Акарни
Акарни або Акарне ([əˈkɑr.niː] ; дав.-гр. Ἀχαρναί) були демом стародавньої Аттики . Це була частина phyle Oineis[1].
Акарни, за Фукідідом, були найбільшою демою в Аттиці. У четвертому столітті до нашої ери 22 з 500 членів ради походили з Акарни, більше, ніж з будь-якої іншої деми[2].
Назва[ред. | ред. код]
Топонім Ахарни, швидше за все, має догрецьке походження, подібний до інших топонімів по всій Аттиці. У давнину вважалося, що назва походить від слова acharna (ἀχάρνα) або acharnos (ἀχαρνός), що означає морський окунь, через форму рівнини, на якій Акарни виглядали як риба. Інша думка полягала в тому, що назва походить від Ахарнаса, одного з міфічних героїв з Аттики і передбачуваного засновника міста[3].
Розташування[ред. | ред. код]
Акарни були розташовані в західно-північно-західній частині Аттичної рівнини, в 60 стадіях на північ від Афін, на південь від гори Парнес. Місце Акарни розташоване на південному заході від Меніді (перейменовано на сучасний Ахарнес). Саме з лісів цієї гори акарняни отримали можливість здійснювати ту торгівлю деревним вугіллям, якою вони були відомі серед афінян[4][5]. Їхня земля була родюча; їх населення було грубим і войовничим; і вони надали на початку Пелопоннеської війни 3000 гоплітів, або десяту частину всієї піхоти республіки. Вони володіли святилищами або вівтарями Аполлона Агієя, Геракла, Афіни Гігієї, Афіни Гіппії, Діоніса Мельпомена та Діоніса Кісса, так звані, тому що акарніанці сказали, що плющ вперше виріс у цій демі. Одна з п'єс Арістофана носить ім'я Акарняни[5].
Історія[ред. | ред. код]
Найдавніші підтверджені свідчення постійного проживання на цій території датуються неолітом.
Протягом мікенського періоду в епоху грецької бронзи ця територія постійно була заселена. Поблизу Лікопетри була виявлена гробниця мікенського толоса, а сліди іншої гробниці бронзового віку були знайдені в районі, який сьогодні називається Немезида. Багато археологічних звітів стверджують, що по всій території було проведено кілька розкопок гробниць, які вказують на можливість того, що Акарни, можливо, були політично незалежним регіоном у той період.
Найбільша кількість археологічних свідчень датується класичним та елліністичним періодами (5-2 століття до нашої ери). Він складається здебільшого з кладовищ, знайдених по всій території, частин стародавньої мережі доріг деми, а також частин гідравлічної інфраструктури 4 століття до нашої ери. Чимало відомостей про суспільне та приватне життя місцевих жителів того періоду дають залишки дорожньої мережі.[3]
На першому етапі Пелопоннеської війни лакедемонська (спартанська) армія вторглася в афінську батьківщину Аттику під командуванням царя Архідама II, просунувшись до Акарн, коли державний діяч Перікл зібрав громадян Аттики у стінах Афін[6][7]. Спартанська армія спустошила дему та її лісове господарство, розбив у ньому ряд таборів, сподіваючись витягнути афінян до битви, де спартанці мали б перевагу.[8] Повне знищення Акарн і залишення храму Ареса, святилища великого значення в демі, призвели до войовничого зображення його громадян. Помітно, що Арістофан зобразив акарнян у своєму творі « Лісістрата» як жорстоких загарбників. Згідно з Фукідідом, дема пропонувала армію з 3000 гоплітів, що становило 1/10 загальної афінської армії, хоча історики вважають цю інформацію помилковою — існувала аналогія з 42 вільними громадянами на кожного політика дема згідно з афінським конституції, тож кількість гоплітів, яку могли запропонувати Акарни, становила лише 1000.
Після Пелопоннеської війни та під час громадянської війни в Афінах розпочалася велика битва в цьому районі між демократичними повстанцями Трасібула та силами Тридцяти тиранів, нав'язаних Спартою. Трасібул зіткнувся з усією спартанською гвардією міста з силами лише 700 чоловік і 2 кавалерійських дивізій, які намагалися перервати постачання. Битва була переможною для демократів, які відігнали ворога і вбили близько 120 з них.
Економіка[ред. | ред. код]
Акарняни вирощували переважно зернові культури, виноград, оливки. Ахарни були центром афінської вугільної промисловості, а хор комедії Арістофана «Ахарни» складається з вугільників.[9] Піндар характеризує їх як особливо хоробрих. Толоська гробниця в Меніді свідчить про те, що Акарни колись були незалежними; храм Ареса пізніше був перенесений на афінську агору.
