Ана Ботін
| Ана Ботін | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народилася |
4 жовтня 1960[1][2] (63 роки) Сантандер, Іспанія |
| Країна |
 Іспанія |
| Діяльність | бізнесвумен, економістка, банкірка, голова |
| Alma mater | Коледж Брін Мар і St Mary's Schoold |
| Знання мов | португальська |
| Заклад | Banco Santander[d] і Grupo Santander |
| Членство | Керівний комітет Більдерберзьких конференційd[3] |
| Батько | Emilio Botínd[4] |
| Мати | Paloma O'Shead[4] |
| У шлюбі з | Guillermo Morenes y Mariateguid |
| Діти | Felipe Morenésd |
| Нагороди | |
Ана Патрісія Ботін-Санс де Саутуола О'Ши (ісп. Ana Patricia Botín-Sanz de Sautuola O'Shea; народилася 4 жовтня 1960, Сантандер) — іспанська банкірка, голова ради директорів фінансово-кредитної групи Santander.
У 2005 році Ботін посіла 99-те місце у списку наймогутніших жінок за журналом Forbes. У 2009 році вона посіла 45 місце. У лютому 2013 року вона стала третьою найпотужнішою жінкою у Великій Британії за «Жіночою годиною» на радіо BBC 4. У 2016 році вона стала 10-ю найпотужнішою жінкою у світі за версією Forbes, а в 2017 році піднялася на 9 місце. У 2019 році вона вкотре піднялася на 8 місце серед наймогутніших жінок у Forbes.
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство[ред. | ред. код]
Ботін — дочка іспанського банкіра Еміліо Ботіна, який був виконавчим головою іспанської групи Santander та Паломи О'Ше. Середню освіту вона отримала в школі Св. Мері, Аскот. Вона вивчала економіку в коледжі Брін Мар[5], а згодом закінчила магістратуру в Гарвардському університеті.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Ботін працювала у JPMorgan Chase у США з 1980 по 1988 рік. У 1988 році вона повернулася до Іспанії і почала працювати в групі Santander. У 2002 році вона стала виконавчою головою іспанського банку Banesto.
У 2013 році її призначили директоркою «The Coca-Cola Company».
У вересні 2014 року її призначили головою групи Santander. Вона є вже четвертою з родини Ботін, хто займає цю роль.
Особисте життя[ред. | ред. код]
У 1983 році вона вийшла заміж за банкіра Гільєрмо Моренеса і Маріатегуї, заможного землевласника. У них троє дітей: Феліпе Моренес Ботін, Хав'єр Моренес Ботін і Пабло Моренес Ботін.
У 2010 році її чоловік придбав шестикімнатний будинок у Белгравії, Лондон. Вони також мають будинок у швейцарському гірськолижному курорті Gstaad.
У грудні 2015 року було оголошено, що вона стане почесною командувачкою Ордена Британської імперії за послуги британському фінансовому сектору. Того ж року їй було вручено першу премію за відповідальний капіталізм[6][7]. Церемонія нагородження відбулася в Ланкастерському домі в Лондоні, її вручив Саджид Джавід, державний секретар з питань бізнесу, інновацій та навичок.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Davos 2014 Participant List
- ↑ https://www.bilderbergmeetings.org/steering-committee.html
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Pérez, María Jesús. Ana Botín, la discreta sombra de su padre. https://www.abc.es/ (ісп.) . https://www.abc.es.
- ↑ 2015 Award. http://responsible-capitalism.org/ (англ) . Архів оригіналу за 16 квітня 2016.
- ↑ Manley, Simon (17 грудня 2015). Simon Manley. https://twitter.com (англ.) . Архів оригіналу за 21 травня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
(англ.)https://www.bbc.com/news/business-29149536 [Архівовано 26 квітня 2019 у Wayback Machine.]
(англ.)https://www.forbes.com/fdc/welcome_mjx.shtml [Архівовано 25 січня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)https://www.worldfinance.com/banking/ana-botin-the-most-powerful-woman-in-finance [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)https://www.santander.com/en/press-room [Архівовано 20 червня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)https://twitter.com/simonmanleyfco/status/677628366414094336 [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.] (англ.) (англ.)https://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/11095293/Emilio-Botin-obituary.html [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)https://en.wikipedia.org/wiki/Ana_Botín [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)https://dealbook.nytimes.com/2010/11/04/ana-patricia-botin-to-head-santander-uk/ [Архівовано 30 червня 2018 у Wayback Machine.] New York Times. 4 November 2010. Retrieved 10 January 2013.
|
