Алексинцев Григорій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алексинцев Григорій Васильович
Нині на посаді
Народився 1900
Козловський повітd, Тамбовська губернія, Російська імперія
Помер вересень 1982
Жданов, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
Alma mater Комуністичний університет імені Якова Свердловаd
Політична партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «За трудову відзнаку» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»

Алексинцев Григорій Васильович (1900, Летайка, Козловський повіт, Тамбовська губернія, Російська імперія — вересень 1982, Жданов, Українська РСР, СРСР) — радянський партійний і господарський діяч. Перший керівник Акмолінського обкому КП Казахстану.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі роки[ред. | ред. код]

Народився в 1900 році в селі Летайка Козловського повіту Тамбовської губернії.

1911 року закінчив народне училище-школу в Летайці. У 1913—1915

роках працював хлопчиком у чайній-їдальні в Козлові, у 1915—1916

роках був учнем в пекарні Козлова. Працював у селянському господарстві батьків[1].

Військово-політична служба[ред. | ред. код]

У липні 1919 року призваний до Червоної Армії рядовим 1-го запасного піхотного полку, розташованого в Калузі. Потім служив у Запоріжжі та Джанкої. У жовтні 1921 року закінчив губернську совпартшколу у Запоріжжі, після чого перейшов на політичну роботу. Був політруком ескадрону, секретарем партійного колективу та партосередку 9-ї Кримської кавалерійської дивізії, політруком роти в територіальній дивізії імені Донбасу[1].

Український період[ред. | ред. код]

У березні-вересні 1926 року працював секретарем окружного комітету незаможних селян у Маріуполі. З жовтня 1926 року завідував агропромисловим об'єднанням райкому ВКП(б) у селі Берестове на Донеччині, з жовтня 1927 року — на тій же посаді в селі Стара Карань, з листопада 1929 по травень 1930 року — у селі Андріївка[1].

З червня 1930 по березень 1932 року навчався у Комуністичному університеті імені Я. М. Свердлова у Москві, закінчив два курси[1].

Казахстанський період[ред. | ред. код]

У листопаді 1932 року спрямований на партійну роботу до Козацької АРСР, увійшов до складу Балхаської пропагандистської групи ЦК ВКП(б). У листопаді 1933 року призначений інструктором Балхаського райкому КПК Карагандинської області, у серпні 1935 року — секретарем парткому тресту «Житлобуд» «Прибалхашбуду», розташованого в Балхаші . У травні-серпні 1937 року завідував культпропотделом Балхаського райкому КПК, у серпні 1937 — січні 1938 року був завідувачем радторгвідділу Карагандинського обкому КПК[1].

У січні 1938 року призначений першим секретарем Акмолінського райкому КПК. У березні-жовтні 1939 року був другим секретарем Карагандинського обкому КПК[1].

У жовтні 1939 року призначений першим секретарем Акмолінського обкому та міськкому КПК. З березня 1940 року був членом ЦК КПК. Керував обкомом до серпня 1941 року, коли він був знятий з посади за «допущення грубих політичних помилок». Незважаючи на формулювання, не був репресований і того ж місяця став першим секретарем Кугалинського райкому КРК Алма-Атинської області[1].

Робота в РРФСР та Жданові[ред. | ред. код]

У квітні 1943 року переведений до Смоленської області, де став першим секретарем Більського райкому ВКП(б). У лютому 1945 був знятий з посади з формулюванням «не впорався з роботою»[1].

З лютого 1945 по листопад 1949 року працював уповноваженим Ради у справах Російської православної церкви при Великолуцькому облвиконкомі. Після цього переведений на господарську роботу до Жданова (зараз Маріуполь). У 1949—1951 роках керував профспілковим комітетом залізничного цеху заводу «Азовсталь», у 1951—1955 та 1959—1967 роках був диспетчером служби навантаження-вивантаження цеху, у 1955—1959 роках — секретарем[1].

Останніми роками[ред. | ред. код]

У березні 1967 року вийшов на пенсію. Жив у Жданові. З лютого 1973 був персональним пенсіонером республіканського значення, з листопада 1977 — союзного значення[1].

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (16 лютого 1939 року, за видатні успіхи в сільському господарстві), Вітчизняної війни 2-го ступеня (1 лютого 1945 року), Дружби народів (9 жовтня 1980 року), медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 гг.», «За трудову відзнаку», «За доблесну працю. На ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна», «30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр»." (25 квітня 1975 року), «Ветеран праці» (23 лютого 1977 року), знаком «50 років перебування в КПРС»[1].

Помер у вересні 1982 року у Жданові.

Сім'я[ред. | ред. код]

Походив із селянської сім'ї. Батько помер 1905 року, мати — 1943 року[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н АЛЕКСИНЦЕВ Григорий Васильевич | ЦентрАзия. centrasia.org. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.