Анастасія Ярополківна
| Анастасія Ярополківна | |
|---|---|
 | |
| Біографічні дані | |
| Народження | 1074 |
| Смерть |
3 січня 1158[1] Київ, Київська Русь |
| Поховання | Києво-Печерська лавра |
| У шлюбі з | Гліб Всеславич[1] |
| Діти | Всеволод Глібовичd[2], Ростислав Глібович і Володар Глібович |
| Батько | Ярополк Ізяславович[1][2] |
| Мати | Кунігунда фон Орламюнде[2] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Анастасі́я Яропо́лківна (1074 — 3 січня 1158[3]) — донька волинського князя Ярополка Ізяславича й Кунігунди фон Орламюнде, дружина мінського князя Гліба Всеславича.
Біографія[ред. | ред. код]
В джерелах Анастасія згадується тільки раз — з приводу своєї смерті. Під 1158 р. літописець зазначив, що «місяця січня в третій день, а в годину другу ночі» на 84 літі життя померла Ярополківна, вдова князя Гліба, якого пережила на 40 років; похована 4-го числа в Успенському соборі Києво-Печерської лаври із чоловіком у гробі побіч раки Феодосія Печерського. Автор Київського літопису вказує, що ще за живоття Гліба подружжя офірувало 600 гривень срібла і 50 гривень золота, а по княжій смерті жінка дала 100 гривень срібла і 50 гривень золота, а так само заповіла 5 сіл з челяддю і взагалі все майно, «навіть до повоя», вищеназваному монастирю[4]. За ревну віру вона сподобилась характеристики «блаженна».
Шлюб і діти[ред. | ред. код]
Докладно невідомо, коли Анастасія Ярополківна й Гліб Всеславич уклали шлюб, однак дату можна вирахувати. Так, після вбивства Ярополка в 1086 р. Кунігунда перебралась в Німеччину, забравши з собою молодшу доньку, де та вийшла заміж[3]. Анастасія зосталась на батьківщині. Вона, либонь, уже знаходилась під опікою чоловіка або принаймні була посватаною. В ту добу заміж виходили з 12 літ, що робить 1086 рік найранішою можливою датою одруження[5][6], тобто ще на батьковім віку, хоча молодята могли побратись і на початку 1090-их, але не пізніше квітня 1093[7].
За шлюбом, певно, крилося прагнення полоцького князя Всеслава заручитись підтримкою представників сім'ї київського князя Ізяслава Ярославича в боротьбі проти Всеволода Ярославича[7]. Принагідно зауважити, що це перший в Київській Русі матримоніальний союз межи Рюриковичами: Гліб та Анастасія, як праправнуки Володимира Святославовича по чоловічій лінії, доводились родичами у восьмому коліні; шлюби ж між свояками до сьомого коліна церковні норми забороняли, тому дружинами руських князів зазвичай ставали іноземки[8].
Сини:
- Ростислав (пом. бл. 1165), князь мінський 1146—1151, 1159—1165(?), князь полоцький 1151—1159;
- Володар (пом. після 1167), князь городецький 1146—1167(?), князь мінський 1151—1159, 1165(?) — 1167, князь полоцький 1167;
- Всеволод (пом. 1159/1162), князь ізяславський 1151—1159, князь стрижевський 1159 — до 1162;
- Ізяслав (пом. 1134).
Російський історик Олександр Назаренко висловив непевність щодо того, чи був Ростислав сином Гліба від Анастасії, припустивши, що той міг народитися у невідомому першому шлюбі[6]. Причиною для сумнівів послугувало те, що в такому випадку Ростислав одружився з троюрідною сестрою — випадок, заборонений релігійними канонами, але котрий траплявся. Разом з тим, походження дружини Ростислава достеменно не встановлене, тому Анастасія Ярополківна цілком могла бути матір'ю Ростислава[9].
Пам'ять[ред. | ред. код]
.png)
 | Це гріб, що із простої лічби випадає Шануй його, хай гостя взаємно навчає, Князь київський Гліб в ньому поклав свої кості, Із жінкою — по світа оцього марноті. У головах поклались із русів святого, Не подивуй, зумисне лягли біля нього, Святого Теодося у світі любили, Лягли з ним у помір, щоб потім з ним жили. На добре вийшло; більше живі полюбляють Святих Господніх, більше й собі вони мають. |  |
В Києво-Печерській лаврі ще довго жила пам'ять про Гліба й Анастасію. Соборний чернець печерського монастиря Атанасій Кальнофойський у праці «Тератургіма» 1638 року присвятив їм віршовану епітафію. Основною цнотою, гідною вшанування, автор називає благочестя й набожність небіжчиків, «ореол святого Феодосія не протиставляється його відсутності у звиклих смертних, але осіняє їх своєю благодаттю»[11].
Схоже на те, що невідомий автор Синопсиса Київського зумів розшукати ім'я княжни, адже в раніших джерелах, зокрема епітафії, воно не згадується.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Данилевич В. Е. Очерк истории Полоцкой земли до конца XIV столетия — Киев: 1896. — С. 76. — 260 с.
- ↑ а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ а б Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX-XII вв. — Москва : Языки русской культуры, 2001. — С. 526-527. — ISBN 5-7859-0085-8.
- ↑ Літопис Руський. Роки 1152—1158 / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ, 1989. Архівовано з джерела 27 листопада 2011
- ↑ Древняя Русь в свете зарубежных источников. — Т. IV. — С. 231-232.
- ↑ а б Назаренко А.В. Древняя Русь и славяне. — Москва, 2009. — С. 153-154. — ISBN 978-5-91244-009-0.
- ↑ а б Кузьмин А. В. Глеб Всеславич // Православная Энциклопедия. — 2011. — Т. 11. — С. 568-569.
- ↑ Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. К уточнению семантики древнерусского «свататися» / «сватитися» и «сват(ь)ство» // Die Welt der Slaven. Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. — 2013. — Вип. LVIII. — С. 308. Архівовано з джерела 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021.
- ↑ Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Внутридинастические браки между троюродными братьями и сестрами в домонгольской Руси // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2012. — № 3(49). — С. 66.
- ↑ Київський Атеней. Мистецький Київ XVII — XVIII століть / вступ. ст., упоряд. текстів В. Шевчука ; упоряд. іл., Ю. Іванченка. — Київ : Родовід, 2015. — С. 160-161.
- ↑ Betko, Irena (2004). "Nagrobki Fundatorom Laury" з книги Афанасія Кальнафойского ТЕРАТОУРГНМА LVBO CVDA (Київ 1638) як пам'ятка української релігійно-філософської поезії доби барокко. Acta Polono-Ruthenica. 9: 35—36.