Аньхойська кліка
| Аньхойська кліка | |
|---|---|
 Територія домінування Аньхойської кліки станом на 1917 рік (позначено синім кольором) | |
| Тип | Кліка |
| Країна |
 Республіка Китай (1912—1949) |
Аньхойська кліка (спрощ.: 皖系军阀; кит. трад.: 皖系軍閥; піньїнь: Wǎn Xì Jūn Fá) — одна з клік (фракцій), на які розпалось угрупування бейянських мілітаристів після смерті Юань Шикая.
Мала значну перевагу в центральному уряді в Пекіні в 1916-1920 роках, ведучи боротьбу за вплив із Чжилійською та Фентянською кліками. Її лідери неодноразово очолювали уряд.
Аньхойська кліка дотримувалась жорсткої позиції щодо Руху на захист Конституції.
Історія[ред. | ред. код]
Свою назву кліка отримала від назви провінції Аньхой, уродженцем якої був лідер кліки Дуань Ціжуй, там же народився могутній сановник Лі Хунчжан, який згуртував офіцерів після Тайпінського повстання[1]. Кліка також мала підтримку з боку Японії. Військові сили кліки розташовувались у провінціях Хенань, Чахар, Чжилі, Шаньдун і в Зовнішній Монголії. Ті сили кліка використовувала для затвердження свого панування в Північному Китаї.
1918 року генерал Сюй Шучжен і політик Ван Ітан заснували клуб Аньфу — політичне відділення Аньхойської кліки. На виборах до новоствореного парламенту Китайської Республіки політики, які були членами клубу, здобули три чверті місць[2]. Тоді президентом був призначений нейтральний Сюй Шічан, однак клуб Аньфу фактично керував країною, а представники Чжилійської кліки були усунуті від найвищих посад.
Сюй Шучжен очолив китайський десятитисячний корпус, який у липні 1919 року зайняв столицю богдо-ханської Монголії Ургу, та встановив там свою владу[3].
В липні 1920 року спалахнула чжилійсько-аньхойська війна, що завершилась нищівною поразкою Аньхойської кліки. На боці Чжилійської кліки виступав глава Фентянської кліки Чжан Цзолінь. Основна битва відбувалась 14-17 липня. Аньхойці виступали на два фронти. У Пейфу зумів прорвати західний фронт і розгромити його. Після поразки командувач східного фронту Сюй Шучжен утік, залишивши армію. За два дні Дуань Ціжуй подав у відставку, й 23 липня чжилійські війська ввійшли до Пекіна.
Аньхойська кліка припинила своє існування, а її клуб було розпущено. До 1924 року всі провінції, що їх контролювала Аньхойська кліка, перейшли до Чжилійської кліки, за винятком Шаньдуну[4]. Частина генералів Аньхойської кліки невдовзі отримала амністію, й хоч окремі її представники продовжували брати участь у політичному житті Китаю, кліка більше не була організованою силою.
Лу Юнсян продовжував працювати на посаді військового губернатора провінції Чжецзян, поки не спалахнула цзянсу-чжецзянська війна 1924 року, й він утік, але потім знову отримував посади військових губернаторів інших провінцій.
Лідери кліки[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Nathan, 1998, с. 107.
- ↑ Nathan, 1998, с. 101.
- ↑ Exploring Chinese History :: Politics :: International Relations ... (англ.). Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2019.
- ↑ Nathan, 1998, с. 175.
Джерела[ред. | ред. код]
- Селиванов И. Н. § 5 Китай в 1914—1925 гг. // Новейшая история стран Азии и Африки, XX век: Учебник для студентов высших учебных заведений: В 2 ч. Часть 1: 1900—1945 / Під ред. А. М. Родрігеса. — М. : Гуманитарный издательский центр Владос, 2001. — С. 88—101. — ISBN 5-691-00644-4, ISBN 5-691-00645-2.
- McCord E. A. The Power of the Gun, The Emergence of Modern Chinese Warlordism. — Berkeley : University of California Press, 1993. — 436 p. — ISBN 978-0-520-08128-4.
- Andrew J. Nathan. Peking Politics 1918-1923: Factionalism and the Failure of Constitutionalism. — Center for Chinese Studies, 1998. — ISBN 9780892641314.
- Arthur Waldron. From War to Nationalism: China’s Turning Point, 1924—1925. — Cambridge : Cambridge University Press, 1995. — 416 p.
- Wou O. Y. K. Militarism in modern China. The career of Wu P’ei-Fu, 1916-1939. — Australian National University Press, 1978. — 349 с. — ISBN 0708108326.
|
