простору з метою геополітичної експансії. Термін запропонований К. Шміттом, який вважав, що технічний процес освоєння повітря здійснюється у бік «розрідження» середовища («Моря»), супроводжується відповідними культурними й цивілізаційними процесами.[1]

Особливості[ред. | ред. код]

Італійський військовий теоретик, автор концепції тотальної повітряної війни Дж. Дуе висловлював думку, що той, хто панує у повітрі та має відповідні наступальні сили, з одного боку, охороняє всю свою територію від ворожих повітряних нападів, а з іншого — може вчиняти проти ворога наступальні дії руйнівного масштабу, яким противник не в змозі протидіяти.[1][2]

З революцією у галузі транспорту й комунікацій почалося суперництво між наддержавами в авіакосмічній сфері. Авіація стала ефективним засобом подолання природних географічних перешкод, але водночас саме з повітряною зброєю пов’язані найжахливіші жертви та руйнування (Герніка, 1937; Дрезден, Хіросіма та Нагасакі, 1945; В’єтнам, 1972; Ірак, 1991; Сирія, 2015 та ін.).[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) (PDF) (укр) . Львів: «Новий Світ – 2000». 2015. с. 11. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка); Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)
  2. а б Аерократія // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Шмитт К. Планетарная напряженность между Востоком и Западом и противостояние Земли и Моря // Элементы. 2000. № 8.
  • Степаненко А. Основні закони геополітики в умовах глобалізації світового простору // Часопис соціально-економічної географії. 2015. № 18.