Осли з Акарни відзначалися своїми великими розмірами, можливо, в гуморі. Пейзандер, олігарх (fl. 429—411 рр. до н. е.), вихідець з деми, отримав прізвисько ὔνος ὔνος κανθήλιος («осел») принаймні з цієї причини[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Dow, Sterling (1961). Thucydides and the Number of Acharnian Hoplitai. Transactions and Proceedings of the American Philological Association. 92: 72. doi:10.2307/283803. JSTOR 283803.
- ↑ Dow, Sterling (1961). Thucydides and the Number of Acharnian Hoplitai. Transactions and Proceedings of the American Philological Association. 92: 70. doi:10.2307/283803. JSTOR 283803.
- ↑ а б Ιστορία της Πόλης. Δήμος Αχαρνών / Municipality of Acharnes. Архів оригіналу за 6 December 2015.
- ↑ Aristophanes, Ach. 332.
- ↑ а б Шаблон:DGRG
- ↑ Θουκυδίδης, «Ιστορία του Πελοποννησιακού Πολέμου», Βιβλίο Β΄, 13: […] «῎Ετι δὲ τῶν Πελοποννησίων ξυλλεγομένων τε ἐς τὸν ᾿Ισθμὸν καὶ ἐν ὁδῷ ὄντων, πρὶν ἐσβαλεῖν ἐς τὴν ᾿Αττικήν, Περικλῆς ὁ Ξανθίππου στρατηγὸς ὢν ᾿Αθηναίων δέκατος αὐτός, ὡς ἔγνω τὴν ἐσβολὴν ἐσομένην, ὑποτοπήσας, ὅτι ᾿Αρχίδαμος αὐτῷ ξένος ὢν ἐτύγχανε, μὴ πολλάκις ἢ αὐτὸς ἰδίᾳ βουλόμενος χαρίζεσθαι τοὺς ἀγροὺς αὐτοῦ παραλίπῃ καὶ μὴ δῃώσῃ, ἢ καὶ Λακεδαιμονίων κελευσάντων ἐπὶ διαβολῇ τῇ ἑαυτοῦ γένηται τοῦτο, ὥσπερ καὶ τὰ ἄγη ἐλαύνειν προεῖπον ἕνεκα ἐκείνου, προηγόρευε τοῖς ᾿Αθηναίοις ἐν τῇ ἐκκλησίᾳ ὅτι ᾿Αρχίδαμος μέν οἱ ξένος εἴη, οὐ μέντοι ἐπὶ κακῷ γε τῆς πόλεως γένοιτο, τοὺς δὲ ἀγροὺς τοὺς ἑαυτοῦ καὶ οἰκίας ἢν ἄρα μὴ δῃώσωσιν οἱ πολέμιοι ὥσπερ καὶ τὰ τῶν ἄλλων, ἀφίησιν αὐτὰ δημόσια εἶναι καὶ μηδεμίαν οἱ ὑποψίαν κατὰ ταῦτα γίγνεσθαι. παρῄνει δὲ καὶ περὶ τῶν παρόντων ἅπερ καὶ πρότερον, παρασκευάζεσθαί τε ἐς τὸν πόλεμον καὶ τὰ ἐκ τῶν ἀγρῶν ἐσκομίζεσθαι, ἔς τε μάχην μὴ ἐπεξιέναι, ἀλλὰ τὴν πόλιν ἐσελθόντας φυλάσσειν, καὶ τὸ ναυτικόν, ᾗπερ ἰσχύουσιν, ἐξαρτύεσθαι, τά τε τῶν ξυμμάχων διὰ χειρὸς ἔχειν, λέγων τὴν ἰσχὺν αὐτοῖς ἀπὸ τούτων εἶναι τῶν χρημάτων τῆς προσόδου, τὰ δὲ πολλὰ τοῦ πολέμου γνώμῃ καὶ χρημάτων περιουσίᾳ κρατεῖσθαι. θαρσεῖν τε ἐκέλευε προσιόντων μὲν ἑξακοσίων ταλάντων ὡς ἐπὶ τὸ πολὺ φόρου κατ' ἐνιαυτὸν ἀπὸ τῶν ξυμμάχων τῇ πόλει ἄνευ τῆς ἄλλης προσόδου, ὑπαρχόντων δὲ ἐν τῇ ἀκροπόλει ἔτι τότε ἀργυρίου ἐπισήμου ἑξακισχιλίων ταλάντων (τὰ γὰρ πλεῖστα