У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Амбітус (значення).
А́мбітус (лат.ambitus — обход) — категорія модальноголаду, що позначає сукупність всіх звуківмелодії, відстань між найвищим і нижчим її тоном, іншими словами — діапазон. Значення амбітуса розкривається у взаємодії з місцем розташування у ньому найважливіших модальних функцій — фіналісу і тенора. Термін застосовується переважно щодо західної церковної монодії, а також щодо західного багатоголосся IX–XVI століть, у дослідженнях старомодальної гармонії (у цьому випадку говорять про гармонічний амбітус, тобто обсяг співзвуч)[1].
Термін ambitus систематично вживається у музичних трактатах, починаючи з епохи раннього Відродження, тобто приблизно через п'ятсот років після появи перших теорій церковних тонів (модусів); вперше зареєстрований в анонімному трактаті середини XIV століття:
Summula musicae Guidonis
Коротке зведення гвідонової музики
Sciendum est ergo, quod ambitus est distantia sive proprium spatium, quod regula unicuique tono in scala musica indulget.
Отже, слід знати, що амбітус — це відстань або належне простір, який правило виділяє для кожного [церковного] тону в музичному звукоряді.
↑«...специфічний для ренесансної модальної гармонії підхід до питання про гармонічний амбітус, тобто про сукупність застосовуваних у модальному ладі співзвуч» (Холопов Ю.Н. Гармонический анализ. Часть 1. Москва, 1996, с. 14).