Андреєв Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Андреєв Микола Миколайович
рос. Николай Николаевич Андреев
Народився 16 (28) липня 1880
Курмани, Недригайлівський район, Україна
Помер 31 грудня 1970(1970-12-31) (90 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність фізик
Alma mater Базельський університет
Галузь акустика
Заклад Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва
Andreyev Acoustics Instituted
Вчене звання академік АН СРСР[d]
Науковий ступінь академік АН СРСР
Членство Академія наук СРСР
Польська академія наук
Відомий завдяки: фізична та технічна акустика
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Державна премія СРСР

Мико́ла Микола́йович Андре́єв (рос. Андре́ев Никола́й Никола́евич) (16 (28) липня 1880(18800728) — пом. 31 грудня 1970) — український фізик, який зміг реалізувати себе як науковець за часів існування СРСР, академік АН СРСР з 1953 р., член-кореспондент з 1933 р. Народився у с. Курмани (Роменський повіт) Полтавської губернії — сучасний Недригайлівський район Сумської області. Закінчив Базельський університет у 1909 р. З 1912 р. викладав та керував науковою роботою у Московському університеті. З 1917 р. працював у кількох вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах СРСР: з 1940 р. у фізичному інституті, з 1954 р. в Акустичному інституті АН СРСР. 1970 — Герой Соціалістичної Праці.

Праці[ред. | ред. код]

Автор багатьох наукових праць з фізичної та технічної акустики. Створив радянську наукову школу акустиків, яка під безпосереднім його керівництвом розробила теорію поширення звуку в рухомому середовищі; розв'язував проблеми поширення акустичних коливань в атмосферному та водному середовищах, проблеми архітектурної акустики, електроакустичної апаратури. Важливими є роботи з вивчення шуму літака, п'єзоелектрики, теорії телефону, з фізичних основ акустики музичних інструментів. У 1941—1945 рр. під Керівництвом Андреєва проводилися роботи, які започаткували радянську гідроакустику.

М. М. Андрєєв займався вирішенням проблем, пов'язаних із застосуванням спектрального методу в фізиці. В результаті аналізу відомих явищ — дифракції, дисперсії світла та резонансу — з'явилася стаття Миколи Миколайовича «Решетка, призма, резонатор». Як зазначає дослідник історії науки Ігор Шаров у своїй книзі Вчені України: 100 видатних імен [Архівовано 14 січня 2017 у Wayback Machine.], цінність цієї роботи була не стільки в нових підходах, до висвітлення теми, скільки у чіткості викладу спектрального методу.

Сучасники Миколи Миколайовича Андрєєва вважали, що його наукова діяльність характеризувалася глибоким проникненням у суть нових принципових питань, пильною увагою до конкретних практичних завдань. Микола Миколайович умів виховати і надихнути своїх учнів, допомагаючи їм справами, порадами і розвиваючи творчу ініціативу.

Андреєв відомий також як педагог та популяризатор наукових знань. Він заснував і редагував науково-популярний журнал «Искра» (з 1923), був головним редактором «Акустического журнала» АН СРСР. Нагороджений 4 орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора

Роботи[ред. | ред. код]

  • Равновесие и колебания пьезоэлектрического кристалла (Обзор), «Журнал прикладной физики», 1928, т. 5, в. 3—4; Акустика движущейся среды, Л.—М., 1934 (рос.) (разом із І. Г. Русаковим).

Література[ред. | ред. код]