τριακοσίων ἀποδέοντα μύρια ἐγένετο, ἀφ' ὧν ἔς τε τὰ προπύλαια τῆς ἀκροπόλεως καὶ τἆλλα οἰκοδομήματα καὶ ἐς Ποτείδαιαν ἀπανηλώθη), χωρὶς δὲ χρυσίου ἀσήμου καὶ ἀργυρίου ἔν τε ἀναθήμασιν ἰδίοις καὶ δημοσίοις καὶ ὅσα ἱερὰ σκεύη περί τε τὰς πομπὰς καὶ τοὺς ἀγῶνας καὶ σκῦλα Μηδικὰ καὶ εἴ τι τοιουτότροπον, οὐκ ἐλάσσονος [ἦν] ἢ πεντακοσίων ταλάντων. ἔτι δὲ καὶ τὰ ἐκ τῶν ἄλλων ἱερῶν προσετίθει χρήματα οὐκ ὀλίγα, οἷς χρήσεσθαι αὐτούς, καὶ ἢν πάνυ ἐξείργωνται πάντων, καὶ αὐτῆς τῆς θεοῦ τοῖς περικειμένοις χρυσίοις• ἀπέφαινε δ' ἔχον τὸ ἄγαλμα τεσσαράκοντα τάλαντα σταθμὸν χρυσίου ἀπέφθου, καὶ περιαιρετὸν εἶναι ἅπαν. χρησαμένους τε ἐπὶ σωτηρίᾳ ἔφη χρῆναι μὴ ἐλάσσω ἀντικαταστῆσαι πάλιν. χρήμασι μὲν οὖν οὕτως ἐθάρσυνεν αὐτούς, ὁπλίτας δὲ τρισχιλίους καὶ μυρίους εἶναι ἄνευ τῶν ἐν τοῖς φρουρίοις καὶ τῶν παρ' ἔπαλξιν ἑξακισχιλίων καὶ μυρίων. τοσοῦτοι γὰρ ἐφύλασσον τὸ πρῶτον ὁπότε οἱ πολέμιοι ἐσβάλοιεν, ἀπό τε τῶν πρεσβυτάτων καὶ τῶν νεωτάτων, καὶ μετοίκων ὅσοι ὁπλῖται ἦσαν. τοῦ τε γὰρ Φαληρικοῦ τείχους στάδιοι ἦσαν πέντε καὶ τριάκοντα πρὸς τὸν κύκλον τοῦ ἄστεως, καὶ αὐτοῦ τοῦ κύκλου τὸ φυλασσόμενον τρεῖς καὶ τεσσαράκοντα (ἔστι δὲ αὐτοῦ ὃ καὶ ἀφύλακτον ἦν, τὸ μεταξὺ τοῦ τε μακροῦ καὶ τοῦ Φαληρικοῦ), τὰ δὲ μακρὰ τείχη πρὸς τὸν Πειραιᾶ τεσσαράκοντα σταδίων, ὧν τὸ ἔξωθεν ἐτηρεῖτο• καὶ τοῦ Πειραιῶς ξὺν Μουνιχίᾳ ἑξήκοντα μὲν σταδίων ὁ ἅπας περίβολος, τὸ δ' ἐν φυλακῇ ὂν ἥμισυ τούτου. ἱππέας δὲ ἀπέφαινε διακοσίους καὶ χιλίους ξὺν ἱπποτοξόταις, ἑξακοσίους δὲ καὶ χιλίους τοξότας, καὶ τριήρεις τὰς πλωίμους τριακοσίας. ταῦτα γὰρ ὑπῆρχεν ᾿Αθηναίοις καὶ οὐκ ἐλάσσω ἕκαστα τούτων, ὅτε ἡ ἐσβολὴ τὸ πρῶτον ἔμελλε Πελοποννησίων ἔσεσθαι καὶ ἐς τὸν πόλεμον καθίσταντο. ἔλεγε δὲ καὶ ἄλλα οἷάπερ εἰώθει Περικλῆς ἐς ἀπόδειξιν τοῦ περιέσεσθαι τῷ πολέμῳ». […]
- ↑ Πλούταρχος, «Βίοι Παράλληλοι», «Περικλής» 33.3: […] «ἐμβάλλουσιν οὖν εἰς τὴν Ἀττικὴν στρατῷ μεγάλῳ Λακεδαιμόνιοι μετὰ τῶν συμμάχων, Ἀρχιδάμου τοῦ βασιλέως ἡγουμένου. καὶ δῃοῦντες τὴν χώραν προῆλθον εἰς Ἀχαρνὰς καὶ κατεστρατοπέδευσαν, ὡς τῶν Ἀθηναίων οὐκ ἀνεξομένων, ἀλλ' ὑπ' ὀργῆς καὶ φρονήματος διαμαχουμένων πρὸς αὐτούς». […]
- ↑ Θουκυδίδης, «Ιστορία του Πελοποννησιακού Πολέμου», Βιβλίο Β΄, 19-20: […] «[19] ἐπειδὴ μέντοι προσβαλόντες τῇ Οἰνόῃ καὶ πᾶσαν ἰδέαν πειράσαντες οὐκ ἐδύναντο ἑλεῖν, οἵ τε ᾿Αθηναῖοι οὐδὲν ἐπεκηρυκεύοντο, οὕτω δὴ ὁρμήσαντες ἀπ' αὐτῆς μετὰ τὰ ἐν Πλαταίᾳ [τῶν ἐσελθόντων Θηβαίων] γενόμενα ἡμέρᾳ ὀγδοηκοστῇ μάλιστα, θέρους καὶ τοῦ σίτου ἀκμάζοντος, ἐσέβαλον ἐς τὴν ᾿Αττικήν• ἡγεῖτο δὲ ᾿Αρχίδαμος ὁ Ζευξιδάμου, Λακεδαιμονίων βασιλεύς. καὶ καθεζόμενοι ἔτεμνον πρῶτον μὲν ᾿Ελευσῖνα καὶ τὸ Θριάσιον πεδίον καὶ τροπήν τινα τῶν ᾿Αθηναίων ἱππέων περὶ τοὺς Ῥείτους καλουμένους ἐποιήσαντο• ἔπειτα προυχώρουν ἐν δεξιᾷ ἔχοντες τὸ Αἰγάλεων ὄρος διὰ Κρωπιᾶς, ἕως ἀφίκοντο ἐς ᾿Αχαρνάς, χωρίον μέγιστον τῆς ᾿Αττικῆς τῶν δήμων καλουμένων, καὶ καθεζόμενοι ἐς αὐτὸ στρατόπεδόν τε ἐποιήσαντο χρόνον τε πολὺν ἐμμείναντες ἔτεμνον. [20] γνώμῃ δὲ τοιᾷδε λέγεται τὸν ᾿Αρχίδαμον περί τε τὰς ᾿Αχαρνὰς ὡς ἐς μάχην ταξάμενον μεῖναι καὶ ἐς τὸ πεδίον ἐκείνῃ τῇ ἐσβολῇ οὐ καταβῆναι• τοὺς γὰρ ᾿Αθηναίους ἤλπιζεν, ἀκμάζοντάς τε νεότητι πολλῇ καὶ παρεσκευασμένους ἐς πόλεμον ὡς οὔπω πρότερον, ἴσως ἂν ἐπεξελθεῖν καὶ τὴν γῆν οὐκ ἂν περιιδεῖν τμηθῆναι. ἐπειδὴ οὖν αὐτῷ ἐς ᾿Ελευσῖνα καὶ τὸ Θριάσιον πεδίον οὐκ ἀπήντησαν, πεῖραν ἐποιεῖτο περὶ τὰς ᾿Αχαρνὰς καθήμενος εἰ ἐπεξίασιν• ἅμα μὲν γὰρ αὐτῷ ὁ χῶρος ἐπιτήδειος ἐφαίνετο ἐνστρατοπεδεῦσαι, ἅμα δὲ καὶ οἱ ᾿Αχαρνῆς μέγα μέρος ὄντες τῆς πόλεως (τρισχίλιοι γὰρ ὁπλῖται ἐγένοντο) οὐ περιόψεσθαι ἐδόκουν τὰ σφέτερα διαφθαρέντα, ἀλλ' ὁρμήσειν καὶ τοὺς πάντας ἐς μάχην. εἴ τε καὶ μὴ ἐπεξέλθοιεν ἐκείνῃ τῇ ἐσβολῇ οἱ ᾿Αθηναῖοι, ἀδεέστερον ἤδη ἐς τὸ ὕστερον τό τε πεδίον τεμεῖν καὶ πρὸς αὐτὴν τὴν πόλιν χωρήσεσθαι• τοὺς γὰρ ᾿Αχαρνέας ἐστερημένους τῶν σφετέρων οὐχ ὁμοίως προθύμους ἔσεσθαι ὑπὲρ τῆς τῶν ἄλλων κινδυνεύειν, στάσιν δ' ἐνέσεσθαι τῇ γνώμῃ. τοιαύτῃ μὲν διανοίᾳ ὁ ᾿Αρχίδαμος περὶ τὰς ᾿Αχαρνὰς ἦν». […]
- ↑ van Hook, LaRue (1934). Charcoal in Ancient Greece. The Classical Weekly. 27 (24): 188—189. doi:10.2307/4339395. JSTOR 4339395.
- ↑
Smith, William (1870). Peisander 1. У Вільям, Сміт (ред.). Словник грецької та римської біографії та міфології. Т. 3. с. 167.
Посилання[ред. | ред. код]
- Річард Стілвелл, ред. [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.] Прінстонська енциклопедія класичних сайтів, 1976: [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.] CWJ Еліот, «Ахарнаї (Меніді), Аттика, Греція»
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
